Учасників українського визвольного руху репресували до 1980-х років, — науковець

Ірина Єзерська — дослідниця-історик Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», упорядниця книжки «Виклик системі» розповіла Громадському радіо про український визвольний рух другої половини XX століття – невідому історію опору 1950—1980-х років.

«Система репресувала учасників руху  у звичний для себе спосіб: Обшуки. прослуховування, профілактичні бесіди, погрожування,залякування.

Арешт, позбавлення волі, перешкоджання кар’єрі, неможливість після відбування великих термінів поселитися в рідному домі, неможливість одержати прописку, неможливість працевлаштування і так далі. Тиск через сім’ю, через рідних людей, перешкоджання дітям здобути освіту», – розповіла історик.

Ірина Славінська: Ірина Єзерська – дослідник,історик національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонського», упорядниця книжки «Виклик системі. Український визвольний рух 2-ої половини двадцятого століття». І в прес-релізі було сказано про невідому історію опору тисяча дев’ятсот п’ятдесятого-тисяча дев’ятсот вісімдесятих років. Що ж це за така невідома історія опору? Що це за книжка?

Ірина Єзерська: Це,напевно, особливості афішування. Очевидно, що кожна наукова праця повинна в першу чергу вражати своєю новизною. В цьому і є її невідомість. А насправді історія визвольного руху другої повини двадцятого століття-це те, що відоме в публіцистиці і в історичній літературі, науковій літературі. Власне, рух шістдесятництва, дисидентсва. Книжка унікальна тим, її автором є безпосередній учасник,український дисидент-шістдесятник Іван Гель.

Ірина Славінська: І що ж в цій книжці?Спогади?

Ірина Єзерська: Це дуже цікава і багатопланова книжка. Це історична хроніка,тло епохи наукова праця,публіцистика,і ,звичайно,власні емоції, спогади автора про пережите.

Ірина Славінська: Я зараз тільки взяла цю книжку до рук. Вперше вона була презентована цього вечора у Києві. Я зараз гортаю передмову. Тут заголовки дуже спокушають,починаючи від початку першого розділу «Маніпуляція людиною і людською свідомістю». Це маніпуляція кого над ким?

Ірина Єзерська: Це все про таку відому річ,як пропаганда і агітація. Відомо,яку роль вона має в тоталітарних суспільствах. Радянський Союз в цьому досягнув багато. І зараз це продовжується. Ми в цьому переконуємся. Це про величезну маніпулятивну, яка намагалася уніфікувати всіх людей, позбавити їх власного «я», перетворити їх у біомасу, яка не здатна до опору.

Наталя Соколенко: У мене запитання щодо новітніх часів, я маю на увазі часи Януковича. Були дуже не прості часи для тієї установи, де ви працюєте, музею «Тюрма на Лонського». Були кримінальні справи проти керівника пана Забіли і інші історії, обшуки, вилучення дисків, комп’ютерів і так далі.

Яка зараз ситуація? Чи закриті вже кримінальні справи? Чи повернула СБУ те обладнання, яке у вас вилучала, і чи ви складаєте матеріали для нової книжки «Виклик системі», тільки не радянській, а виклик системі Януковича?

Ірина Єзерська: Так,ми справді жартували, коли я готувала цю книжку,  і про прослуховування, обшуки,читали, опрацьовували матеріали,то казали, що ми як ніхто знаємо. Справа закрита. Закрита вона, здається, на початку 2012 року.

Про закриття її ми дізналися через рік. До відома не поставили тих людей, які в першу чергу мали б це дізнатись. Матеріали, на жаль, нам досі не повернули. Будемо зараз намагатися порушити це питання.

Наталя Соколенко: А є такі творчі плани обробити і викласти в такій формі те, що відбувалося в часи Януковича?

Ірина Єзерська: Взагалі не було, але дуже дякуємо за ідею.

Ірина Славінська: Якщо продовжити цю розмову про актуальні події, про діалог між минулим і сучасністю, то мені дуже цікаво запитати у вас, пані Ірино, які уроки можна винести із досвіду історії опору п’ятдесятих-сімдесятих років?

Ірина Єзерська: Уроки треба виносити з усього,що пройдено. Це, насамперед,мирний характер боротьби і велика взаємодовіра,взаємопідтримка і захист свого соратника. Коли на допитах,багато чисельних судових процесах кожна людина говорила за себе, і жодного разу не обмовилася про іншого учасника опору-який був під арештом,або тим більше,того,кого ще не зачепили репресії.

І відзначав Іван Гель в своїй книжці,що рух шістдесятників-це була така «організація без організації». Тим не менше,вони були настільки організовані,що будь-яка організована структура може позаздрити цьому рівню налагодження роботи.

Ірина Славінська: Говорячи про організацію. Якщо говорити про український визвольний рух другої половини двадцятого століття,якому присвячена книжка,називається «Виклик системі» ,то хто втілював цей визвольний рух? Чи були організації, які згуртовували дисидентів?

