У росіян культ Великої Перемоги і намагання забути про злочини комунізму, — Саша Кольцова

«Ми разом з росіянами і разом зі світовою спільнотою побороли фашизм, це наша велика спільна перемога. Але суспільство починає забувати про те, що фашизм був величезною трагедією». Таку думку солістка гурту «Крихітка» Саша Кольцова висловила в ефірі Громадського радіо.

«Це величезне щастя для світової спільноти, що ми побороли фашизм. 70 років пройшло. Це – не єдина перемога. На них Росія зациклилася. У них культ Великої Перемоги. Нам потрібні нові перемоги України. Ми так само засвоїли, що таке злочини комунізму, про них намагаються зараз забути росіяни, і починають ходити з портретами Берії, що зовсім божевільно», – вважає співачка.

Саша Кольцова: Ми дивимось новини і розуміємо, що не маємо права на власний настрій. Тож сьогодні те, що відбувається, впливає на всіх нас. І настрій трохи тривожний.

Ірина Славінська: Ви, Олександро, родом з Росії. Я припускаю, що чимало суперечок виникає «за кадром». Можете трохи про це розповісти?

Саша Кольцова: Звичайно, що люди, які відчувають ностальгію за Радянським Союзом, і вже призвичаїлися до безладу, який тривав у нас в країні протягом багатьох років, вони драматично сприймають всі ці зміни, і люди похилого віку дуже стривожені, як правило. До будь-яких змін вони так ставляться.

А якщо б навіть завтра щось помінялося на краще, вони б цього не помітили, це просто якісь абстрактні для них речі. Ці люди більш болісно реагують на зміни у матеріальному стані та тривожний фон їм створюють медіа. Російські медіа протягом останніх місяців довели власний народ і нас до якихось таких емоційних ескапад, які дуже погано переживають люди похилого віку.

Всі стривожені, але у всіх головне питання: що? – вже зрозуміло, чого хоче народ? – вже, в принципі, теж зрозуміло – нарешті порядку і контрольованої влади. Чомусь старше покоління, коли вони говорять про вибори, таке враження, що вони збираються одружитися на цих людях. В той час, як моє покоління чітко розуміє, що ми просто наймаємо цю людину на виконання конкретних завдань.

Наприклад, мене цікавить енергетична незалежність України, так, щоб нас не могли «гнути» ні з Європи, ні зі Словаччини, ні ті, хто нам постачає газ з Росії. І це головне завдання, наприклад, для наступного кандидата, а зовсім не дивитись, який він красивий, де відпочиває його дружина чи його діти.

Ірина Славінська: Ви взимку їздили на Східну Україну спілкуватися зі студентами і не тільки зі студентами. Мені би було цікаво почути Ваші міркування стосовно того, як потрібно говорити із Донбасом.

Саша Кольцова: Я спілкуюся з Маріуполем, який є дуже стривоженим, тому що їм нав’язують цю «Донецьку республіку». А 70% населення сидить вдома і не виказує своєї позиції. Але їх позиція є проукраїнською. Вони не хочуть бути «сірою» територією невизнаною.

І ми всі прекрасно розуміємо, що щойно люди проголосують за «Донецьку республіку», їм перекриють простір, їхні діти не зможуть вступати в українські вузи, їздити закордон, тому що їхні паспорти буде визнавати Гондурас, наприклад, от так як з Кримом зараз.

«Донецька республіка» – це така величезна авантюра. І люди не розуміють, в які ігри їх втягує Російська Федерація. Вони отримують якийсь політичний зиск з цього, росіяни, годувати вони не дуже прагнуть «Донецьку республіку». У всіх є зв’язки та економічні: Маріуполь буде отримувати дуже мало грошей, їх чекає закриття порту і економічні санкції з боку України.

Тобто, якщо маріупольці, луганчани, донеччани хочуть, щоб їх визнавали там Гондурас, Росія чи 5-6 маленьких африканських країн, будь ласка, впутуйтесь в цю авантюру. Але насправді у вас зараз є доступ до всієї російської культури. А люди, що кричать: «Дайте нам говорить по-русски!», як правило, не читають книжок взагалі, тому всі, хто читають, такі як я, наприклад – росіяни за походженням, прекрасно розуміють, що вже 23 роки   цю історію нам нав’язують, мовне питання, мовне питання, мовне питання!

