«Тут багато тих, хто чекає на повернення України»: історія волонтерки Людмили Гусейнової, яку утримують бойовики «ДНР»

«Тут багато тих, хто чекає на повернення України»: історія волонтерки Людмили Гусейнової, яку утримують бойовики «ДНР»

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» розкажемо про те, чому волонтерки Людмили Гусейнової, яку тримають в СІЗО Донецька, немає в списках на обмін. А також про те, що розповіла родичам політв’язнів уповноважена з прав людини Людмила Денисова на останній зустрічі. Поговоримо і про доповідь Amnesty International про порушення прав людини в країнах східної Європи й центральної Азії в умовах боротьби з коронавірусом. Зокрема, і в тюрмах Росії, де утримуються українські громадяни.

Минулого року в «ДНР» затримали Людмилу Гусейнову (Пархоменко), яка опікувалася сиротами з села Приморське, що на лінії фронту. Проте Людмили й досі немає в списках на обмін.

28 квітня журналістка, кореспондентка «Нової газети» Ольга Мусафірова на своїй сторінці у Facebook написала доволі емоційний пост про те, що діти, якими опікувалася Людмила, вдруге стали сиротами», адже бойовики «шиють» Гусейновій найтяжчі статті. І в списках на обмін Людмила поки не фігурує.

Ольга Мусафірова: Я можу сказати, що це моя особиста історія. Варто зазначити, що не було жодної людини ні серед високопосадовців, ні серед колишніх в’язнів, ні серед мілітарних волонтерів, які б мені радили виносити цю історію на публіку. Тобто всі однозначно вважали, що оприлюднення цієї історії й прізвища може зашкодити. І я мовчала. Проте зараз я почуваюся загнаною в кут, тому я вирішила про це говорити й писати. Це мій вибір, продиктований абсолютною безвихіддю.

Отже, ми з нею познайомилися ще до Майдану. Вона відрефлексувала на одну із моїх публікацій у «Новій газеті», написала дуже проникливого листа щодо історії з перестрілкою між російським прикордонним катером і українським рибальським баркасом. Я їй відповіла. З того часу ми підтримували зв’язок.

Далі був  Майдан. Вона дуже близько до серця сприйняла цю історію. Потім, коли її місто Новоазовськ вже було окуповане, в грудні 2014 року вона мені розповіла історію, в яку одразу було важко повірити. На території Новоазовська була школа-інтернат для сиріт і напівсиріт, яку бойовики тижні два-три потримали, а потім розформували й повернули тих малих дітей або бабусям, або батькам-алкоголікам. І найбільша концентрація цих дітей опинилася в селі Приморському – якраз на лінії фронту. Тобто діти жили практично під снарядами.

Люда розповіла мені цю історію і запропонувала приїхати у Приморськ. Ми приїхали з дарунками для цих дітей, подивилися на них, і я повернулася назад до Києва. А вона взяла на себе місію волонтерки-омбудсменки дітей в окупованому Новоазовському районі. Вона просила, щоб ми збирали гуманітарну допомогу, надавала перелік потрібних речей: комусь куртка, комусь зимові чобітки. Ми передавали це з Києва у волонтерський центр в Маріуполь. А Люда разом із чоловіком на своїх стареньких «Жигулях» приїжджали через лінію розмежування, інколи навіть під обстрілами, і забирали оцю нашу «гуманітарку», везли туди на село. Крім того, варто зазначити, що оскільки Людмила – людина повністю проукраїнського настрою, то всіх дітей, якими вона опікувалася, вона тримала у проукраїнській орбіті. Вона розповідала дітям, що ті люди з вільної України, які допомагають їм, люблять їх і хвилюються.  Це та гуманітарна місія, яку вона взяла на себе самотужки.

Людмилу затримали в жовтні минулого року. Чому я говорю про свою відповідальність? Я впевнена, що я її певною мірою радикалізувала. Ми з нею спілкувалися у соцмережі, вона декілька разів приїжджала до Києва, ми з нею ходили й по державних установах, і в Національну спілку журналістів. У неї було дуже багато цікавих ідей і щодо соцопитувань на тих територіях, і щодо організації роботи КПВВ. Тобто вона переймалася цими проблемами й глибоко їх знала. Я відчувала певний неспокій і казала їй, що треба себе стримувати. Вона просила за неї не хвилюватися, і казала: «Я знаю, що роблю, і я хочу, щоб ви знали, що я така не одна. Нас набагато, людей, які там чекають на повернення України».

