«Від того, чи вистоїть Одеса, залежить і наша доля»: як Молдова приймає біженців з України та чи готова до нападу рф

«Від того, чи вистоїть Одеса, залежить і наша доля»: як Молдова приймає біженців з України та чи готова до нападу рф

За 50 кілометрів від Одеси — кордон України з Молдовою. У найближчому до КПП молдовському селищі Паланка з першого дня повномасштабної війни розгорнули табір для українських біженців. Відтоді Молдова прийняла до себе близько 450 тисяч українців, 100 тисяч залишаються у країніі досі. Хтось їде в ЄС через Румунію, а хтось — очікує в наближених до кордону селищах, аби якнайшвидше повернутися додому.

Про те, як наші сусіди з Молдови допомагають тим, хто рятується від війни, та чи готові самі до можливого нападу рф — у репортажі з прикордонного селища.

Працівник міграційної служби Молдови біля одного з наметів табору для українських біженців.
Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

На кордоні

Прапори України та Молдови на КПП «Паланка». Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

До Паланки з Одеси та Миколаєва курсують безкоштовні автобуси для біженців. Також туди їздять деякі приватні перевізники.
Дорогою до КПП наші військові ЗСУ ретельно перевіряють усіх чоловіків. Двох хлопців, які їхали зі мною, висадили з автобусу через відсутність усіх необхідних документів про звільнення від мобілізації.

Інформація для українських біженців на кордоні Молдови та України. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«Так, триває посилена перевірка чоловіків від 18 до 60 років. Чимало з них намагаються незаконно перетнути кордон, ховаються від мобілізації. Ми ж цьому запобігаємо», — розповідає мені представник ЗСУ на українсько-молдовському кордоні.

«Із початком повномасштабної війни дуже багато людей їхало, були черги величезні. Зараз вже кількість тих, хто повертається, навіть більша. Багато хто курсує туди і назад, щоб перевірити свої домівки, відвідати рідних», — каже представник українського ДФС: «Серед працівників паніки немає. Є відчуття невизначеності. Так як було вже не буде, але не знаєш що буде далі».

Марина з дітьми їде до родичів у Молдову в надії якнайшвидше повернутися в Україну. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

На кордоні зустрічаю жінку з двома дітьми. В однієї дівчинки в руках прапор України.

«Я пояснюю дітям все як є, що йде війна. Потрібно казати дітям правду. Вони сподіваються, що скоро повернуться додому», — каже Марина. Вона родом з селища Одеської області, наразі прямує до бабусі в Молдову.

«Їдемо через ситуацію, що склалась. Підприємство закрили, немає робочих місць, якось викручуватися потрібно. Дуже сильно сподіваємось, що тимчасово», — каже жінка.

На контрольно-пропускному пункті «Паланка» чергують волонтери, які пригощають біженців їжею, напоями та надають засоби гігієни. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

На самому КПП працюють намети волонтерів з неурядових молдовських організацій. Вони надають людям їжу, воду та засоби гігієни.

«Я не можу просто сидіти вдома і слухати новини. Я краще себе почуваю, коли приходжу сюди і можу допомагати», — розповідає місцева волонтерка з Молдови Меделіна.

На контрольно-пропускному пункті «Паланка» чергують волонтери, які пригощають біженців їжею, напоями та надають засоби гігієни. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

За КПП на біженців очікує безкоштовний автобус, який відвозить їх до табору для біженців або як його називають самі волонтери — «імпровізованого автовокзалу» в Паланці.

«Як у себе вдома»

Селище Паланка є найближчим до КПП, тому тут з перших днів повномасштабної війни розгорнули табір для українських біженців. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Близько сотні наметів для біженців розташовано на території молдовського селища. Тут люди можуть зупинитися як на кілька годин, так і на кілька днів. Їм надається також їжа, одяг, можливість зарядити телефони, сім-картки. Серед послуг — психологічна, медична допомога, юридичні консультації, дитячі кімнати.

Намети у селищі Паланка, в яких розміщують українських біженців. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«Більшість людей, які приїздять дуже розгублені. Вони не розуміють що потрібно робити далі. Багато хто не хоче їхати далеко від України, видно, що люди дуже прив’язані до батьківщини», — розповідає представниця міжнародної гуманітарної організації «Intersos» Данія.

Їхня місія надає допомогу людям з усього світу, які постраждали від війни чи надзвичайних ситуацій. Вони працювали також з біженцями у Сирії та Афганістані.

«Незважаючи на географічне розташування, всіх цих людей об’єднує те, що вони вимушені були залишити свої домівки, рятуючись від війни. Їм не надали вибору», — каже Данія.

Намети у селищі Паланка, в яких розміщують українських біженців. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

За її словами, здебільшого психологічних проблем у біженців кілька: не хочуть їхати з країни, бачили жахи війни, карають себе за те, що в Україні залишились їхні рідні чи знайомі.

Із людьми працюють психологи та медики з молдовського МНС (міністерства надзвичайних ситуацій).

«Бували випадки, коли люди втрачали свідомість, були сильні панічні атаки. Звісно, дуже важко дивитися, як люди страждають»,  — розповідає медикиня з Молдови Тетяна.

