Ціноутворення, вибірковість зброї, відсутність оборонної доктрини: в Одесі визначили проблеми обороноздатності України
7 років російсько-українська війна показує українцям, що обороноздатність країни — пріоритет розвитку. Рік від року покращується оснащення української армії, з’являються професійні військові кадри. Яким має бути майбутнє України в оборонній галузі? Про це говорили під час панельних дискусій на 5 Львівському Безпековому Форумі «Ефективна промисловість для обороноздатності», що цього року відбувся в Одесі.
Серед гостей — військові та цивільні фахівці, конструктори та інженери, керівники державних та приватних підприємств з України, США, Польщі, Великої Британії, Бельгії. Запеклі дискусії розгорталися навколо основних тем: що заважає українцям стати конкурентоспроможними на ринку озброєння та який шлях розвитку треба обрати українським військовим, щоб наша армія стала по-справжньому професійною. Допомогти стати вільнішими у своєму розвитку підприємствам оборонпрому має законопроєкт 3822 — «Проект Закону про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», одностайно вважають представники оборонної промисловості, зокрема і генеральний директор Державного Концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв:
«Ми спрямовуємо зараз свої зусилля на те, щоб думати про спільні проєкти з нашими партнерами для забезпечення транспортних технологій, для того щоб залучати інвестиції, і якраз законопроєкт 3822 дозволить створювати такі проекти з нашими партнерами».
Законопроєкт 3822 Верховна Рада вже прийняла. Після підпису його президентом державні підприємства матимуть змогу реорганізуватися в акціонерні товариства, а отже, розвиватися мобільніше. При цьому всі 100% акцій належатимуть Кабміну, тобто реально підприємство залишиться у власності держави, пояснює голова наглядової ради Державного концерну «Укроборонпром» Тимофій Милованов:
«Тепер наступні дії. Хто власник «Укроборонпрому»? Це Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів тепер має прийняти постанову про те, яким чином які підприємства будуть трансформуватися, яким чином будуть створюватися акціонерні товариства тощо».
Така форма дозволить створювати спільні підприємства, в тому числі залучити іноземне фінансування. Однак відсутність реформ — не єдина проблема української оборонної промисловості. Не менше фахівців турбують правила ціноутворювання, які для оборонної промисловості не змінювалися ще з радянських часів. Так, у державному секторі і досі є рівень максимальної зарплатні для програмістів, а до прямих видатків не входить розробка нових технологій, а отже, створювати своє в Україні просто не вигідно, пояснює Милованов:
«Що йде не так? Вони створюють погану мотивацію. Вони дозволяють у ціну вкладати тільки прямі витрати. Що це означає? Це створює мотивацію для підприємства завищувати прямі витрати, в тому числі неефективно. Купувати, можливо, дорожчі вхідні матеріали для того, щоб захищати свої бюджети. Ми жаліємося, що ми більше і більше робимо імпорту. Тому що це саме ціноутворення є частково причиною цього. Вам вигідно нову технологію купити в когось іншого, а собі списати на прямі витрати. Якщо ми кажемо про фахівців, їх не можна залучити мантрами. Тож, якщо постанова про ціноутворення в оборонних підприємствах, там написано, що зарплату айтішників треба заплатити в розмірі, як врегулювала держава, вибачте, тоді там не буде талановитих людей», — додає віцепрезидентка Київської школи економіки Оксана Сироїд.
Ще одна нагальна проблема — вибірковість зброї, що виробляється, та відсутність спільного бачення всіх етапів озброєння армії , наполягає директор з управління проєктами компанії Swarmly Ltd Віктор Кевлюк:
«Ми радіємо тому, що в нас з’явилися «Стугна», у нас є «Вільха», але фактично ми загубили засоби цілевказання. Хто в країні виробляє лазерний цілеуказник? Хто може запропонувати компактний прилад для підсвічування цілі лазерним променем для загонів, що виконують завдання у тилу супротивника? Я не бачив такої продукції».
