pixabay.com
Українські журналісти, які продовжують висвітлювати події на окупованих територіях, регулярно стають об’єктами тиску, погроз і дискредитаційних кампаній з боку російської пропаганди та колаборантів.
Інформаційні атаки, спроби зламів, фішингові листи та образи в соцмережах — лише частина викликів, із якими вони стикаються щодня.
Олексій Фалін, журналіст із Луганська, нині служить у лавах Збройних сил України. Ще до повномасштабного вторгнення він відкрито критикував російську окупацію, а після 24 лютого 2022 року став мішенню для пропагандистів, а точніше — пропагандиста Леонарда Свідовськова.
«Мене вперше згадали у день повномасштабного вторгнення, коли я написав невеликий матеріал зі своєю позицією. Пропагандисти «ЛНР» вирішили «завдати удару у відповідь» і зняли цілу програму, де називали мене поганим журналістом, поганим громадянином, а інколи навіть просто поганою людиною. Це виглядало як спроба дискредитувати мою роботу, однак базувалося лише на вигадках і маніпуляціях», — розповідає Олексій.
Згодом з’явилася друга програма на незаконно створеній телерадіокомпанії «ГТРК ЛНР», присвячена його особистості. Складно визначити, у чому саме звинувачували журналіста. Зокрема, ведучий згадав, що в довоєнному сюжеті про події Другої світової Олексій Фалін поплутав фортифікації німецьких та радянських солдатів. Оскільки претензії щодо роботи Фаліна закінчились, ведучий почав обговорювати особисте життя журналіста.
«Вони повторили ті самі звинувачення, додавши нові деталі, які не мали жодного відношення до реальності. Найцікавіше, що вони навіть не аналізували мою актуальну роботу, а критикували матеріали восьмирічної давнини, які я робив ще студентом», — додає журналіст.
Матеріали журналіста, які пропагандисти використали для дискредитації, свого часу редагувалися одним з пропагандистів «ЛНР» Сергієм Колесниковим, який деякий час очолював «ГТРК ЛНР».
«Це виглядає доволі комічно: намагаючись принизити мене, вони насправді критикували свого ж начальника», — зазначає він.
Читайте також: Говорити чи ігнорувати: чому інформація про окуповані території потрібна
Журналіст також наголосив, що сприймав ці інформаційні атаки із гумором.
«Я показував ці програми друзям і колегам, ми всі сміялися. Для мене це стало певним досягненням — про мене двічі зняли програми пропагандисти. Це підтверджує, що моя робота зачепила їх за живе», — додає він.
Крім пропагандистських атак, реальні погрози були у соцмережах.
«Погрози на мою адресу надходили лише раз, у соцмережах, від знайомого, який заявив, що знає, де я, і вб’є мене. Я просто заблокував його і не надавав цьому значення. Справжньої небезпеки не було», — ділиться Фалін.
Олександр Білокобильський, головний редактор релокованого видання «Фарватер.Схід», також розповідає про систематичний тиск.
«Кібератак як таких поки не було, але спроби зламу і фішингові листи трапляються постійно. Лише минулого тижня ми отримали лист із нецензурною лайкою та образами про те, що ми ‘бандерівці’, а Луганщина — «ісконно русская зємля». Хоч це і не прямі погрози, але між рядків читається, що вони хотіли б дістатися до нас», — зазначив Білокобильський.
Уродженець Лисичанська (Луганська область) головний редактор пропагандистського ресурсу «Наш Донбасс» Вячеслав Яковенко, відомий своєю антиукраїнською риторикою, неодноразово згадував «Фарватер.Схід» у своєму Telegram-каналі, вдаючись до персональних образ та спроб дискредитації.
У червні 2024 року СБУ повідомила йому про підозру в інформаційній співпраці з окупантами.
За даними сайту Evocation, Яковенко займається знищенням пам’ятників героям АТО на території Луганської області, збирає дані про місця розташування Збройних Сил України та передає їх РФ.
Видання «Сєвєродонецьк онлайн» також є мішенню для пропагандистських атак Вячеслава Яковенка, говорить головна редакторка Яна Чумаченко. Її видання у своїх дописах пропагандист називає «інфопомийкою», а журналістів — «манкуртами» та «фейкометами».
«24 серпня минулого року вони опублікували чергову статтю, де звинуватили нас у виготовленні фейків про російські навчальні заклади. Це вигадана історія, як і багато інших. Вони просто пересмикують факти і вдаються до образ», — розповіла Чумаченко.
Яковенко працює на дискредитацію і інших українських видань і журналістів. Зокрема, об’єктом його атак є Олексій Артюх, головний редактор релокованого видання «Трибун», яке пише, у тому числі, про події на окупованій Луганщині.
Вячеслав Яковенко називає Олексія «укро-СМІ-інвалідом» і «манкуртом з Рубіжного», звинувачуючи його у поширенні «фейків» та «розпалюванні ненависті».
У своїх дописах Яковенко стверджує, що Артюх «замінює правдиву інформацію вигадками» і маніпулює фактами про події у трикутнику Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне. Такі заяви супроводжуються персональними образами, де Артюха порівнюють із «псевдоінвалідом» і зневажливою мовою принижують його професійні якості.
Анастасію Руденко, редакторку «Східний варіант» зі Слов’янська, Яковенко називає «соросятиною», звинувачуючи її у «виконанні завдань західних кураторів» і «грантожерстві». Він вдається до антисемітських і мізогінних висловлювань, а також атакує її освіту в King’s College London, представляючи це як доказ її «антиукраїнської діяльності».
Аліну Кравченко, журналістку «Донбас онлайн», пропагандист називає «зомбі-мартишкою», стала об’єктом критики через її матеріали, що викривали російську пропаганду. У дописах Яковенка є не лише дискредитація її професійної діяльності, але й принизливі коментарі про її особисте життя, освіту та професійні здібності.
Використання мови ненависті у дописах Яковенка має кілька цілей. Він дискредитує журналістів, зображуючи українських медійників як «зрадників» і «грантожерів» і має на меті підрив їхньої довіри в очах всієї аудиторії. Персональними атаками на медійників пропаганда прагне посіяти сумніви щодо професіоналізму журналістів, звертаючи увагу на їхні особисті якості, стиль життя чи походження. Маніпуляція громадською думкою. Перекручування фактів і зосередженість на окремих особистостях спрямовані на відвертання уваги від реальних проблем і злочинів, які висвітлюють журналісти.
Робота українських медійників на окупованих територіях — щоденна боротьба за свободу слова, правду та збереження професійної журналістики навіть у найважчих умовах війни.
За даними Інституту масової інформації (ІМІ), протягом двох років і десяти місяців повномасштабної війни Росія скоїла 801 злочин проти медіа та журналістів в Україні. Серед них – обстріли, погрози, кібератаки та юридичний тиск. Лише у листопаді 2024 року було зафіксовано 27 випадків порушень свободи слова, з яких 19 були скоєні російськими силами.
«Ми не сприймаємо ці атаки серйозно, але ігнорувати їх не можна. Це підтверджує, що наша робота важлива і дратує ворога», — каже Олексій Фалін.
Попри всі атаки, українські журналісти продовжують працювати. Їхня місія — викривати брехню, розповідати правду та тримати інформаційний фронт.
Валентина Троян, регіональна представниця ІМІ в Луганській області