Тетяна — медпрацівниця табору для українських біженців у Паланці. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«У багатьох починає виходити стрес після переходу кордону. Вони плачуть через те, що покинули Україну», — розповідає місцева волонтерка. «На питання «Куди ви їдете?» вони кажуть «Я хочу додому». Звісно, дуже важко це бачити. І ми їх підбадьорюємо і кажемо, що скоро зустрінемось, коли вони будуть повертатися назад», — додає волонтерка. «Розгубленість та нерозуміння того що буде далі — те, що всіх біженців об’єднує. Звісно, всі також дуже хочуть, щоб все це якнайшвидше завершилось».

Дитяча кімната в таборі для українських біженців у Паланці. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Загалом на території табору працює 9 міжнародних організацій та кілька молдовських. Також задіяні МНС, міграційна поліція та соціальні служби. Люди можуть оформити політичний притулок, або просто зареєструватися як біженці. Українцям у Кишиневі надають можливість працювати. Щодня туди та до Румунії курсують безкоштовні автобуси.

Щодня з табору у Паланці курсують безкоштовні автобуси до Румунії та Кишинева. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

У дорогу людям видають продуктові набори та інформаційні довідки з необхідними маршрутами та контактами. Волонтери наголошують на тому, щоб люди були максимально уважними.

«Вони не є місцевими, не знають мови, дуже великий ризик, що їх ошукають», — кажуть волонтери.

На території табору українців годують, надають речі першої необхідності та можливість зарядити техніку. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«Наш вищий борг наразі допомагати українцям, щоб вони хоч трохи відчували себе як удома», — розповідає один із керівників табору для біженців, представник молдовського МНС Ігор. «Від того, як ми зробимо тут свою роботу, залежить думка вашої країни про нас також. Просто важливо зробити так, щоб нам не було соромно за свою країну», — каже Ігор. 

Працівник МНС Молдови Ігор працює в таборі з перших днів повномасштабної війни в Україні. 
Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Він також додає: «Ми намагаємось збільшувати кількість добра у світі. Дуже б хотілось, щоб і нас так прийняли у разі потреби».

«Живемо надією на повернення»

Дмитро із Миколаєва демонструє саморобний браслет синьо-жовтого кольорів. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«Ростуть ціни на все, немає де взяти грошей, з Одеської області вивозять зерно, а це дуже тривожні дзвіночки», — кажуть мені Тамара і Володимир — місцеве подружжя з Одеси.

Їх я зустрічаю в одному з безкоштовних автобусів на Бухарест. Звідти вони планують виїхати до сина.

Тамара та Володимир з Одеси пригадують, як над будинком пролітали ракети. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«Ракети пролітали просто над нашим будинком», — пригадує Тамара. «Звісно, ми дуже хочемо повернутися». Володимир, зі свого боку, висловлює вдячність волонтерам з Молдови та міжнародних організацій:

«З приводу волонтерів, у мене сльози навертаються. Тому що стільки добра, стільки уваги». Тамара додає: «Весь світ став у наш захист».

Лідія виїжджає з родиною із України, оскільки «в свої роки боїться потрапити до рук росіян»
Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Поряд із ними — їхня родичка Лідія. Вона пережила часи Другої світової війни, жила в окупованому німцями селищі, але переконує, що таких жахів, як зараз — не бачила.

«Те, що зараз роблять ці рашисти, те що чуємо з новин — це не люди, це звірі», — каже Лідія. «І мені страшно в свої роки потрапити до них у руки. Тому я сиджу в цьому автобусі, та їду дожити свої роки поруч із сім’єю».

Олександр і Марина все життя прожили в Маріуполі, але повертатися планують тільки після звільнення міста від окупантів. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Біля автобуса зустрічаю подружжя з Маріуполя Марину та Олександра. Вони вибралися з нині окупованого міста у березні. За цей час здолали чималий маршрут.

«Бердянськ, Токмак, Запоріжжя, Кропивницький, Одеса, Ізмаїл», — пригадує Марина. «Найстрашніше це авіаудари — літаки, які літали вдень і вночі».

Будинок подружжя наразі зруйнований і двері виламані, поряд спалені багатоповерхівки, постраждало житло і рідних.

«В нас у батьків було два прильоти, вирвало двері, а в тітки — авіаудар — немає половини під’їзду», — каже чоловік.

«Від нашого міста майже нічого не залишилось, а воно в останні роки дуже активно розвивалося. Парки, садочки — все реставрувалось за європейськими стандартами».

Подружжя все своє життя прожили в Маріуполі, наразі їдуть за кордон до доньки, а повернуться тільки якщо Маріуполь буде українським.

«Їхати до рашистів, які зруйнували все навколо? Стільки смертей. І що тепер? Їхати і дивитися їм в очі?», — каже Марина. «Дякую» «визволителям», які «звільнили» нас від хорошого життя, від наших планів, мрій».

Подружжя наголошує, що наразі відчувають лише біль, неприязнь та ненависть до росії.