Хоча всі ми розуміємо, що знати дві мови – це набагато краще, ніж одну. Я відчуваю, що є люди, яким просто ліньки вчитися, або це так званий люмпен-пролетаріат, який може кричати, що завгодно, за 200 грамів і карбованців на вулиці. Питання утиску російської культури не стоїть зовсім, тому що стільки, скільки у нас російські театри гастролюють…

Я сама залюбки ходжу на російський балет. Я сильно сумніваюсь, що ці люди з цими обличчями перекошеними від ненависті, їм потрібна культура якась – російська, українська, європейська, світова. Справа не в цьому.

Тож мені здається, що це жахливо, що люди ведуться на ці «донецькі республіки», це такий фейк. Після цього у них будуть великі проблеми економічні в першу чергу, які вдарять по незахищених верствах населення.

Ірина Славінська: Але ж є і конкретні смерті. Мені з голови не йдуть ці смерті в Горлівці, де були знайдені тіла.

Саша Кольцова: Це дикість. Ми ніколи не думали, що росіяни здатні на такі звірства. Мені завжди, як росіянці, коли нам там ще в ліцеї, який ми закінчували, я читала про Голодомор, мені завжди було дивно чути, що, ось, є якісь там росіяни погані, які ненавидять українців. Мені здавалось, що це перебільшення.

Зараз, коли я бачу, що прапор моєї країни, об нього витирають ноги люди, які хочуть приєднатись до своїх ілюзій і спогадів про Радянський Союз, навіть не до реальної Росії, яка дуже не є привабливою, чесно кажучи. Як сказала одна пані, яких я інтерв’ювала в Маріуполі по телефону: у неї родичі в Орську Оренбурзької області – там розруха, там викупили завод, і найняли цих самих людей на цей завод і за менші гроші.

У Росії безліч проблем, величезних. І навіть оці родичі її в Орську розповідають, що, ми не розуміємо, чому Путін зосередився на Україні в той час, як у нас величезна кількість внутрішньо-російських проблем.

Нещодавно в Сибіру були бунти, тобто, повстання, і про це ви не почуєте. А які загрози російський фашизм зараз несе, і там російські марші, то наші «бандерівці» – це просто бліда подоба тих процесів на грунті національної розні, які відбуваються в Росії.

Чомусь про загрозу російського фашизму, яка є цілком реальною, – подивіться там фільм «Росія-88», зокрема, подивіться, який жах там відбувається по відношенню до представників інших республік, про це навіть українська преса чомусь замовчує. Хоча це реальна проблема.

Кирило Лукеренко: Коли ми говорили про ці смерті, говорили, що це справа росіян. Я не думаю, що національність тут відіграє роль.

Саша Кольцова: Звичайно, відіграє роль невігластво і агресивність. Але через те, що це був так званий «російський слід», що це росіяни натравили цих недоумкуватих, прости Господи, «коло радів», як їх зараз називають, і ці люди, люмпенізовані, не стали українцями за 20 років, не змогли полюбити цю країну, хочуть, щоб їм все Росія принесла на тарілочці, а росіяни, може, зовсім і не хочуть їх годувати.

Я спілкуюся зі своїми російськими друзями. Деякі впали «в раж», що «Кримнаш». Тобто, збільшена територія дає їм такий приток гордості. Хоча потелефонуйте в Крим і спитайте, чи там все гаразд. І вам багато чого цікавого розкажуть про перехідний період: і про проблеми з пропискою, і про проблеми з виїздом, і про те, що люди бояться повертатись туди, тому що там грабують по дорозі ці так звані «самооборонівці».

Я не думаю, що вони всі вже в такому трансі, як пенсіонери, які мріяли померти в Росії. До речі, було дуже цікаво почути, що ці люди, які кричали, що хочуть для дітей краще майбутнє, нам брехали. Вони не хочуть для нас кращого і іншого майбутнього, майбутнього, якого вони не розуміють, вони радо би запихнули нас назад, в Радянський Союз. Але нам туди не треба!

Кирило Лукеренко: От ви вжили слово «колоради», може, це слово є образливим для людей, які не поділяють насильства, але пишаються славним минулим? Що ви думаєте з цього приводу?

Саша Кольцова: Я його вживаю, от і все. Тобто, я беру на себе повну відповідальність за нього, я можу цим людям подивись в вічі і пояснити свою позицію, пояснити, що, так, деякі з вас просто не дуже розумні, щоб осягнути куди вас втягує Росія, коли обіцяє вам донецьку якусь там незалежну чи народну республіку, поставивши криміналітет,я кий зараз в Маріуполі, в Горлівці, в Макєєвці, в Краматорську. Це криміналітет, що спонсорується Януковичем, давайте називати речі своїми іменами.

Якщо би справжній Донбас хотів, щоб почули його голос, перше, що сказав би Донбас: будь ласка, ми 20 років живемо під криміналом, який прийшов з 90-х. позбавте нас від криміналу. Такий фантастичний варіант би озвучив. Будь ласка, відремонтуйте наші шахти. Доведіть їх до стандартів безпеки в усьому світі. Ось що сказав би справжній Донбас.

Я була на Донбасі багато разів, я знаю цих людей. Вони працьовиті, деякі з них не відчувають свою українську ідентичність, так як на заході. Це інша Україна, але це Україна. В Луганську є українські поети, визнані усім світом. Ці люди – вони інакші, вони дуже сильно відрізняються від росіян. Просто у них інший культурний код.

Донбас зараз дійсно не почутий. Бо я не чула, щоб з Донецька приїхали люди і сказали: будь ласка, приберіть Єфремова, Шахова, Іванющенка, Ріната Ахметова. Ці люди все залили кров’ю. я не чула, щоб вони приїхали і сказали: будь ласка, у нас вся міліція, добре, хай буде не вся, будемо чесними. 98% міліціонерів є корумпованими людьми, які оббирають кіоски ввечері по 20 гривень.

Донецьку потрібна декриміналізація в першу чергу. І Донецьку потрібна культурна допомога – там мають розвиватися садки, там потрібно пожвавлювати культурне міське життя маленьких містах. Подивіться на Снєжне, наприклад. Там має бути більше гуртків для молоді, там мають бути кращі і спеціальні освітні програми, щоб люди йшли не в копанки, а в IT-сектор, щоб молоді люди не криміналізувались ось що потрібно Донбасу, а ніякі міфічні «донецькі республіки».

Саша Кольцова: Нам потрібно відновлювати своє, те, що 5 років руйнував Табачник, доводячи нам, що України не існує, наприклад, в школі. Нам потрібно провести роботу з усіма вчителями. Ось ця «десовєтизація» має пройти – м’яка, поступова, але українці мають відчути себе українцями, а не наслідками Р

Ірина Славінська: Чи є у нас спільні герої з росіянами, які не будуть нас розділяти?

Саша Кольцова: Ми разом з росіянами і разом зі світовою спільнотою побороли фашизм, це наша велика спільна перемога. Ніхто її не заперечує. Поза сумнівом, в мене обидва дідусі були в Червоній Армії. Я прекрасно розумію, про що йдеться. Я завжди була за спільні марші героїв УПА, які воювали за незалежність України і примирення їх з нашими ветеранами Великої вітчизняної війни.

Я особисто знайома з ветераном Великої вітчизняної війни, вона є моєю сусідкою, за 80 років, вона з 15 років брала участь у військових діях. Це мужні люди, ми їм вдячні. Але 70 років пройшло. Це – не єдина перемога. На них Росія зациклилася. У них культ Великої Перемоги. Нам потрібні нові перемоги України.

Кирило Лукеренко: А ви будете відзначати День Перемоги?

Саша Кольцова: Поза сумнівом. Ми завжди з родиною прибираємо могили на Байковому кладовищі родичів наших, які загинули під час війни, і брали участь.

Суспільство починає забувати про те, що фашизм був величезною трагедією. І це величезне щастя для світової спільноти, що ми побороли це. Тобто, цей урок дуже коштував багато світовій спільноті, і українці його засвоїли прекрасно.

Але ми так само засвоїли, що таке злочини комунізму, про них намагаються зараз забути росіяни, і починають ходити з портретами Берії, що зовсім божевільно. Ми нещодавно бачили ці фотокартки з Москви.