Ветерани прагнуть не безкоштовного проїзду, а можливості почати власну справу — Оксана Гаврилюк

Ветерани прагнуть не безкоштовного проїзду, а можливості почати власну справу — Оксана Гаврилюк

Гостя рубрики Своїми руками — Оксана Гаврилюк, очільниця правління Благодійного фонду «Інформаційно-координаційний центр» та голова Громадської спілки «Дім ветерана».

Тож, почнемо розмову із питання про те, чим займаються структури, де ви є очільницею?

— Я колишня військова, полковник запасу, і ідея створення «Інформаційно-координаційного центру» виникла, ще коли я служила у Збройних силах. На той час я керувала інформаційними структурами, ми займалися питаннями організації роботи ЗМІ, ще на той час у районі проведення Антитерористичної операції, і ми розуміли, що не завжди вистачає якісної комунікації між волонтерськими, громадськими ініціативами, які, як ви кажете, ті, які роблять своїми руками, і державними інституціями. І тоді й виникла ідея створення такого центру, такого комунікаційного майданчика. На даний момент, ми займаємося питанням «героїзації «Збройних сил», тобто популяризацією служби у Збройних силах та взагалі силових відомствах. Ми вже маємо низку успішних проектів, як в Україні, так і за кордоном, і інший наш напрямок — це соціальна адаптація ветеранів. З огляду на те, що у державі поки немає єдиного підходу до цієї теми, тому ми, у тому числі, і багато інших волонтерських і громадських організацій, займалися цими питаннями.

Якщо ми говоримо про соціалізацію, конкретніше можете розповісти, у чому вона полягає?

— Вона полягає у комплексному підході в роботі з ветераном, із тим, хто повернувся з війни, у тому, щоб повернути його до повноцінного соціального життя. Є також інші аудиторії, з якими треба працювати — це родини тих, повернувся.

Як саме відбувається цей процес?

— По-перше, ми займаємося наразі саме актуалізацією теми, що соціалізація потрібна. Держава нині бачить ветерана лише, як споживача якихось пільг. А ми говоримо, що ветерани, це молоді люди, віком 35-40 років, які не хочуть безкоштовного проїзду, а прагнуть можливостей. Хочуть вчитися, починати власну справу. І вони хочуть, щоб держава допомогла їм у цьому, що їм дали «вудку», а не «рибу». Я не кажу про те, що їм не потрібна медична та соціологічна соціалізація, але це такий комплексний підхід, коли він повернувся, йому допомогли оздоровитися, тобто медична реабілітація, психологічна реабілітація. Таким чином його підвели до того, що він захотів чогось навчитися, можливо здобути нову професію, відкрити власну справу. І тоді, коли він стаж успішним, коли в нього все нормально в родині, тоді він може стати повноцінним членом суспільства.

А якщо говорити про ту «вудку», яку вони прагнуть отримати від держави, що ви конкретно маєте на увазі?

— А для кожного по-різному. Можливо, здобути нову освіту, можливо, навіть за кордоном. Інші кажуть, що вони хочуть окрему програму кредитування для відкриття власної справи. Ще хтось хоче навчитися вести свій власний бізнес, починаючи від написання бізнес-плану, і етапами реалізації того чи іншого бізнесу. Вони хочуть можливостей.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі або дивіться у відеозаписі зі студії Громадського радіо

Ветерани прагнуть не безкоштовного проїзду, а можливості почати власну справу — Оксана Гаврилюк
0:00
/
0:00

Останнi новини