Але — і тут сходяться всі експерти — головною проблемою залишаються кадри. Українські конструктори сьогодні працюють над ракетними установками, броньованими машинами піхоти, танками, озброєнням, формою та системами захисту бійців. Проте, тестувати нові розробки майже нікому. Середній вік сучасних українських інженерів — 60-70 років, молоді люди обирають приватний сектор чи їдуть за кордон. В армії теж не вистачає фахівців та обладнання, щоб встигати бодай навчити молодих бійців використовувати сучасну техніку. Б’ють на сполох і військові, і цивільні інженери, серед яких директор з управління проєктами компанії Swarmly Ltd Віктор Кевлюк:
«Те, що «Вільха» та «Нептун» — це реалії сьогоднішнього дня — «Луч» спроможний виробити потрібну кількість. Що з цим будуть робити війська? Складуть у штабель за сараєм? Потрібні підрозділи, які забезпечать утримання в належному стані технічного обслуговування цієї високотехнологічної зброї. Я не бачу діяльності Збройних Сил, які формували би відповідні ракетно-технічні бази. Щоб промисловість пропонувала, наприклад, транспортні машини, контрольно-перевірочні машини. Маленький тактичний епізод – це застосування протитанкових ракет «Фагот» у Дебальцево 25-го піхотного батальйону. Із 28 пусків успішних — 7, тобто 25%. Причина — відсутність контрольно-перевірочних машин у справному стані. Зараз, не дай бог, але ми можемо з цим зіткнутися. Оператор готовий до бойового пуску за умови, що він до цього провів 1000 пусків на тренажері. Хто бачив тренажер до того ж самого «Джавеліна»? Ракети є, пускові є, питання — на чому навчаються оператори?»
Читайте також: Ми маємо стати для Росії «неїстівними» — Сироїд про зміцнення оборонної промисловості України
Але головна проблема, яка заважає вирішити всі попередні — відсутність оборонної доктрини та багаторічної стратегії розвитку армії. Така доктрина має відповісти на питання формування та розподілу бюджету, фінансування довгострокових проєктів оборонного сектора та допоможе нарешті зрозуміти: якою повинна бути українська армія? Саме таке стратегічне мислення пропонує впровадити Голова наглядової ради «Укроборонпрому» Тимофій Милованов:
«Наша мета — України — мати спроможність відповідати не тільки на поточні і минулі виклики, а й на майбутні. Бо інакше ми завжди будемо відставати. А для того щоб відповідати на майбутні виклики, до них потрібно готуватися заздалегідь. Для того, щоб готуватися до них заздалегідь, потрібно, щоб люди могли просто працювати, мали фінансування, і вони роками могли працювати. Заздалегідь. От для цього потрібно створити середній та довгостроковий бюджетний процес та виокремити його від інших соціальних, політичних, економічних історій, які відбуваються в парламенті, в кабінеті міністрів, в Офісі президента тощо».
Підтримує цю точку зору і генеральний директор підприємства Науково-виробничий комплекс «Іскра» Юрій Пащенко:
«Сьогодні, коли кожне підприємство діє на свій розсуд, а потім виявляється, що воно їх не інвестувало, а просто витратило — це просто біда, це гроші дійсно витрачені у нікуди. Ще один секрет вам скажу, це дуже важливо: спробуйте продати зразок зброї за кордон, якщо він не прийнятий на озброєння українською армією. Перше запитання вам поставить покупець. Вони кажуть: Юрій, а скільки таких станцій ви поставили в Україні і як вони працюють, де подивитися? Ми їм кажемо: ні, вона така інноваційна, класна, у нас не вистачає на це грошей. На це мають бути гроші у країни і це має бути частиною державної політики».
Однак, попри всі побоювання з боку експертів щодо розвитку української армії, всі вони сходяться в одному — за останні кілька років Україна змогла побудувати сильні Збройні Сили, що готові дати відсіч ворогу на своїх кордонах. Адже Україна — це форпост Європи. І українські військові готові гідно тримати його оборону.
Юлія Афанасьєва, Громадське радіо, Одеса
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
