«Унікальна структура, яка потрібна в інших підрозділах»: як і для кого в ЗСУ працює патронатна служба

Про «Янголів Азову», які стали еталонною службою опіки та підтримки для «азовців» та їхніх родин; що змінилось в роботі фонду, який працює уже 10 років та чому така структура потрібна кожній бригаді. 

У ніч проти 16 травня, перед екстракцією військових з «Азовсталі», «азовець» Владислав Жайворонок на позивний «Вікіпедія» отримав поранення. Бійці повертались на позицію з завдання, коли ворог атакував протитанковою керованою ракетою. «Вікіпедії» перебило дві руки, довелось ампутувати ліву ногу, він осліп на праве око. Його як важкого пораненого відправили в лікарню Донецька, де без належного лікування військовий пробув майже два місяці. Владислав потрапив у перший обмін.

«Патронатна служба зайнялася мною з першого дня після обміну і продовжує надалі. Прийшли медичні куратори, запитали про потреби. Ця робота стала відчутною одразу, моментально. Дещо я вирішую в інших місцях лікувати, а дещо – абсолютно довіряю патронатці. Знаючи особливості їхньої роботи, скажу, що вони завжди намагаються знайти щось краще, збільшують базу лікарів, з якими співпрацюють, щоб максимально класно допомагати хлопцям», – розповідає Владислав про свій досвід взаємодії з «Янголами Азову», патронатною службою підрозділу.

Службу супроводу або ж патронації як єдину систему роботи з членами сімей загиблих (померлих), зниклих безвісти, полонених військовослужбовців уже створюють у Збройних силах України. Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський затвердив Концепцію впровадження соціального супроводу військовослужбовців та членів їхніх сімей у системі цивільно-військового співробітництва структури та Дорожню карту, про що Генштаб повідомив на початку серпня. Опорним при розбудові нової системи зокрема став досвід патронатної служби «Азову», яка функціонує з 2014 року.

Медичні куратори «Янголів Азову» уже неодноразово проводили навчання для медичних служб інших бригад, як-то «Хартія» чи «Магура». З проханням проконсультувати у процесі створення патронатної служби часто звертаються й інші військові підрозділи. Директорка фонду «Після служби» Юлія Гончарова ще до повідомлення Генштабу зазначала, що такі структури мають бути при кожній частині:

«Зараз така кількість поранених, полонених, зниклих безвісти і загиблих, що приклад «Янголів Азова» очевидний: військовослужбовці та члени їхніх родин потребують підтримки. Необхідність створення такої структури уже розуміють і в багатьох бригадах, і на рівні командування».

Наталія Багрій до Патронатної служби Азову доєдналась у 2015 році. Спершу Наталка працювала з пораненими бійцями, а з 2018 – почала займатись тілами загиблих та їхніми родинами:

«Наша служба створена для опіки пораненими бійцями, полоненими, безвісти зниклими, загиблими та їхніми родинами в межах двох азовських підрозділів: 12 бригада спецпризначення «Азов» НГУ та Третя окрема штурмова бригада ЗСУ, створена на початку повномасштабного вторгнення».

Чи не найоб’ємнішим аспектом роботи називає реабілітацію поранених бійців для їхнього подальшого повернення у стрій. «Через активні бойові дії, штурми поранених багато. Іноді йдеться про некритичні травми, але і вони потребують відновлення:

«Наші величезні збори здебільшого націлені на реабілітацію поранених, тому що наші хлопці дуже запальні, тож приблизно 90% з них прагнуть повернутися назад до виконання бойових завдань. А ми – інструмент, який допомагає здійснити це».

Медичні куратори. Відділ роботи з пораненими.

«Привіт. Я – твій медичний куратор. Що тебе турбує?» – таке повідомлення від Одарки в Telegram прийшло бійцю Третьої штурмової з позивним «Камаз», який отримав поранення в Авдіївці.

«Так ми й співпрацюємо. Ходив до невролога, бо маю мігрені та звуження судин, – вона записує, які ліки потрібно. Днями вишле наколінники, бо я зараз маю у них постійно ходити», – розповідає військовий у спільному відео «Янголів Азову» та «Рехабу», де тепер проходить реабілітацію. Після відновлення «Камаз» планує повернутись у підрозділ.