Ірина Єзерська: Очевидно,такою організацією можемо назвати українсько-гельсінську групу. Є ще такий поділ на львівське, київське крило. Вони не були свідомо організовані, зі своєю структурою, програмою, але тим не менше це були однодумці.

Автор ще пише в цій книжці про проміжні організації. Вони були напівоунівськими-напівшістдесятницькими, десь успадковувались ідеї збройної боротьби. Але,тим не менше,вони вже діяли як ті шістдесятники,які були в умовах боротьби,в якій зброєю є слово.

Ірина Славінська:  В якому віці приєднувалися до визвольного руху, якщо ви можете узагальнити?

Ірина Єзерська: В основному це були люди молоді,але вже зрілі. Був якийсь базовий освітній рівень,світогляд сформований-двадцяти-тридцятирічні. Зокрема автор на момент першого арешту у тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятому році був студентом шостого курсу історичного факультету. Йому було 28.Він був наймолодшим серед арештованих.
Наталя Соколенко: Як система реагувала на ці виклики?

Ірина Єзерська: В звичний для себе спосіб: репресії, залякування репресіями, у різній формі. Обшуки. прослуховування, профілактичні бесіди, погрожування,залякування, як останній спосіб тиску на людину: арешт, позбавлення волі, перешкоджання кар’єрі, неможливість після відбування великих термінів, а максимальний термін у вісімдесятому році був 10 років, поселитися в рідному домі, був якийсь бар’єр-наприклад 100 кілометрів, неможливість одержати прописку, неможливість працевлаштування і так далі. Тиск через сім’ю, через рідних людей, перешкоджання дітям здобути освіту.

Слухач: Скажіть будь ласка, чи в вашому музеї є матеріали, які підтверджують, що Галичина допомагала вижити Східній Україні під час післявоєнного голоду в сорок сьомому році? А також матеріали, які підтверджують, що злочини робили не бандерівці, а перевдягнуті НКВД-исти?

Ірина Єзерська: Специфіка музею носить назву «пам’яті жертв окупаційного режиму» та оскільки музей знаходиться в приміщенні колишньої в’язниці, тому ми намагаємось представити в’язницю як інструмент карально-репресивної системи. А такі матеріали зберігаються в архівах,тому що музей більше працює на експозицію, на візуалізацію.

Наталя Соколенко: Чи були випадки співчуття з боку представників системи до шістдесятників?

Ірина Єзерська: Я і мої колеги працюємо над записом спогадів. тому що це люди найближчі хронологічно, багато із них ще живі. Були у них бесіди,куратори від КДБ, в певних колах культурних. Тим не менше, не пригадую таких.

Слухач 2: Чи немає у вас керівних документів, інструкцій нквд-ешно-кгб-ешних обмеження в правах вихідців з родин репресованих, яких не допускали до ВУЗів?

Ірина Єзерська: Немає, і навряд чи такі документи були офіційно. Це були якісь негласні інструкції. І безперечно, якщо таке і є, то в архівах. Фонди музею поповнюються із особистих збірок тих же дисидентів. Очевидно, що таких документів ніхто на руки не видавав.

Ірина Славінська: Продовжуючи тему протистоянь, суперечок, між історіями Росії і України, як загалом музейники, історики з Росії, з України або з інших країн між собою знаходять згоду і чи знаходять вони згоду?

Ірина Єзерська: Історики все-таки науковці,а музейні установи крім того ще й наукові установи,науковці розуміють,що вони мають бути подалі від усіх спекуляцій від політики,вони мають на осфктів створювати свої інтерпретації.

Ірина Славінська: Чи є причини,які стимулюють постійну експлуатацію історії, і чи є способи історії залишатися наукою, а не перетворюватися на козир, який по-шулерськи з рукава дістають політики?

Ірина Єзерська: Причини історії залишатися історією є архіви. Якщо раніше це закривалося, були історики, які мали доступ до архівів, ті ж, що потрапляли в чорні списки, туди не потрапляли. Будемо сподіватися, що українські історики, як науковці, розумітимуть, що вони все-таки не політики і не політикани і не повинні вислужуватись.

А будувати свої дослідження на основі історичних фактів, працювати з матеріалами і менше реагувати на політичні ситуації.

Ірина Славінська: А які у вас,як у дослідниці, історика, сподівання на те, що відбуватиметься далі? Я маю на увазі відкритість архівів,сприяння дослідженням,адже змінилася влада,змінилося керівництво в багатьох установах,можливо,сподівання на позитивні зміни.

Ірина Єзерська: Таке є. І я це вже відчула. Тому що раніше було чимало чимало проблем,щоб опрацювати кримінальні справи про певних людей, кримінальні справи багатьох дисидентів, то зараз вже це просто. Навіть із копіюванням, адже в наш час копіювання матеріалів є поповненням фондів, зокрема електронними копіями, це має велике значення.

Розшифрувала: Катерина Супранович

Підтримуйте подальшу роботу «Громадського радіо» на Спільнокошті.