Я думаю, що окрім таких людей, були й інші люди, які банально «стуканули» в місцеве відділення «МГБ». І це був дуже показовий арешт: приїхали до неї додому, дозволили зайти на роботу, попередити, що вона затримана й арештована.

30 днів Людмила перебувала у цій страшній славнозвісній «Ізоляції», де був і Стас Асєєв. Зараз вона у СІЗО Донецька в камері на 16 людей з жінками-кримінальницями, які, на щастя, до неї нормально ставляться.

Їй інкримінують найтяжчі політичні статті, які тільки можуть бути, з відповідними термінами: шпигунство, екстремізм, тероризм і так далі.

Я сподівалася, що вона потрапить ще на той обмін, який відбувся 29 грудня 2019 року.Адже після того, як її з «Ізоляції» перевели до СІЗО Донецька, завдяки друзям та волонтерам, ми змогли дістати достатню кількість документів, яка потрібна для так званої «верифікації». Це коли людину, яка перебуває у донецьких «підвалах», ідентифікують з того боку. Тобто коли бойовики визнають, що така людина дійсно в них є. Це може бути будь-яка довідка з СІЗО, довідка від адвоката.

Я спілкувалася з генералом СБУ, який мені показував кольорові діаграми, де розписано все щодо тих людей, перебування яких з’ясоване. Там написано, що Людмилу, на щастя, знайшли. Проте мене турбує, що серед підтверджувальних документів, за якими можна «верифікувати» Людмилу, є тільки один. Я була вражена, адже я знаю, що таких документів є багато.

30 квітня рідні політв’язні зустрілися з уповноваженою Верховної Ради з прав людини Людмилою Денисовою. Після зустрічі Людмила Денисова написала, що надала вичерпну інформацію про особливості перебігу перемовного процесу щодо обміну політв’язнів. І наголосила на тому, що налагодить комунікацію між рідними бранців Кремля і представниками української офіційної сторони, яка долучена до цих процесів.

На цій зустрічі був присутній, зокрема, і Петро Вигівський, батько політв’язня Валентина Вигівського. Пана Петра ми розпитали про те, що розповіла Денисова про обмін.

Петро Вигівський: Людмила Денисова дійсно дала нам вичерпну інформацію, але вона не була для нас новою. Вона говорила про те, що переговори йдуть, інтенсивність їх не зменшилася, але про це ми знали й раніше. Дуже заважає зараз коронавірус, і це теж та інформація, яка відома всім.

Ми вирішили, що буде створена робоча група, в яку будуть входить і родичі політв’язнів. Ця група буде працювати, мати якусь інформацію і якимось чином впливати. Але в нас вже була схожа група.

29 квітня неурядова організація Amnesty International оприлюднила доповідь про порушення прав людини в країнах східної Європи й центральної Азії в умовах боротьби з коронавірусом. У доповіді, зокрема, йдеться про те, що російські в’язниці стали одним з ризикованих місць для людей з точки зору можливості заразитися інфекцією.

Ми поговорили про це з директором російського представництва Amnesty International Наталією Звягіною та директоркою українського відділення цієї організації Оксаною Покальчук.

Наталя Звягіна: Ми продовжуємо наполягати на тому, щоб люди, які перебувають у в’язницях за якісь свої переконання, а не за злочини, були звільнені.

Оксана Покальчук: Ми провели це дослідження, в якому проаналізували ситуацію в східній Європі та Центральній Азії, і виявили серйозні порушення прав людини. Питання утримання в тюрмах та СІЗО стало одним з ключових порушень. Не секрет, що в Східній Європі та Центральній Азії кількість людей, утримуваних в СІЗО і тюрмах, значно перевищує умовний відсоток таких людей в інших країнах світу.

Наша заява стосовно коронавірусу в тюрмах покликана привернути увагу до того, що тюрми, зокрема Росії, переповнені, там немає можливості надання якихось стандартів лікування. Це все може привести до того, що поширення вірусу серед в’язнів буде дуже швидким, а медичну допомогу надати буде неможливо. Адже ми знаємо, як важко добитися якоїсь хоча б мінімальної допомоги в тюрмах, не кажучи про спеціалізовану допомогу.

Це не питання політики. Це питання того, що пенітенціарна і медична система в самій же Росії просто не впорається. Можна продовжувати тримати образ, а можна дослухатися до експертної думки й захистити здоров’я і життя людей.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США

дисклеймер

«Тут багато тих, хто чекає на повернення України»: історія волонтерки Людмили Гусейнової, яку утримують бойовики «ДНР»
0:00
/
0:00

Останнi новини