В Україні я можу підійти, обійняти поліцейського і мене за це не поб’ють — донька білоруського політв’язня

• Олександр Тикун — кандидат фізико-математичних наук, викладач Білоруського національного університету, учасник протестів. Його затримали під час однієї із протестних акцій у жовтні. Олександра утримують у слідчому ізоляторі в Барановичах. На його підтримку в Україні збирали акцію під посольством Білорусі.

Ігор Котелянець: Коли й за яких обставин ви опинилися у Києві? Чим займаєтеся, перебуваючи тут?

Уляна Тикун: Я приїхала в Київ 9 серпня, прямо у день виборів. До цього я працювала у штабі Світлани Тихановської, займалася інформаційним відділом. У якийсь момент почалося політичне переслідування: тоновані машини під будинком, затримання колег та друзів. Спочатку було страшно, але ми продовжували працювати. 8 серпня Telegram-канал, близький до нашої влади, опублікував список волонтерів нашого штабу, де було моє прізвище. Там було написано, що я займалася інспіруванням протестів, хоча ми не порушували законодавство, проводячи агітацію.

Людей почали затримувати якраз за цим списком. Я зрозуміла, що мене теж затримають. Тому вирішила не чекати, прийняла рішення виїхати в Україну. У ніч з 9 на 10 серпня, проголосувавши на своїй дільниці, я перетнула кордон з Україною.

Наталія Каплан: Чому Україна?

Уляна Тикун: Тому що буквально за кілька тижнів до виїзду в мене закінчилася віза у Європу. Їхати в Росію – це те ж саме, що залишитися в Білорусі, а можливо і гірше. Україна, як країна-сусідка, відкрита для Білорусі без візи. Тому це було очевидне для мене рішення.

Ігор Котелянець: Ми знаємо, що саме ви були активною волонтеркою штабу Тихановської, але не ваші батьки. Яким чином ваш батько, кандидат фізико-математичних наук, викладач Білоруського національного університету, потрапив до СІЗО?

Уляна Тикун: Ситуація зі мною та моїм батьком – це абсолютно дві різні історії. Я займалася роботою в штабі чи іншими ініціативами, абсолютно не перетинаючись з батьком, хіба вдома. Батько розумів, що те, що відбувається – це ненормально і нездорово. Він пішов на мирну акцію, просто висловити свою громадянську позицію. Тобто його затримали не за те, що він якось кричав чи був активним, він просто вийшов на одну акцію.

Я так розумію, що його затримання – це просто випадковість, мети його затримувати не було. Думаю, вони самі не розуміють, кого затримали.

Ігор Котелянець: Коли його затримали? Де він зараз? Що взагалі про нього відомо?

Уляна Тикун: Зараз батько перебуває у Барановичах у СІЗО №6. Це по суті в’язниця, у якій просто відведене місце для ув’язнених. В останньому листі батько писав, що дам дуже сиро і холодно.

Його затримали разом з двома друзями. Одному просто виписали штраф і відпустили, іншому дали 8 діб. Перші дні їх тримали в камері на Окрестина – та сама катівня, про яку вже всі знають. Зараз там, на щастя, не катують і не б’ють, але все одно перебувати там неприємно. Після суду їх перевезли у Барановичі.

Ігор Котелянець: Буквально на днях ви організовували в Києві акцію підтримки свого батька. Чому ви вирішили зробити її тут, у Києві?

Уляна Тикун: Я робила цю акцію просто тому, що мій батько відзначає свій день народження в СІЗО. Це дуже дико. Я не уявляю, наскільки йому важко. Ми планували бути поруч з родиною в цей день, але вийшло так, що ми далеко. Настільки далеко, що я навіть не можу зателефонувати йому й обійняти його у день народження. Тому мені здавалося, що я маю хоча б надати цьому розголосу, щоб якомога більше людей побачили і дізналися, що це ненормально – відзначати день народження в СІЗО.

Ігор Котелянець: Чим відрізняються подібні акції в Україні від білоруських?

Уляна Тикун: Ми прийшли на акцію, просто попередивши керівника поліції, який за це відповідає. Ми прийшли, він до нас підійшов, сфотографувався, сказав, що хлопці будуть нас сьогодні охороняти, запитав, як наші справи. У перші дні мені було страшно, коли підходила поліція, я думала, мене будуть бити чи кудись заберуть. А вони підходять спитати, як наші справи, можуть навіть пригостити цукеркою. Це настільки по-іншому, що просто хочеться їх обійняти. І якщо я обійму поліціянта в Україні, я знаю, що мене не поб’ють.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.