Як виховати свідомого виборця: досвід скандинавських країн

Приблизно 150-170 років тому інтелектуальні діячі в данському і шведському суспільстві були стурбовані приблизно такою ж ситуацією, яка зараз є в Україні. Що вони зробили і як за 40-50 років отримати критичну масу свідомих виборців, які далі створили суспільство загального благоденства? Про це розповів Сергій Чумаченко — співзасновник і бізнес-тренер у Team Expert, людина, яка досліджує скандинавські системи освіти.

 

— Я бачу, що частина інтелектуалів зараз бідкається і каже про низький рівень освіти. Поки що, я так розумію, українське інтелектуальне середовище перебуває на етапі розведення руками. Я би хотіла, щоб ми пішли далі від цього й поговорили про те, якою є роль людей, які розуміють, що щось не так із культурою, освітою, але далі цього етапу не дійшли.

— Дуже хороше запитання. Якраз стосується того історичного періоду в розвитку скандинавського громадянського суспільства, який я зараз досліджую. Те, що зараз має Скандинавія, є результатом ініціативи інтелектуальних діячів приблизно 150-170 років тому, які були стурбовані приблизно такою ж ситуацією в данському і шведському суспільстві, яка зараз є в Україні.

У 1834 році Ніколай Фредерік Северін Ґрундтвіґ написав першу роботу на цю тему. Він, до речі, священик, що з моєї точки зору важливо. Важливо розуміти, що церква взяла на себе цю місію просвіти в тому числі. Вони якраз дуже чітко розуміли контекст, в якому перебувають. Данія до цього моменту багато років воювала, країна, економіка були зруйновані, країна була однією з найбідніших в Європі. Еліта говорила німецькою, вищу освіту можна було здобути або латинською, або німецькою. Данська мова була тільки в селі. Люди «хворіли» на те, що ми зараз називаємо патерналістським мисленням. Для них авторитетами були або їхні священики, або власники землі, у яких вони цю землю орендували. Це все дуже схоже на те, що зараз відбувається в Україні.

Вони розуміли, що будь-які зміни можливі тільки в тому випадку, якщо з приходом демократії буде той виборець, який усвідомлено робитиме вибір

Шукали рішення, причому там дуже цікаві інтелектуальні рішення. Вивчаючи міфологію Скандинавії, вони сказали, що скандинави завжди були борці, а значить треба продовжувати боротися —  тільки тепер боротися за свої права, а замість зброї взяти слово.

Вони заявили про те, що діалог є основним інструментом соціальних трансформацій в суспільстві. За 150 років побудували суспільство, в якому діалог дійсно є найважливішим соціальним інструментом розвитку, трансформації. І ключова якість — здатність домовлятися — була побудована на цьому діалозі.

Так, дійсно, це ініціатива інтелектуалів. Але з певних причин ідея, що рівність вигідна для всіх, стала популярною практично у всіх соціальних верствах скандинавського суспільства. І це я зараз намагаюся вивчити разом із колегами зі Швеції, Данії, Естонії.

— Що конкретно було зроблено?

— Перше питання, яке означили як ключове Ґрундтвіґ і його колеги, це доступ до освіти. Вони вважали, що існує величезний розрив між освіченою елітою і малоосвіченою більшістю. І вони думали, яким чином можна скоротити цей розрив і дати можливість більшості отримати якісний доступ до якісних знань.

Вони придумали ту методологію (хоча це значно ширше, ніж методологія), яка зараз відома фахівцям з освіти дорослих як folk-bildung. Йдеться про просвіту та освіту дорослих.

У сучасному описі двох основних методів, які використовуються, кажуть, що це освіта, яка розширює свідомість

Вони використовували дві ключові форми, які дали їм можливість за 40-50 років отримати критичну масу свідомих виборців, які вже далі створили це суспільство загального благоденства. Це вищі народні школи (дуже некоректний переклад, бо ця форма була спотворена в радянський період, звідти було вихолощено просвіту, залишилася тільки освіта). І друге — це гуртки самоосвіти. Ці дві форми стали основними у вирішенні того завдання, яке вони перед собою поставили: змінити культуру, отримати свідомого громадянина.

— У чому різниця між просвітою і освітою?

—  Статистика щодо освіченості, людей, які мають вищу освіту, в Україні, на перший погляд, дуже оптимістична. Але, на жаль, це та освіта, яка давно вже не дає знань про громадянські права, про моделі суспільства, де кожному буде місце, про модель суспільства, де буде вирішене принципове завдання: не буде тих, хто опускається нижче межі бідності. Найголовніше: просвіта дає людині розуміння власної відповідальності за своє життя.

Один із перекладів folk-bildung звучить так: це шлях, коли доросла особистість бере на себе велику особисту відповідальність перед сім’єю, співгромадянами, суспільством, людством, нашим світом і глобальним настроєм нашого виду

Я думаю, є багато точок перетину між Україною і Скандинавією, зокрема Швецією. Все це треба досліджувати, досліджувати колишню і сучасну міфологію, щоб відповісти на питання, як потрібно адаптувати ці програми. У нас є певні прояви цього. Я вже два роки живу в Харкові, і в Харкові, і в Києві багато ініціатив, пов’язаних з освітою і просвітою. Різниця в тому, що в Скандинавії це система, яка давно підтримується державою. В державі всім зрозуміло, що освічений виборець — це більш вигідно і безпечно для кожного учасника цих відносин, ніж неосвічений і непросвічений виборець.

— Ви згадали про культуру, можливо, це справді потребує досліджень. Але що, з вашої точки зору, ми вже можемо знайти в Україні, коли поговоримо з більшістю наших громадян і запитаємо про ті цінності, які для них важливі? Що тут об’єднує?

—  Мені здається, однозначно є загальна цінність — свобода. Інше питання, що у неї, як і у будь-якого соціального явища, є стадії розвитку. Поки що ми впиваємося якоюсь свободою від, дуже часто не розуміючи, що свобода — це насправді вибір. Практично це вибір, з яким людина постійно стикається. Свобода і у нас, і у скандинавів є важливим культурним мемом, що об’єднує більшість з нас.

Мені подобається принцип, який використовують скандинавські андрагоги, які вважають, що у кожної людини є внутрішній запит на розвиток і кожна людина має можливість розвивати себе і впливати на розвиток суспільства, в якому перебуває. Це дуже відрізняється від професійної тенденції, яка зараз є серед тренерів і консультантів, що працювати можна тільки з тим, у кого актуалізований запит. Це все одно, що подивитися на цю культурну матрицю з іншого боку і почати виходити з того, що у будь-якої людини є цей запит.

Аргументація дуже проста: кожна людина хоче жити краще, якщо процес саморозвитку дасть їй можливість відчути ось це краще, ніхто не відмовляється від цього шляху. Скандинави в процесі folk-bildung дуже точно використовують цю річ: вони говорять, що справжня демократія має на увазі, що у кожної людини є цей запит на розвиток, бажання впливати на власний розвиток і на розвиток оточуючих. Коли експерт входить в процес з такої точки зору, він шукає спосіб отримати цю нову якість. Можна сказати, що потреба в розвитку є у всіх — і це теж те, що об’єднує.

Я думаю, є якийсь дух пошуку, готовності йти в невідоме, який свого часу був притаманний руху вікінгів і, наприклад, козацькому руху в Україні. І ті, й інші не були прив’язані до місць, йшли в невідомість — зрозуміло, навіщо йшли. Готовність до ризику, з моєї точки зору, теж є об’єднуючим фактором. Ще, на мою думку, незважаючи на те, що є усталені меми з приводу того, що українці індивідуалісти, насправді це не так. Це якісь стереотипи, нав’язані в певний історичний період. Мені здається, в українській культурі є ця потреба довіряти й потреба до солідарних дій. Просто свідомо не створюються умови для прояву цих солідарних дій, а усвідомлено створюються умови для конкуренції, якогось розділення.

— Дуже багато політичного аналізу після першого туру наших виборів базується на тому, що ми й не помітили, що стали суспільством постмодерну. А в частини з нас точно склалося враження, що суспільство постмодерну — це суспільство хаосу, яким керує телевізор, соціальні мережі, якісь віртуальні чи мультяшні герої. І школу в постмодерні, я так думаю, багатьом батькам і уявити страшно. Чи правда це так? Чи коли ми говоримо по суспільство та освіту постмодерну, ми маємо на увазі якісь інші речі?

— Я знову повернуся до північних територій. Мені дуже цікаво спостерігати за гармонійним поєднанням інноваційних технологічних речей, які суспільством чітко позиціонуються: для чого. Скандинави дуже чітко прорахували наслідки постмодерну і зрозуміли, що єдиною гарантією якоїсь соціальної стабільності є орієнтація на важливі людські цінності. Шведська школа відрізняється від фінської цілями. Якщо фінська школа говорить про компетентнісний підхід, то шведська говорить про ціннісно-орієнтований. Вони кажуть: нам неважливо, ким буде ця людина за професією, нам важливо, щоб вона отримувала задоволення від перебування в цьому суспільстві, була його активним учасником, щоб це був її вибір і вона розуміла, що це суспільство будується на трьох базових цінностях: довіра, свобода і відповідальність, партнерство. Вся система їхньої освіти зорієнтована на те, щоб актуалізувати ці цінності в людини. Крім того, що там потужна орієнтація на сталий розвиток в екологічному плані, потужна культура інтеграції людини в природу.

Вони пішли більше в людське, ніж в технологічне або мережеве в постмодерному розумінні цих речей. А ми поки що, як маленька дитина, граємося гаджетами. У тому числі й в освіті.

Мені здається, великий плюс цих виборів — актуалізація громадянського суспільства

Це якась спроба рефлексувати ці речі в тому форматі, в якому поки що виходить. Я пару днів тому написав: велике спасибі Порошенку й Зеленському як вчителям, тому що ви створили прецедент для подальшого розвитку громадянського суспільства. І це цінно. Інше питання — на всі спроби нас зіштовхнути лобами ми повинні знаходить способи об’єднуватися.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.