«Ти — ніхто»: як жінці реагувати на психологічне чи фізичне насильство?

В студії “Громадського радіо” директорка департаменту правової, соціальної та гуманітарної допомоги Громадської організації “Ла Страда-Україна” Марина Легенька.

Марина Легенька: Домашнє насильство – умисні дії фізичного, психологічного або сексуального насильства, які відбуваються в сім’ї між родичами або в межах проживання осіб. Існує 4 форми домашнього насильства. 

Фізичне проявляється, починаючи з нанесення фізичних тілесних ушкоджень, закінчуючи ляпасами. Економічне насильство – майнові та економічні утиски, які направлені на особу. Не лише відбирання коштів, а, в тому числі, і контроль за власними коштами, заборона працювати, або навпаки примус до певної праці. 

Психологічне насильство – найрозповсюдженіший в Україні вид насильства. Це дії психологічного характеру, які спрямовані на подавлення психологічного стану особи, на пригнічення особи. Це такі дії як сварки, різні психологічні утиски, які проявляються в пригніченні її самооцінки. 

Сексуальне насильство – проявляється в діях сексуального характеру, навіть дії сексуального характеру, які не пов’язані з проникненням в тіло іншої основи, або ж зґвалтування. Це той вид домашнього насильства, за який завжди настає кримінальна відповідальність. 

Історія героїні програми Тетяни: Ми познайомились, коли я була доволі юною, мені було 20 років, він був набагато старший, ми почали жити разом. Спочатку мені казалось, що все добре. Тому що, коли люди починають зустрічатися, вони намагаються показати себе з кращої сторони. Потім я почала помічати, що людина постійно є роздратованою. Він повертається з роботи і починає зривати на мені злість. “Ти не помила посуд”, “чого в нас досі сидить твоя подруга”, або “чого в квартирі не прибрано”.

Ми були різного віку і через це дуже різного рівня доходів, звісно, фінансові питання контролював він, він дуже прямо сказав, що він буде заробляти.  А я ще маю можливість продовжувати навчання, поступово шукати собі роботу, в нього достатньо грошей, щоб утримувати нас вдвох. 

Якщо спочатку він добре ставився до будь-яких витрат, то потім почалися ситуації “а чого ти купила банку кукурудзи, навіщо вона потрібна, ти витрачаєш мої гроші?”. 

Я бачила, що після того, як він вихлисне всю агресію, він почуває себе добре. Я в якийсь момент вирішила, що від цих стосунків треба йти. Але спершу в мене не було можливостей фінансових, йти було нікуди. Я поступово знайшла роботу, коло спілкування, мені здавалося, що, можливо, це навіть виправить наші стосунки, бо багато питань з грошима відпадуть і зміниться розстановка сил, якщо можна так сказати.

Але вийшло навпаки, чим незалежнішою я ставала в цих стосунках, тим гірше поводився він. Одного дня я почула від нього фразу: “Я успішна людина, а ти – ніхто”. Ну і закінчилося це все тим, що одного дня він повернувся додому дуже розлючений і почав якусь чергову сварку, побачив, що я мию посуд: “Почав кричати “чого ти його досі не помила”. Взяв мене за вуха і протяг через весь коридор. Після того я зібрала речі і через 2 години з’їхала. 

Я вважаю себе феміністкою, працюю зараз програмісткою. В мене є стосунки з абсолютно іншого типу людиною, і я цим дуже задоволена. 

Марина Легенька: Це все розпочалося раніше,  фізичне насильство стало завершальною крапкою в цепочці того, що відбувалося. Цей приклад є яскравим прикладом того, що домашнє насильство нікуди не зникає, яке вже проявилося, без належного регулювання воно розвивається по колу і проявляється більш тяжкими наслідками Цей досвід героїні ще раз підтверджує факт, що будь-яке домашнє насильство ніколи не можна терпіти і сподіватися, що воно зникне само собою. Ні, на жаль воно не зникне. Якщо такі прояви відбулися, потрібно на них реагувати.

Анастасія Багаліка: Припустімо, нашій героїні захотілося звернутися до поліції на тих етапах, коли домашнє насильство має економічні прояви, давайте спробуємо змоделювати ситуацію…

Марина Легенька: Складність в тому, що це той вид насильства, який досить погано ідентифікується, в тому числі державними установами і нацполіцією. Не досить велика частка осіб притягується до відповідальності за вчинення економічного насильства. В будь-якому випадку, особа мала звернутися. Вона пише відповідну заяву, викладає всі обставини, і якщо є, будь-які докази або посилання на свідків, які можуть підтвердити ті чи інші факти. В такому випадку з особою мала б бути проведена робота, якщо в його діях є факт адміністративного правопорушення, то мав би бути складений протокол і направлений до суду задля притягнення до адміністративної відповідальності.

Якщо ми подивимось на рішення судів і статистику національної поліції, то економічне насильство перебуває на третьому місці, воно погано ідентифікується, і відбувається не досить ефективне реагування на цей вид насильства. 

У випадку, якщо доказів не має, звернення до поліції все одно є кращим випадком, ніж не звернення нікуди і продовження перебування в колі насильства. 

Анастасія Багаліка: Як в цілому поліція реагує на виклики і справи, пов’язані з домашнім насильством. Наскільки охоче чи неохоче відкриває такі справи?

Марина Легенька: В Україні передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність за вчинення домашнього насильства. Про адміністративні: поліція реагує більш ефективно, має більше ефективних засобів для цього (терміновий заборонний припис, має спеціальні групи пілотного проекту  “Поліна”, які пройшли спеціальне навчання і спеціалізуються на випадках домашнього насильства). В будь-якому випадку, незалежно від того. чи є ця група, у випадку домашнього насильства така особа може звернутися, набравши 102. До неї приїде представник національної поліції, які повинні провести оцінку ризиків, скласти протокол. 

У випадку, якщо дії носять систематичний характер – 3 і більше разів, то це вже кримінальне провадження.

Викликів стосовно психологічного насильства насправді десь приблизно порівну з викликами на фізичне насильство. На третьому місці економічне насильство. І на четвертому – сексуальне. Але, знову ж таки, це пов’язується не лише з тим, що це найменш поширена форма, а це пов’язується з латентністю даного явища, постраждалі досить часто не можуть навіть самоідентифікувати себе як постраждалі від сексуального насильства. Інколи жінки говорять: “Ну що ж, це мій чоловік, що я могла зробити. Це мій обов’язок був”.

Повну розмову слухайте в подкасті за посиланням.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».