Тут знайшли прихисток коні, собаки і навіть риби: історії трьох притулків на Миколаївщині

Не лише коти чи собаки, а й коні, єноти та риби можуть стати безпритульними. На Миколаївщині є кілька притулків для тварин, які опікуються такими безхатьками. 

Близько року тому Аліна Горбунова разом зі своїм чоловіком заснували мініпритулок для котів. Подружжя зробило у власному офісі спеціальні бокси, у яких постійно можуть жити 12 котів. Аліна згадує: якось вони взяли до притулку кошенят, яких треба було годувати материнським молоком та виявилось, що вони були носіями чумки — вірусної хвороби.

На жаль, через цю хворобу загинуло близько 10 тварин. Наразі притулок на карантині, тому у бокси до кінця літа не можна заселяти нових мешканців, аби й вони не підчепили інфекцію. Однак волонтерську роботу Аліна все одно не припиняє — допомагає іншим через соцмережі шукати нових господарів для тварин.

«Ми попрацювали близько 4-5 місяців, влаштували близько 60-70 котів. Після того, як почали допомагати через соцмережі, то ця цифра збільшилась, мабуть, вдвічі. Хотілось би донести до суспільства, що тварини — це відповідальність. Якщо людина заводить тварину, то її обов’язково потрібно стерилізувати. 

Адже потім тварину викидають на вулицю, а там вона або загине, або розмножується. Це насправді велика проблема. Особливо весною та влітку, коли всі бабусі по дворах викидають кошенят», — каже Аліна.

У майбутньому подружжя мріє про більше приміщення, де можна було б зробити й ігрові кімнати аби котики почували себе більш вільно.

За 30 км від Миколаєва, в селі Новогригорівка, діє притулок для тварин, який є південним філіалом відомої громадської організації «Вуглик». Зокрема, тут вже 3 з половиною роки рятують коней, яких мали б відправити на бійню. Директор закладу Микола Чечуй каже, що він відчуває відповідальність за кожного, хто тут працює та перебуває.

«Зараз у притулку близько 40 тварин. З них 34 коні, 3 віслючки, 2 вівці, з десяток котиків. Громадська організація рятує всіх: і коней, і телят. Траплялися навіть страуси. Практично всі тварини викуплені з бійні. Тобто, їхня доля була фактично вирішена», — говорить Микола Чечуй.

За словами керівника притулку, хоча бюджет і обмежений, тварини добре годуються та утримуються. За потреби викликають й ветеринара. Утримання притулку коштує близько 80 тисяч гривень на місяць. Інколи до притулку приїздять допомагати й волонтери, а іноді коням вдається знайти новий дім.

«Місце в притулку звільняється з двох причин. Перша — тварина дожила свій вік. Друга — ми маємо здорову тварину, спілкуємось із людьми й пропонуємо їм забрати тварину до себе. Ми укладаємо договори, передаємо коня безкоштовно. Головна умова — опікуватись твариною. Фактично тварина наша, але ви можете тримати її до кінця життя. Перші два тижні нові господарі обов’язково надсилають нам фото та відеозвіт», — зазначає Микола Чечуй.

За час існування притулку нові сім’ї знайшли 30 коней. На березі Дніпро-Бузького лиману, у селі Лупареве колишня далекобійниця Ольга Волкова та нейрохірург Юрій Дідевський заснували притулок для тварин сімейного типу. Там живе близько 30 собак та 21 кіт.

«Ми цим почали займатись, коли переїхали сюди, десь 9 років тому. Так вийшло, що просто нам трапилась тварина, якій потрібна була допомога. Ми вирішили залишитись тут й побути з цією твариною. Потім друге, третє, четверте. І кожного разу ми говоримо собі: «Стоп, досить, на цьому все». Але якось сама доля підсовує чергову нещасну тварину. Доводиться брати та рятувати. Ось так вони у нас і залишаються.

Зараз у нас їх близько 60: коти, собаки, єноти, їжаки. А з врятованими рибами ще більше. Якось приїхали до нас в гості друзі з рибою, а вона виявилась живою, дивиться на мене, ну і як її вбити? Це звичайний короп, карась, бичок», — розповідає Ольга Волкова.

Під притулок перебудували звичайну дачу: власними силами звели вольєри для собак, обладнали територію для котів, зробили вольєр й для улюблениці сім’ї — єнота Олі. Її викупили із контактного зоопарку, адже звідти її могли відправити до мисливського угіддя.

Також Ольга та Юрій викопали ставок у дворі. Зараз там плавають карасі, коропи, бички та навіть жаби, для яких спеціально посадили очерет з лиману. Крім цього, сім’я підгодовує і кількох їжачків.

На запитання, чи не складно це все утримувати, Ольга зізнається, що з часом стало важче, але відчуває, що несе відповідальність за кожну істоту. Найбільше її засмучує — байдуже ставлення до тварин.

«Можливо, у людей немає змоги тримати тварину вдома, але є можливість придбати, наприклад, корм або просто пожертвувати волонтерам. З критикою ми зіштовхуємось постійно. Дивно, але вбити та знищити завжди вітається. Люди, які допомагатимуть тваринам, чомусь соромляться цього. Нібито знають, що у нашому суспільстві їх засудять, назвуть дурними. Мовляв, краще б ви взяли свиню або курей. Просто у кожного свої цінності.

Ми всі роки робили це за власні кошти. Іноді думали: уже все можна не брати кота Зевса. Але тут на проводі дівчинка плаче. Або можна не брати кішку Лізу, але вона сліпа, а тому наступна машина може просто розчавити її. І це ляже у мою карму та карму моїх дітей. У країні, де страждають тварини — не можуть щасливо жити люди», — додала Ольга.

У планах подружжя добудувати приміщення для проведення операцій та утеплити вольєри для собак.

Юлія Винник, Миколаїв, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS