Теймур та Узеїр Абдуллаєви — брати-політв’язні, яких російська окупаційна влада Криму засудила у так званих «сімферопольських справах Хізб ут-Тахрір». Узеїра Абдуллаєва засудили в червні 2019 року до 13 років позбавлення волі, Теймура Абдуллаєва – до 17 років. Пізніше їм, як і іншим засудженим разом із ними, терміни зменшили на шість місяців. Брати відбувають покарання у двох окремих колоніях у місті Салаваті в Башкортостані. Заарештованих і засуджених у «справах Хізб ут-Тахрір» кримчан окупаційна влада переслідує за релігійною ознакою.
У студії Громадського радіо мати братів Абдуллаєвих — Діляра Абдуллаєва, яка приїхала з Криму для того, щоб продовжити боротьбу за своїх синів.
Ігор Котелянець: Пані Діляро, зовсім нещодавно ви їздили до своїх синів на побачення на Урал. Як відбувалася ця поїздка? Коли це було? Чи вдалося вам побачити своїх дітей? Що ви взагалі там побачили?
Діляра Абдуллаєва: Я два місяці перебувала на Уралі — в Башкортостані, в місті Салаваті. В колонії №2 перебуває мій молодший син Теймур, у колонії №16 — старший син Узеїр. Я вважаю, що це метод тиску — поселити братів у різні колонії. Розташовані ці колонії у промзоні далеко від Салавата, туди не ходять рейсові маршрути, можна дістатися лиш на таксі.
Як відомо, стан здоров’я ув’язнених в колоніях тільки погіршується. Мого молодшого сина утримували у штрафному ізоляторі. У колонію він приїхав 7 березня 2020 року. Вже 10 березня потрапив у ШІЗО за якесь дисциплінарне порушення.
Я, звісно, зажадала, аби мені надали довідки про кожне дисциплінарне по порушення (а їх було аж 67) поки мій син перебував у цій колонії протягом року. І ось які це порушення: не за встановленим зразком застелив постіль, тихо привітався зі співробітниками адміністрації, затулив камеру відеоспостереження, порушив розклад дня, міжкамерний зв’язок, не за встановленою формою представився, завісив спальне місце, звернувся на «ти» тощо.
Теймур в одинарному карцері пробув пів року. Це підвальне, дуже сире приміщення. Перші місяці там постійно вмикали на повну потужність музику, чим тиснули на психіку. Теймур говорив, що через місяць вже цієї музики навіть не чув, так звик. Дієта — напівголодна, годують ледве теплою баландою. Але, каже, що до всього зміг звикнути, окрім холоду. Холодне приміщення, кругом бетон, нари залізні, опускають їх тільки вночі, щоб можна було лягти чи сісти. Ковдру та подушки не дають — такий метод покарання.
У таких умовах він сильно захворів — переніс коронавірус. Тепер можна сказати, що мій син — інвалід. Після коронавірусу у нього спостерігалася гіпертонічна криза. До такої міри, що навіть керівник медичної служби дозволив придбати тонометр, аби він хоча б самостійно спостерігав за своїм здоров’ям. Спочатку від мене приховали, що тиск у нього був 240 на 190 і нічим не збивався. Цей тиск у нього тримався місяць. Тоді навіть було поставлене питання про переведення Теймура із ШІЗО в медичну частину. Але я дізналася і вислала йому сильнодійні препарати. Тиск знизився до 190 на 170. Комісія вирішила відкласти переведення до моменту, якщо тиск знову підніметься до 240.
Ігор Котелянець: З Салавату ви повернулися зовсім нещодавно. Вашою метою, окрім побачення з синами, було також визволення Теймура з ШІЗО. Чи вдалося вам чогось домогтися? І як відбувалося ваше побачення? Як виглядають ваші сини зараз?
Діляра Абдуллаєва: Коли я приїхала, то одразу пішла до начальника колонії, де перебуває Теймур. Мене дуже турбував стан сина. Я розмовляла з начальником медичної частини, мене переконували, що все добре. Далі я поїхала до колонії, де перебуває Узеїр. Там теж говорила й з начальником колонії, і з начальником медичної частини. Мені дали можливість одразу побачитися з Узеїром через скло. Паралельно я попросила нашого адвоката поїхати в колонію до Теймура, повідомити йому, що приїхала мама, а невдовзі відбудеться побачення. Я розраховувала, що позитивні емоції, радість від очікування зустрічі покращать його стан здоров’я.
Після побачення з Узеїром я кожного дня почала ходити в колонію Теймура. Ми шукали варіанти. Начальник колонії мене дуже добре зустрів, але сказав, що знає про мої плани вийти з плакатом на поодинокий пікет. Він порадив цього не робити, бо мене заарештують, адже поодинокі пікети заборонені. Я йому відповіла, що нехай арештовують. Тоді весь світ дізнається, що мене заарештували, а двох моїх синів посадили.
Ігор Котелянець: Ви — дуже смілива жінка. Всі, хто вас знають, про це говорять.
Діляра Абдуллаєва: Начальник колонії думав не про це. Він там працює зовсім нещодавно. Мені чомусь здалося, що йому не потрібні були перевірки, не потрібен був шум, якби ходила з плакатами. Тому він сказав, що поважає мене як турботливу мати, тому знайде можливість для зустрічі. Хоча, зауважив, що у сина був адвокат. Але я наполягала, що хочу побачити сина своїми очима, адже він постійно перебуває в ШІЗО.
У нього стільки порушень! Уявіть, одне з порушень: він нібито відмовився від обшуку. Як так можливо? Коли в камеру заходить спецзагін, вони не питають дозволу про обшук. То як можна відмовитися від нього? Половину порушень я хочу оскаржити в ЄСПЛ. Зараз імена моїх синів стали дуже медійними, їх всі знають. Теймур на побаченні мені сказав, що начальники під час обходу намагаються тиснути на в’язнів. Наприклад, заходять до нього, коли роблять доповідний звіт, що він знову начебто не так привітався, і начальник говорить: «Облиште його, бо завтра тут буде ООН».
Наталія Каплан: Тобто медійність все-таки працює?
Діляра Абдуллаєва: Так.
Наталія Каплан: Вже є терміни ув’язнення, відбулися суди. Навіщо продовжувати знущатися з людей, як ви гадаєте?
Діляра Абдуллаєва: Російська тюремна система так організована, що там неможливо перебувати, навіть якщо у наглядачів немає задачі знущатися з ув’язнених. Хоча щодо мого Теймура була вказівка тиснути. З самого початку з ним спілкувався співробітник ФСБ і Центру «Е». Вони йому пропонували співпрацю, пропонували видавати в Криму всіх своїх друзів, рідних і близьких. Теймур категорично відмовився.
Він знає, що його термін — 17 років. Знає, що може вже і не вийти звідти живим. Але мій син не буде торгуватися за два-три роки свободи такою ціною. І йому сказали прямо в обличчя: «Ти будеш гнити в ШІЗО». Він не уявляв, наскільки довго і нестерпно це буде тривати. Він зі мною вже ледь телефоном розмовляв останнім часом.
Спочатку він сидів в одинарному ШІЗО, потім його перевели туди, де дві-три нари, підсаджували до нього ув’язнених. Коли я перебувала у синів, я кожен день заходила в колонію до Теймура. Інколи просто ходила по двору. Адже я знаю, що всі, хто мене бачить, обов’язково доповідають про мене керівництву. Це дуже важливо. Потім моїх синів начальники кожен день почали питати: «Чи мама вже поїхала?».
Я була ніби танк в комунальній квартирі, який псує всі плани. Вони кожного дня боялися перевірок. Я кожного дня ходила по двору: то з бухгалтером зустрінуся, то з начальником загону, ходила в оперативний відділок. Одного разу я розплакалася. А вони сказали мені, що «треба було плакати, коли ваші сини скоювали злочин». Я зрозуміла, що вони не в курсі, їм просто сказали, що привезли терористів. Тому вони ставляться до них настільки жорстко, наскільки зобов’язує це стаття, за якою сидять мої сини.
Ігор Котелянець: Тобто ви думаєте, що адміністрація про реальні обставини справи нічого не знає? Вони знають, що привезли Теймура й Узеїра, яких звинуватили за терористичними статтями, але про те, що здійснювалося політичне переслідування, вони не знають?
Діляра Абдуллаєва: Так, про політичні переслідування в Криму вони нічого не знають. Вони лише знають, що це представники «терористичної» організації Хізб ут-Тахрір. У них повідвисали щелепи й розкрилися очі, коли я їм цілу годину розповідала про те, що відбувається.
Ігор Котелянець: Узеїр і Теймур вже давно в списках на обмін. Ми давно сподіваємося, що Україна поверне їх за обміном. Чи вірять вони в ці обміни? Чи отримують вони якісь новини з України або про Україну?
Діляра Абдуллаєва: Вони дуже сподіваються на обмін, чекають на заходи, які будуть дієвими. Вони розуміють, чому зараз зупинилося це питання, але вірять, що процес обмінів відновиться. Мені здається, що обмін — це гуманітарний процес, він обов’язково має відбутися.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Створення цієї програми частково або повністю фінансується в рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS