«У школу не йдете, почалась війна»: історія Ірпінського ліцею, що постраждав від російської окупації

«У школу не йдете, почалась війна»: історія Ірпінського ліцею, що постраждав від російської окупації

«Це жах, м’яко кажучи», — так на початку квітня начальник управління освіти та науки Ірпінської міської ради Олег Білоус говорив про стан освітніх закладів після окупації міста Ірпінь. У місті, що пробуло під окупацією російської армії понад місяць, не вціліла жодна школа. З найбільш постраждалих Білоус назвав ліцей №3. Про це він повідомив інформаційному агентству ITV. 24 лютого ліцей працював у штатному режимі зранку, всі викладачі на чолі з директором Станіславом Федоровим були на робочих місцях.


Директор ліцею зустрічає у дворі потрощеного навчального закладу. Пояснює, що зв’язок досі не відновили повністю і додзвонитися складно. У ліцеї вчиться 1320 дітей, Станіслав Ігорович пригадує, що коли він разом із учителями вийшли зранку 24 лютого на роботу, деякі з учнів також прийшли на заняття: «Пам’ятаю, виходжу у коридор, а на зустріч мені хлопець з 5-го класу. Я кажу, мовляв, ти що тут робиш? А він мені відповідає, що мама сказала до школи йти. Я посміхнувся, кажу передай мамі, що директор ліцею всіх з уроків відпустив».

Ввечері 24 лютого Станіслав евакуював свою родину, а наступного дня на базі ліцею працівники почали створювати гуманітарний штаб. До будівлі ліцею приходили всі, хто боявся влучань снарядів у житлові будинки. На базі ліцею організували харчування, медичну допомогу, імпровізовані місця для сну. Люди жили у підвальному приміщенні, де раніше у ліцеї була спортивна зала. Там залишилася м’яка підлога, мати, покриття для боротьби. Коли місця не вистачало, люди стелили теплі речі на підлогу у коридорах на першому поверсі подалі від вікон.


Читайте також: Сліди російських окупантів у школі та зруйновані будинки: фоторепортаж із Гостомеля


Із 25 лютого по 6 березня через цивільний хаб, як його називає Федоров, пройшло близько півтори тисячі мирних мешканців міста.

«І працювали тут цілодобово, звісно, перебували у навчальному закладі, надавали допомогу цивільним. Упродовж всього часу, окрім того, що тут були цивільні, ми разом із моїми співробітниками-хлопцями організовували патрулювання. Першою чергою, від мародерів. На жаль, велика кількість випадків була у нас на районі. Ми допомагали, звісно, правоохоронним органам — вночі патрулювали, а вдень — допомагали цивільним евакуюватися з міста», — розповідає Станіслав Федоров.

Станіслав Федоров/Фото: Олександра Єфименко

Бої на блокпостах між Ірпенем і Бучею почалися 1 березня. Федоров возив їжу військовим на блокпостах, — евакуювали, якщо були поранені. До 6 березня вдалося евакуювати 95 відсотків населення. Евакуація відбувалася кількома шляхами: людей вивозили автомобілями, залізничним транспортом. Коли російські війська розбили колії і залізничний рух зупинився, мости були пошкоджені, у районі Стоянки точилися запеклі бої, там було небезпечно евакуйовувати людей, то залишилося одне місце, звідки евакуація залишалась можливою — Романівській міст. До нього можна було доїхати, далі люди переходили пішки і їх, з боку Києва, забирали автобуси. Останні цивільні залишили ліцей 5 березня.

«Того ж самого числа, буквально через годину після того, як я закрив ліцей, зі сторони Гостомеля був прорив, вже зайшли російські військові. Наскільки я розумію, вони одразу зайняли позиції на території ліцею і якісь певний період тут базувалися. Пізніше ми знайшли речі російських військових. Десь у 20-х числах березня на території навчального закладу відбувся запеклий бій», — розповідає Федоров.

І додає, що 23 березня були прямі влучення у будівлю навчального закладу артобстрілом і мінометним обстрілом. Зайнявся дах будівлі, він згорів ущент, загалом у будівлю влучили вісім снарядів. Безпосередньо на територію впали тридцять снарядів.

Дах ліцею/Фото: Олександра Єфименко

До міста Федоров повернувся наступного дня після деокупації Ірпеня. Розповідає, у повітрі відчувався характерний запах гару, який досі повністю не вивітрився з міста.

«Взагалі відчувалося, що зовсім недавно тут були бої. Усе димилося, все мало дуже страшний вигляд. Велика кількість померлих людей була. На вулицях, досить моторошне відчуття. Одразу, с першого дня, ми приступили до більш глибокої зачистки у місті. Були виявлені ще колаборанти, ще якісь окремі частини ворога. Почали одразу ж таки боротися з мародерством. Були непоодинокі випадки мародерства як цивільних будинків, так і комерційної нерухомості. Напруження не спадало десь до 15 квітня. Перші мої відчуття, коли я прибув у ліцей, звісно, був шоковий стан. Бо 6 березня я пам’ятаю, як позачиняв всі двері, все було гарненько, а коли прийшов 30 березня, то будівля була дуже у плачевному стані. Висіли шматки даху, який згорів, абсолютно всі вікна розбиті, всі двері були виламані. Школа була розмародерена: ноутбуки, телевізори покрали», — каже директор ліцею.

Шкільний коридор/Фото: Олександра Єфименко

Директор пригадує, що першим відчуттям був розпач і питання, як це все прибирати і відновлювати?

«За період березня, оскільки ми не жили в Ірпені, ми проживали на території християнського храму, монастиря. Ми настільки за місяць зріднилися з настоятелями, братами, що коли я їм показав фотографію ліцею, вони одразу захотіли приїхати, побачити це все на власні очі. За підтримки настоятеля отця Макарія, який назбирав людей, вони буквально за 3 дні повністю вичистили будівлю від залишків скла, від сміття. Я був просто приголомшений», — додає пан Станіслав.

Зараз будівлю ліцею можна відновити, якщо зробити капітальний ремонт. З найперших потреб  заміна панельних перекриттів на даху, тому що під час дощів вода потрапляє у будівлю і протікає до підвального приміщення. Це коштуватиме приблизно 120-140 мільйонів гривень, і займе близько півроку.

«На сьогодні нам у цьому допомагає міжнародна організація ЮНІСЕФ, вони зараз розробляють проект, наскільки мені відомо, беруться за часткове відновлення будівлі. Звісно, поки ми не зробимо придатних умов для навчання у середині закладу, а наразі, поки діє воєнний стан, основною вимогою є наявність бомбосховища, тому це така ключова історія, то діти будуть навчатися онлайн. Ліцей і вчителі працюватимуть, і діти будуть навчатися, але це буде дистанційно. Щойно ми закінчимо ремонтні роботи, то діти зможуть повернутися до ліцею», — міркує директор.

Шкільна дошка, на якій залишилися написи російських військових/Фото: Олександра Єфименко

Усі працівники і учні ліцею під час окупації міста вижили, але багато з них залишилися без житла. Район вулиці Северинської, де розташований освітній заклад, постраждав у місті найбільше. Більшість працівників ліцею мешкали в цьому ж районі. Лариса Данюк, заступниця директора з виховної роботи і викладачка зарубіжної літератури, жартома називає себе «Попелюшкою», пояснюючи, що її будинок перетворився на попіл. Зараз вона почергово займається відновленням ліцею і власного будинку.

«Наші діти, як і всі в Україні, звичайно, отримують атестати. Ті, хто знаходиться в Ірпені, зможе самостійно прийти і забрати їх. Це не скасовує свята, єдине що, ми очікували, що випускні пройдуть у іншому форматі: що буде шкільний вальс, урочиста частина, бал. На жаль, окупанти забрали цю можливість», — каже Лариса.

Для цьогорічних випускників у вцілілому крилі ліцею, викладачі організували фотозону. Лариса Костянтинівна роз’яснює: якщо дитина перебуває за кордоном, потрібно звернутися до посольства, щоб отримати атестат. Найголовніше знати номер атестату.

Вхід в один із класів ліцею/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

У ніч з 23 на 24 лютого одна з випускниць ліцею Аліса Коновалова була у подруги, розповідає прокинулася від метушні у кімнаті, подруга збирала речі. Пізніше зайшов батько і сказав: «до школи не йдете, почалась війна». Каже, не одразу зрозуміла, що почалась війна і кілька днів їй знадобилося, щоб усвідомити це. Аліса і її однокласниця Діана розповідають: коли побачили світлини ліцею після деокупації Ірпеня, зрозуміли  жодного випускного у них цього року не буде.

«Планували багато: і сукні обирали, і будинок хотіли класом зняти з басейном, щоб можна було купатися. Пізніше, коли я повернулась із евакуації до міста, то прийшла, щоб здати книжки. З вчителькою ми довго не могли відкрити клас», — розповідає дівчина.

Вид на кімнату шкільної бібліотеки/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Інтерв’ю із випускницями 11-А класу я записую у шкільній бібліотеці, наполовину спаленій. Для того, щоб потрапити всередину кабінету бібліотеки, дівчатам довелося перелізти через вікно з коридора школи двері до бібліотеки заклинило після пожежі, відчинити їх не можуть досі.

«Я побачила світлини ліцею і мені стало дуже сумно. Тут минуло 11 років мого життя. Я пригадую, що коли йшла у перший клас, то вже тоді думала про свій випускний, про те, якою буде моя сукня. Коли ти йдеш коридором школи зараз, а тут не просто порожньо, а ти у цій тиші чуєш, як шелестить плівка на вибитих вікнах і дивишся на зруйноване і тобі якось не по собі», — каже Діана.

Аліса Коновалова (праворуч) і Діана Маркварт (ліворуч)/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

На виході з будівлі ліцею замість дверей стоїть металева шафа нові двері встановити не встигли. А біля входу висить стенд із списком спортивних секцій з видами спорту, якими діти мали змогу займатися у навчальному закладі: їх тут десятки. Спортивна зала постраждала від обстрілу найбільше з усіх приміщень ліцею.

Частина ліцею, де знаходилася спортивна зала/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо
Стенд із спортивними секціями ліцею/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

В Ірпені близько 30 навчальних закладів, серед них два коледжі, університет, декілька дитячих садочків, близько десяти шкіл. Всі вони пошкоджені обстрілами. Наприклад, у школі № 2 повністю зруйнована їдальня, прямим влученням. Станіслав Федоров роз’яснює чому російські військові часто використовують навчальні заклади в якості штабів так:

«Об’єктами, які є порожні, одразу стають школи, садочки. Там дітей точно немає, крім того, там є бомбосховище. Якщо є цивільні, то вони для ворога, як живий щит. Вони ховаються за цими людьми, використовують їх як живий щит, відповідно наші збройні сили не можуть їх атакувати важкою зброєю. У той же час у закладах освіти є все те, що потрібно для тимчасового перебування: вода, здебільшого у всіх освітніх закладах є харчоблоки. Відповідно, там є продовольство. Це такий сухий розрахунок з потреб військового під час воєнних дій. Чому російські війська нищили такі інфраструктурні об’єкти? Бо здебільшого, мені особисто так здається, що росіяни вважали, що наші військові роблять так само. Тобто вони займають інфраструктурні об’єкти комунальної власності освітнього характеру. І думаючи, що там знаходяться військові, вони планомірно знищують цю інфраструктуру».

Подвір’я ліцею/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

На подвір’ї ліцею на асфальті кольоровою крейдою виведено «Випуск 2022».

«Найчастіша фраза, яку я чув від дітей, про те, як вони хочуть повернутися до школи. Мабуть, з вуст дітей дуже рідко таке почуєш. Дійсно, діти сумують, їм шкода нашого ліцею. Реально у дітей забрали свято. Відчувається, що їм чогось не вистачає. Чесно кажучи, не тільки їм, і себе порівнюєш із минулими роками. Червень — це був такий святковий настрій, 11-класники, 9-класники випускаються. Зараз його, на жаль, немає, але більшість дітей ставиться із розумінням», — підсумовує директор.

Працівники ліцею сподіваються, що до наступного навчального року вдасться відновити хоча б частину пошкодженої будівлі і учні зможуть розпочати навчання за змішаною системою освіти: онлайн уроки суміщати із заняттями у ліцеї.

Олександра Єфименко, Ірпінь, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини