Зображення згенероване за допомогою ШІ
За чверть століття існування «Луганського земляцтва» (РГО) у Москві регіональна громадська організація пройшла унікальну метаморфозу. Те, що починалося як формальне об’єднання вихідців з промислового регіону України, сьогодні перетворилося на один із найефективніших інструментів Російської Федерації з ідеологічної обробки окупованих територій Луганщини. Аналіз цієї структури дозволяє зрозуміти, як саме Москва готувала ґрунт для окупації задовго до появи перших танків на кордоні.
Заснування організації у 2001 році відбувалося в атмосфері «багатовекторності» часів Леоніда Кучми. Перший президент земляцтва, Микола Іванович Челомбітько, був типовим представником радянської дипломатичної школи. Його статус радника МЗС СРСР першого класу дозволяв створювати ілюзію «цивілізованої культурної співпраці».
У цей період Земляцтво виконувало роль «посольства» Луганської області в Москві. Основними заходами були культурні вечори, презентації економічного потенціалу регіону та підтримка зв’язків з «червоними директорами» Луганщини.
Проте вже тоді закладалася база для майбутнього впливу: через Земляцтво проходили списки перспективних політиків та бізнесменів, яких Москва розглядала як потенційних агентів впливу. Почесне президентство льотчика-космонавта Володимира Ляхова надавало організації статусу «недоторканності» та високого патріотичного пафосу.
Цікавий факт, який часто ігнорують дослідники: сучасна юридична особа РГО «Луганское землячество» була офіційно внесена до російського реєстру (ЕГРЮЛ) саме на початку 2014 року. Це не було випадковістю. Саме тоді, коли в Україні перемагала Революція Гідності, Земляцтво було терміново переформатовано під нові завдання — підтримку сепаратистських рухів та легітимізацію «ЛНР» у російському інформаційному полі.
Микола Челомбітько, попри свій вік, став людиною, яка забезпечила «м’який перехід» організації під повний контроль російських спецслужб та адміністрації президента РФ. За свій внесок він був неодноразово нагороджений окупаційною владою медалями «За заслуги перед Луганщиною». Його смерть у 2020 році стала символічним завершенням епохи «старого земляцтва» та остаточним переходом до агресивної фази.
Справжнє перетворення Земляцтва на ідеологічний цех відбулося у 2018 році з приходом Сергія Пантєлєєва, директора автономної некомерційної організації «Институт русского зарубежья». На відміну від своїх попередників-дипломатів, Пантєлєєв — це «бойовий політолог», чия спеціалізація — «руський мір» та реінтеграція пострадянського простору під егідою Москви.
Пантєлєєв уродженець міста Гірське Луганської області, яке Росія окупувала у 2022-му. У 1998 р. закінчив історичний факультет МДУ ім. М. В. Ломоносова, у 2001 р. — аспірантуру істфаку МДУ. У 2005 р. виступив засновником та очолив АНО «Інститут Російського зарубіжжя».
Офіційно цей «Інститут» позиціонує себе як організація, що спеціалізується на зв’язках із російськими співвітчизниками за кордоном. Також Пантелєєв — головний редактор порталу для російських співвітчизників «Русский век». Член експертно-правової Ради Фонду підтримки та захисту прав співвітчизників, які проживають за кордоном. Член Російської громадської ради з міжнародного співробітництва та публічної дипломатії при Громадській палаті РФ.
Вступаючи на посаду, Пантєлєєв зокрема зазначив: «Це нова реальність, у якій ми з вами живемо. Ні, і ніколи не буде колишньої України. Ні, і ніколи не буде колишньої Луганської області, колишнього Донбасу. Якими вони будуть — залежить і від нас із вами», — цитує Пантєлєєва сайт очолюваного ним Інституту.
Тоді ж він окреслив напрямки роботи. Найважливішим визначив розвиток зв’язків із «Луганською народною республікою». Тут складно чітко зрозуміти, що саме він мав на увазі — всю Луганщину, чи тільки її окуповану частину. Не можна виключати, що через різні псевдогуманітарні програми «земляцтво» мало вплив і на недоокуповану на момент 2022-го року територію Луганської області.
Найважливішим, за словами Сергія Пантєлєєва, мав стати інформаційний напрям: «Земляцтво має вести інформаційну роботу, має бути сайт, що оновлюється, свої інформаційні проєкти, робота в соціальних мережах. Земляцтво має бути представлене в ЗМІ, включно з ТБ», — сказав тоді Пантєлєєв.
Саме на сайті «Института русского зарубежья» опублікована заява голови «земляцтва» Пантєлєєва про підтримку «земляцтвом» «СВО».
Цинічно Пантєлєєв стверджує, що Путін розпочав «СВО» у відповідь на звернення ватажків незаконних збройних формувань «ЛДНР» «з проханням надати допомогу у відбитті агресії з боку Збройних сил України задля уникнення жертв серед мирного населення та для запобігання гуманітарній катастрофі на Донбасі».
«Вітаючи визнання керівництвом Росії незалежності та суверенітету Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки, висловлюємо глибоку вдячність за братню допомогу, яку надає сьогодні Російська Федерація народу Донбасу та України», — зазначив Пантєлєєв.
Системним напрямком роботи «земляцтва» є освітні проєкти. «Літня школа Руського міра» стала візитівкою організації. Щороку, починаючи з 2019-го десятки студентів Луганського державного університету імені В. Даля вивозяться до Підмосков’я. Це не просто відпочинок — це інтенсивний курс ідеологічної обробки.
Інтерв’ю Сергія Пантєлєєва пропагандистському ресурсу «Новороссия» від вересня 2019 року розкриває механіку роботи «Луганського земляцтва» з людським капіталом окупованих територій. Пантєлєєв розглядає школу не як освітній захід, а як інструмент подолання «українських розколів» у свідомості молоді.
Пантєлєєв акцентує увагу на символізмі першого контакту: вітання студентів словами «Добро пожаловать домой» у підмосковній Коломні. Це не просто гостинність, а свідома маніпуляція ідентичністю.
За його словами, важливо було трансформувати початкове здивування студентів у впевненість, що «в Росії вони дійсно вдома». Це і є кінцевий продукт «земляцтва» — позбавлення молодих людей зв’язку з Україною та заміна його на відчуття приналежності до “єдиного цивілізаційного простору”.
Важливою є еволюція відбору учасників. Якщо раніше школа фокусувалася на філологах, то у 2019 році Пантєлєєв розширив квоти для істориків, політологів та журналістів.
Це цілеспрямоване формування кадрів, які працюватимуть у гуманітарній сфері — писатимуть нові підручники, формуватимуть порядок денний у медіа та викладатимуть у вишах. Пантєлєєв прямо зазначає, що залучення журналістів «посилило б прикладну складову» — тобто навчило б їх ефективно ретранслювати пропаганду.
Пантєлєєв відкрито називає склад «зіркових експертів» (Ф. Гайда, А. Марчуков, Б. Межуєв), чиє завдання полягало в тому, щоб дати студентам «знання, які допоможуть подолати труднощі».
Використання Коломни як “місця збору військ перед Куликовською битвою” слугує метафорою для сучасної агресії РФ. Пантєлєєв підводить студентів до думки, що сьогоднішній Донбас — це такий самий «форпост», який бере участь у «збиранні земель».
Пантєлєєв підкреслює, що школа вписана в ширшу програму фонду «Русский мир» — «Студент Русского мира». Це доводить, що «Луганське земляцтво» є лише операційним ланкою у великій державній машині РФ. Організація відеомостів із Кримом та Білоруссю (за участю О. Дзерманта та А. Нікіфорова) демонструє спробу Земляцтва створити ілюзію “широкого міжнародного фронту”, до якого запрошують доєднатися луганську молодь.
Земляцтво — це дорога структура. Організація конференцій у центрі Москви, утримання порталів, видання книг тиражами у десятки тисяч та регулярні поїздки делегацій потребують стабільного фінансування.
Основним джерелом фінансування Земляцтва є Фонд президентських грантів РФ та фонд «Русский мир». Серед партнерів — керівництво Москви.
Навіть поверхневий аналіз діяльності РГО «Луганське земляцтво» свідчить про те, що Україна має справу не з громадською організацією, а з інтелектуальним штабом гібридної агресії.
Ключові висновки:
Діяльність «Луганського земляцтва» у Москві — це дзеркало російської імперської політики. Розуміння механізмів роботи цієї структури є першим кроком до ефективної деокупації не лише територій, а й свідомості людей.
Валентина Троян, представниця Інститут масової інформації в Луганській області