Зеленський обіцяв нам, що ми не будемо забуті, але «птаху звільнили», а «крила відрізали» — колишня полонена «ЛНР»
Зеленський обіцяв нам, що ми не будемо забуті, але «птаху звільнили», а «крила відрізали» — колишня полонена «ЛНР»
0:00
/
0:00

Зеленський обіцяв нам, що ми не будемо забуті, але «птаху звільнили», а «крила відрізали» — колишня полонена «ЛНР»

Від редакції Громадського радіо: Спочатку матеріал було опубліковано з помилково вказаною назвою банку, — «Укрсиббанк» замість «Укрексімбанк». Ми виправили помилку, допущену під час розшифровки звуку в текстову версію публікації, та просимо вибачення за допущену помилку.

***

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» — дивовижна історія колишньої полоненої «ЛНР» Анастасії Мухіної.

Анастасія Мухіна — луганчанка, 73 роки. Колишня бранка бойовиків так званої «ЛНР». У лютому 2018 року пенсіонерку схопили бойовики — вона розклеювала листівки на вулицях окупованого Луганська. У полоні жінка провела майже два роки. Анастасію Володимирівну катували. Так званий суд бойовиків засудив жінку до 16 років ув’язнення. 29 грудня 2019 року вона була звільнена у рамках «великого обміну».

Ігор Котелянець: У нас є відомості про те, що вас ув’язнили ще у 2016 році в окупованому Луганську, це так?

Анастасія Мухіна: Ні. Мене ув’язнили 8 лютого 2018 року. За мене боролися мої побратими, мої сусіди, і побратими, які були на реабілітації в Америці, дійшли до канадсько-української діаспори, і ця діаспора теж за мене боролася. Я свого часу проживала 11 років на Кіпрі, і звідти теж брали участь у моєму звільненні.

Ігор Котелянець: А кого ви називаєте побратимами?

Анастасія Мухіна: Побратими — це мої українські військові, розвідка.

Ігор Котелянець: Як саме сталося ваше затримання у 2018 році, а потім — ув’язнення?

Анастасія Мухіна: Вранці 8 лютого мені подзвонив мій командир і призначив зустріч на 10 лютого. У мене було трошки листівок і я пішла їх розклеювати. Це були листівки проукраїнського характеру, на кшталт «Донбас, вставай, Росія тебе зрадила!». Також там були номера телефонів для «ополченців», в яких ще руки не в крові, для того, аби вони могли звернутися до української сторони, покаятися, аби уникнути покарання.

Наталія Каплан: Як ви наважилися на таку діяльність?

Анастасія Мухіна: Мене з дитинства привчали любити свою Україну.

Наталія Каплан: І у 2014 році ви почали розклеювати листівки?

Анастасія Мухіна: Спочатку я писала від руки через трафарет. А коли я поїхала на підконтрольну Україні територію вирішити питання відносно пенсії, я зустріла там одну жіночку, якій поскаржилася, що на окупованій територій йде велика брудна пропаганда, а ми не маємо чим відповісти — хоча з безпілотника скинули листівки або мені давали, аби я розклеювала. Мене спочатку перевірили, а потім я почала співпрацю.

Наталія Каплан: Але ви довго партизанили, не всім так вдається.

Анастасія Мухіна: Був один промах. Я на будинку наклеїла листівку, а їх потрібно було фотографувати. Мене помітив один молодий чоловік, який почав запитувати — що я тут роблю. Я йому кажу: «Можеш піти і подивитися». Він мені сказав, що знає, що я наклеїла листівку. Я йому у свою чергу відповіла: «Ви можете піти і подзвонити, куди треба, і тоді мене кинуть «на підвал». Але я свої роки віджила, а що ви будете робити?». Він сказав: «Я нічого не буду робити, продовжуйте. Тільки не клейте на моїх оголошеннях».

Ігор Котелянець: Взагалі дивно, що стільки часу ви робили це вдень і вам вдавалося це робити приховано.

 Анастасія Мухіна: Тому що я знала – де і в який час це робити безпечно. Навіть спілкувалася з «ополченцями» і дізнавалася в них дані. Один «ополченець» мені розповів, що бачив, як бульдозером були поховані тіла як мертвих, так і живих людей. Правда, я не дізналася місце. Він був у такому збудженому стані, що я вже не стала його розпитувати, боялася, що це наведе його на якісь думки. У нього був стрес від побаченого.

Я знала, як підійти до кожної людини і вони самі багато чого розповідали. Навіть коли був переворот перед тим, як на посаду прийшов Пасічник, приїхав «загін особливого призначення», і я була серед тих, хто між собою обговорював ситуацію.

  • Один «ополченець» мені розповів, що бачив, як бульдозером були поховані тіла як мертвих, так і живих людей. Правда, я не дізналася місце

Ігор Котелянець: Ви якось уявляли собі, що з вами буде, якщо вас затримають? І куди дівався страх, що вами керувало?

Анастасія Мухіна: Навіть коли мене затримали, у мене страху не було, лиш одна злість. 8 лютого вони у моєму будинку все перевернули, 9 лютого мене цілий день допитували, з 9 на 10 в моїй оселі знову все перевертали і наді мною знущалися. Але страху не було. Була якась упертість.

Наталія Каплан: Усі ці підвали вас так і не зламали?

Анастасія Мухіна: Ні, вони мене не зламали. Але вони ж знайшли у мене вибухівку і хотіли, щоб я зізналася, що цю вибухівку мені передали на українській території. Спочатку я сказала, що мені просто передала жінка з української території пакет для когось, проте я не знала, що у ньому. Але коли мені продовжували термін ув’язнення, я сказала, що цю вибухівку мені не давав ніхто, вона лежала у мене під дверима, але оскільки поруч бігають діти, я занесла її в дім і забула.

Наталія Каплан: На що схожий «суд» у «ЛНР»?

Анастасія Мухіна: Мене судив «верховний суд» — колегія з трьох «суддів». У них все вже було написано. На мене завели 8 папок по 200-300 аркушів. Спочатку було заведено справу по 13 статтям, в кінці залишилося шість. За них мені дали 18 років.

Ігор Котелянець: Що відбулося після вашого засудження? Куди вас відправили?

Анастасія Мухіна: Мене спочатку відправили на 20 днів у колонію. Раніше в цій колонії відбували покарання неповнолітні. Потім там розміщували нас — жінок.

Ігор Котелянець: Як із вами там обходилися?

Анастасія Мухіна: Обходилися дуже непристойно. Руками не били, але штовхали до стінки так, що я по ній сповзала. А коли возили до слідчого або в суд, мене брали за капюшон і кидали прямо у фургон. Я завжди билася головою об верхній край двері і падала на коліна. Зараз є наслідки цього всього.

Один раз під час слідства на голову мені накинули шарф, і дві години десь катали. Привезли допитувати на детекторі брехні. Я відмовилася, тому що серце вискакувало з грудей і вони могли приписати мені брехню. Ті, хто мене привіз, дуже розізлилися і сказали: «Підеш по повній». У той час вони кидали «на підвал» і моїх рідних та катували їх. І зараз, коли у місті з’являються листівки, насамперед йдуть до моїх рідних. Також були обшуки у друзів.

Наталія Каплан: А вони не планують звідти поїхати?

Анастасія Мухіна: А куди їхати? Зеленський обіцяв нам, що ми не будемо забуті, але звільнить звільнили птаху, але крила відрізали — виживай, як хочеш.

  • Зеленський обіцяв нам, що ми не будемо забуті, але птаху звільнили, а крила відрізали — виживай, як хочеш

Ігор Котелянець: Як ви зараз живете?

Анастасія Мухіна: Я знімаю ліжко-місце, допомагаю хазяйці і на одну тисячу в місяць я живу. Самі розумієте, що на цю тисячу можна купити. Я проходила лікування в інститутах, і зараз продовжую лікування, адже наслідки дають про себе знати. У мене був депозит в «Укрексімбанку», проте банк віддав мої гроші тим, хто мене катував.

  • У мене був депозит в «Укрексімбанку», проте банк віддав мої гроші тим, хто мене катував

Ігор Котелянець: Ви отримали якусь допомогу від держави після звільнення?

Анастасія Мухіна: Так, 100 тисяч гривень. Частину я поклала на депозит, але мені ніхто не казав, що раз у мене є депозит, то я буду позбавлена виплат як внутрішньо переміщена особа. Мені подзвонили 2 квітня і повідомили, що оскільки в мене є депозит, вони позбавляють мене виплат як внутрішньо переміщену особу і я ще зобов’язана повернути державі вісім тисяч гривень, які я встигла отримати.

20 листопада 2020 року Мінінтеграції подало у Верховну Раду людей на стипендію імені Левка Лук’яненка. Я є у тому списку і Рада затвердила, але Зеленський до цього часу не підписав це рішення.

У мене є заяви моїх побратимів щодо того, аби я отримала УБД, але оскільки я працювала з розвідкою, мені відхилили отримання посвідчення. Мій командир каже, що вони робили іншим посвідчення через суди. Тепер мені потрібно шукати адвоката, який би написав правильно папери і захищав мої інтереси у суді.

Ігор Котелянець: Це жахливо, що такі люди, які ризикують власним життям заради країни, потім не мають нормальної державної підтримки. Ми неодноразово у медійному просторі говоримо, що Україні вкрай необхідний законопроєкт про соціальну підтримку і полонених, і заручників, і політв’язнів, і тих, хто звільнився.

Анастасія Мухіна: Наших військових, які перебувають у СІЗО в Луганську, тримають у самому підвалі. Мало того, що там решітки і ззовні, і зсередини по дві штуки, так вони ще поклали мішки, щоб взагалі світло не поступало. Їх тримають у жахливих умовах.

Не краще перебування було і в мене. Я не сиділа в підвалі, але сиділа серед вбивць і наркоманів, які намагалися не раз мене задушити, постійно бризкали в обличчя хлоркою.

Ігор Котелянець: Як ви гадаєте, яке майбутнє чекає на ці території?

Анастасія Мухіна: Майбутнього там немає, тому що все, що можна було, вивезли в Росію. За часів Радянського Союзу було три підприємства з вирощування штучних кристалів, одне з них було у Луганську. Першим же конвоєм його вивезли. Вивозиться все: вирізали весь тепло будівний завод, зупиняють і вирізають обладнання шахт, вони заповнюється водою, яка потрапляє в річки і виділяє радіацію.

  • Майбутнього на окупованому Донбасі немає, тому що все, що можна було, вивезли в Росію

Ігор Котелянець: Ви зараз знімаєте ліжко-місце, живете на пенсію. Яка допомога вам зараз необхідна найбільше і від кого ви б її хотіли отримати?

Анастасія Мухіна: Прикро те, що коли я зверталася в суд у Шевченківському районі, мені телефоном сказав представник суду: «Якби ви сиділи на місці і нічого не робили, у вас було б усе ціле». Я відповіла: «А ви не подумали, що якби ми нічого не робили, то зараз тут були б ті, хто зараз є на Донбасі?». Він сказав, що йому це не цікаво.

Зараз мені потрібно, аби хтось допоміг мені виграти суд з повернення моїх коштів та щодо заборгованості по пенсії.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини