«Українська людина із сумною усмішкою»: яким був журналіст Віталій Шевченко?

«Українська людина із сумною усмішкою»: яким був журналіст Віталій Шевченко?

21 вересня у Києві попрощалися з журналістом, політиком і письменником Віталієм Шевченком. Спогадами про нього поділився письменник, народний депутат України І скликання Володимир Шовкошитний в ефірі програми «Громадська хвиля». З Володимиром спілкувалися ведучі Громадського радіо Василь Шандро та Тетяна Трощинська.

Він завжди сумно усміхався

—Ми познайомилися 88 чи 89-го року. Думаю, що 88-го під час перших мітингів, які були навіть не суто політичними, а екологічними. Я брав участь у таких речах як ліквідатор наслідків чорнобильської катастрофи, письменник, який про те писав, а Віталій як молодий журналіст. Так ми з ним познайомилися. Він був дуже активним на Київщині у створенні Народного Руху. Потім так розвивалися стосунки, що ми один час навіть були заступниками голови однієї партії — Української народної партії, головою якої тоді був Костенко.

Віталій залишиться назавжди у моїй пам’яті як українська людина із сумною усмішкою. Він завжди сумно усміхався, навіть коли розповідав щось веселе. Рідко люди бувають такими толерантними відносно тих, хто тебе оточує. Я не знаю жодного нашого однопартійця, з яким Віталій посварився б. Бувають же дискусії, які переростають у цілу сварку. У нього такого ніколи не було, у нього завжди були аргументи. Він виходив з того, що непорозуміння між людьми бувають через те, що вони просто не змогли викласти свої позиції. Віталій завжди мав свою позицію, завжди її відстоював, завжди міг її викласти.

Я думаю, що наприкінці 80-х— на початку 90-х ми всі вірили, що Україна не просто має найбільші шанси з усіх «совкових» республік, але вона ними скористається найкращим чином. На жаль, так не сталося, але я думаю, що він прожив хороше життя. Він виховав сина, який, може, навіть пішов далі, ніж міг би батько. Він лишив по собі Україну, людей, які завжди будуть його пам’ятати як патріота, як толерантну людину.

Чим вирізнялося покоління Віталія Шевченка

—Між шістдесятниками і вісімдесятниками були ще сімдесятники. Це люди, які вціліли від погромів шістдесятництва, які входили в активне життя, в творчість у 70-х роках, маючи перед собою дуже сумний приклад покоління шістдесятництва. Шістдесятники або «сиділи», або мусили «стукати» на своїх колег, щоб не «сісти» самим. Сімдесятники, як на мене, нічим таким сміливим і відчайдушним себе не виявили. Серед них були добрі митці, добрі письменники, але жертовної боротьби знайти практично неможливо.

Вісімдесятники не мали цього страху, особливо ті, хто долучився з середини 80-х до активного громадського життя. Моє покоління було романтичним і готовим до звершень, до жертви, до самопожертви. Поколінню 80-х і пориви судилися, і звершення судилися. Інтелігенція у Верховній Раді першого скликання була першою скрипкою. Багато хто з цієї інтелігенції втратив інтерес до парламентської діяльності після того, як була проголошена незалежність. Серед нас не знайдете нікого, хто б став олігархом. Ми прийшли не для того, щоб набивати кишені, ми прийшли для того, щоб зробити справу. Велике бачиться на відстані і, на превеликий жаль, після того, як ці стовпи відходять. Це люди, які були моральною основою цього покоління. 

Аудіоверсію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

«Українська людина із сумною усмішкою»: яким був журналіст Віталій Шевченко?
0:00
/
0:00

Останнi новини