З моменту поранення бійця, тобто коли він потрапляє на евак в те чи інше місто, медичний куратор зв’язується з пораненим, якщо він в легкому стані. З’ясовує, як він себе почуває та які першочергові потреби має. Після цього намагається закрити базовий запит: втрачений телефон чи засоби гігієни. Потім – комунікація з лікарями, оплата операцій, лікування і таке інше. Якщо лікарня переповнена або немає якісного обладнання, медичні куратори впливають на переведення легкого пацієнта в інший медзаклад. Якщо боєць важкий, то спершу командир повідомляє родину, а згодом перенаправляє на медичних кураторів, які вже підтримують надалі зв’язок. Наталка розповідає, хоч медичні куратори і є представниками частини, їх не завжди пускають до важких поранених, дозволяють тільки рідним. Представники відділу організовують і подальшу реабілітацію у відповідних центрах чи санаторіях, з якими співпрацюють, наприклад, в уже згаданому київському «Рехабі».

«Тобто медичний куратор потрібен, щоб якомога більше усіляких організаційних питань зняти з бійця та його родини і максимально ефективно оптимізувати процес лікування», – підсумовує роботу відділу Наталка.

Відділ роботи з полоненими безвісти зниклими та їхніми сім’ями

В межах цього підрозділу «Янголи» працюють зі звільненими з полону, захисниками, які досі перебувають там, пошуком безвісти зниклих та родинами бійців обидвох статусів.

«Коли гарнізон «Маріуполь» вийшов в полон, на нас обвалився шквал дзвінків родичів з питаннями, куди вони попали, чи все з ними добре і т.д. На жаль, такої інформації на той момент не було, але ми розуміли, що наша основна функція – підтримка з контакту, тобто проговорити, пояснити, що ми робитимемо, як можемо допомогти, – пригадує Наталія Багрій. – Ми виступаємо посередниками в цьому процесі між родиною і частиною, як довідкова служба».

Після обміну бійця, роботу починає медичний куратор: оформлює в медзаклад, надає речі першої необхідності – так само, як і з пораненими. Водночас бійцям допомагають з відновленням документів, надають юридичні консультації, опитують та збирають інформації про побратимів, які досі на непідконтрольній Україні території.

Коли йдеться про безвісти зниклих бійців, представник відділу першочергово зв’язується з військкоматом та просить максимально швидко сповістити сім’ю, після чого вступає в комунікацію з родиною щодо усіх питань. «Янголи» співпрацюють зі структурами, відповідальними за пошукову роботу по безвісти зниклих: МВС, СБУ, НІБ, Координаційний штаб тощо. Наталка каже, що уже багато років практикують об’єднання родин у спільні групи для сімей загиблих і безвісти зниклих, де вони можуть між собою спілкуватися. Там же інформують про обмін тілами. «Якщо ми знаємо, що там ймовірно є боєць зі статусом безвісти зниклого, то представник відділу телефонує родині і каже про потребу їхати на впізнання, одночасно домовляючись зі слідчими. Якщо ж сім’я підтверджує, що це їхній близький, тоді вже включаюся я, адже працюю у відділі роботи з тілами загиблих та їхніми родинами».

Відділ роботи з тілами загиблих та їхніми родинами

Наталка телефонує сім’ї полеглого захисника і пояснює, які саме організаційні процеси та витрати патронатна служба бере на себе: «Для пришвидшення процесу поховання і допомоги родині, ми забезпечуємо транспортування тіла загиблого самостійно, тобто не підключаємо «На щиті» чи суміжні частини. Ми також виготовляємо труни з емблемами ідеї нації, намагаємось покрити увесь пакет ритуальної атрибутики: форма, взуття, прапор України». «Янголи» не надають хіба хрест, адже його родина вибирає відповідно до віри, втім, за потреби, патронатна служба компенсовує витрати.

Подальший обсяг роботи залежить від підрозділу, в якому служив боєць – при організації прощання з військовим НГУ відділ патронатної служби працює на повну, адже військкомати лише сповіщають родину.

«Ми допомагаємо родині оформити свідоцтво про смерть – на його основі оформлюються ритуальні послуги. Після, якщо родина хоче кремацію, то ми можемо зробити все самостійно, просимо лише принципі написати заяву в прокуратуру. Якщо поховання – беремо родину «за руку», кажемо, які документи потрібні, і разом йдемо в ритуальну службу, оформлюємо місце, при потребі оплачуємо. Увесь організаційний процес беремо на себе».

З бійцями 3 окремої штурмової бригади в цьому плані трохи легше. Разом з родиною оформляє місце, домовляється з церквою, замовляє почесну варту, оркестр, салютну групу військкомат.

Восьмий рік роботи Патронатної служби Азову. Перший – під час великої війни.

«Раніше я комунікувала з родинами, знала про їхні потреби та проблеми. Ми намагалися залучати їх до життя підрозділу – організовувати Дні матері, запрошувати на заходи. Це було можливим, бо загиблих було значно менше. З 24 лютого почалося певне пекло, СЕДО (система електронного документообігу – ред.), по якій військові частини відправляють сповіщення у військкомати, не працювала належним чином, а рідним важливо знати про долю своїх близьких. Ми вирішили не чекати, поки сповіщення доповзе через тиждень чи ще пізніше, а повідомляти самостійно.

Разом з Іриною, моєю колегою, ми сиділи і, починаючи від перших загиблих повномасштабної війни, від 24 лютого до останнього дня, поки стояв гарнізон «Маріуполь» на «Азовсталі», майже щодня сповіщали про загибель бійців. А тіла забрати не могли – місто оточене. Родичам пояснити це дуже складно: вони бачать новини про «зелений коридор» з Маріуполя і дзвонять з питаннями «може мого вже вивезуть?»…Вивозили ж живих людей. Що могло б статись, якби «пронюхали», що десь серед них тіла загиблих «азовців»?.. Це була безкінечна цілодобова комунікація». Наталка розповідає, що, попри значний, восьмирічний, досвід роботи патронатної служби «Азову», в 2022-у довелось швидко вчитись реагувати на нові виклики.

е важчим був перший обмін тіл. У червні 2022 року 160 тіл загиблих з «Азовсталі» привезли в Київ. Разом з працівниками моргу та поліцією їх оглядали Наталя з Іриною: «Попередньо ми створили окремий канал, куди родини надсилали фото татуювань своїх близьких чи інших особливих прикмет. Ми фотографували усі татуювання, особисті речі, специфічні прикуси зубів чи щось подібне. Потім сиділи днями і ночами, переглядали світлини, надіслані сім’ями, і знімки, зроблені нами. Результат був: на перших етапах це дійсно допомогло швидше ідентифікувати певних загиблих. Ми зв’язувалися з поліцією, вони переглядали, вносили в базу і викликали родичів на впізнання. Після цього ми починали процес організації поховань або кремацій. Це була робота, до якої ми виявились не готовими».

За словами Юлії Гончарової, директорки «Після служби» необхідність створення подібних структур при інших частинах визнають і благодійні фонди, і військо:

«Волонтери і благодійні фонди почали форсувати це питання з огляду на потребу підтримки військового та його родини. У Командуванні сухопутних військ і Генеральному штабі відпрацювала робоча група по створенню концепту і подальшого навчання для працівників патронатної служби, для визначення штатного розкладу, внесення змін в нього, визначення штатних посад і так далі. Робоча група Міністерства оборони займається розробкою нормативно-правової бази, яка зафіксує створення патронатної служби або соціального супроводу, як вже назвуть».

Звісно, деякі командири налаштовані скептично, адже вивільнити людей, яких і так бракує, для соціального супроводу складно. Юлія каже, якщо патронатна служба буде прописана на рівні кожної військової частини, заміщувати вакантні посади можна бути через рекрутингові центри, пропонувати військовим після поранення стати корисним своїм побратимам.

Владислав Жайворонок, приміром, хоч і працює на двох роботах, тепер активно долучається до патронатної служби:

«Для мене це щось святе, тому я завжди допомагаю, чим можу. Це унікальна структура, вона має існувати, бути повтореною в інших підрозділах. Більш ефективного підрозділу я, мабуть, зараз і не назву, враховуючи те, що там 90% персоналу – це саме зацікавлені люди, адже у когось близька людина на війні, чи в полоні, чи, на жаль, загинула або це власне ветерани війни.Тому вони краще за будь-яких інших кураторів розуміють, що треба робити з пораненим, і завжди захищають його інтереси. Ця структура – безальтернативна, вона мала б існувати вже давно, тож перше, з чого можна почати реформування армії, – створення таких патронатних служб повсюдно».