«Вони там зараз набирають людей у рабство за їжу. Хочуть повернути піонерію, поставили «бабку» (пам’ятник бабусі з прапором СРСР). Я кажу, що потрібно прапор зняти та поставити косу. Це буде їхній символ», — каже Олександр та наголошує на тому, що чимало місцевих були розстріляні «кадирівцями». «Вони ж закрили цей район Лівобережний, а потім заїжджали, розстрілювали будинки, знімали кіно. У нас знайомого розстріляли «кадирівці». Йому сказали виходити з квартири, він не захотів і його вбили», — каже чоловік.

  • «Прийшли дикуни, які хочуть встановити свої порядки».
Ганна (в центрі) з донька Міланою (ліворуч) та Поліною (праворуч) виїхали з Миколаєва незадовго до обстрілу їхньої оселі. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Також біля автобуса зустрічаю переселенців із Миколаєва. Аня з двома доньками пригадує, як їм дивом вдалося вибратися з міста до потрапляння снаряду в житло.

«Ми сиділи до початку березня, а потім виїхали до знайомих. І саме в цей час в наш будинок прилетіло, потрапило в кухню, пробило стіну, застряг осколок в стіні», — пригадує жінка. «Школу обстріляли, нічого хорошого там зараз немає. Звісно, якщо все буде добре, то ми одразу повернемося».

Жінка додає, що діти спочатку були дуже налякані, але зараз звикли:

«Вони й новини дивляться про те, як Миколаїв бомблять і так само переживають».

Правоохоронці з Молдови перевіряють пасажирів перед виїздом до Бухареста. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Вона сподівається на звільнення Херсонщини і планує повернутися додому:

«Якщо не дай Бог залишаться окуповані території, то ми будемо в Україні, але просто переїдемо в інше місто».

Анастасія з синами їде до Бухареста. Травень 2022/ Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Ще одна жінка з Миколаєва їде до Бухареста з двома синами «у невідомість».

«У нас кожен шорох — це сльози та плач. Тому ми виїхали. Волонтери обіцяли, що на місці допоможуть», — каже Настя.

Тамара виїхала з Миколаєва через сильні обстріли. Наразі проживає у Паланці, а надії — якнайшвидше повернутися додому. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Тамару я зустрічаю у самому наметі табору для біженців. Наразі тут не людно. Жінка рятувалася з Миколаєва, коли залишилась одна в багатоповерхівці. Наразі не їде далеко, бо має надію невдовзі повернутися назад додому.

«Ховалася у підвалі школи тривалий час, потім просто у коридорі квартири. Але потім втомилася, в мене пульс, серце. А потім взагалі так сталось, що я лишилась одна в під’їзді. Тому теж виїхала», — розповідає жінка.

Наразі Тамара проживає в місцевої родини з Паланки, іноді приходить до табору. Має надію найближчим часом повернутися додому:

«Постійно читаємо інформацію. Чекаємо, коли наші у контрнаступ підуть, коли нам озброєння нададуть. Так шкода, що не закривають небо».

Малюнки в дитячій кімнаті табору для українських біженців у Паланці. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Віра з Одеси теж перебуває у таборі для біженців. Каже, що наразі має флешбеки з 2014 року:

«У мене такі відчуття зараз, як були тоді у 2014 році. Але я відгородила себе будь-якої інформації, стала такою егоїсткою — коло мене тихо, мої діти живі і слава богу. Бо навіть якщо не бачиш — будеш уявляти все це і так можна з’їхати з глузду».

З Одеси виїхала, бо злякалась вибухів:

«Не витримала, та тікала. Хтось лишається, думками я їм заздрю, що вони вдома. Але мої нерви не витримали».

Собака в таборі до українських біженців у Паланці. Травень 2022/ Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Представник МНС Молдови Ігор каже, що через кордон проходить і чимало росіян:

«Якось проходила жінка з росії. Коли ми запитали, громадянка якої вона країни, то вона опустила очі і сказала — «тієї, назву якої не можна промовляти вголос». Тобто, людям соромно. Вони все розуміють».

«Тривожно усім європейцям»

«Ми від Одеси за 56 кілометрів. А якщо через Дністер — там іще Україна, а за 20 кілометрів вже «Придністров’я», — розповідає місцевий мешканець Паланок Сергій, та додає, що час від часу вони також чують вибухи: «Звісно, нам тривожно, усім європейцям зараз неспокійно».

Місцевий мешканець Паланки Сергій розповідає про те, що «зараз усім європейцям тривожно». Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Місцеві волонтери кажуть, що намагаються не думати про можливе вторгнення у Молдову.

«Сказати, що страху немає — брехня», — каже волонтер Віталій.

«Так, трохи тривожно, особливо, коли чули вибухи. Але поки ми не нагнітаємо, робимо свою роботу», — каже волонтерка з Молдови Ганна.

Представник МНС Ігор наголошує на тому, що від захисту України своїх територій може залежати і їхня доля також.

«Ми розуміємо, що багато чого залежить від того, як українці захищатимуть Одесу. Від Одеси, напевно залежить і наша доля також», — каже Ігор.

Пожежний автомобіль на території табору для біженців Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

«Суверенну, незалежну державу ніхто не має права атакувати і вказувати їй. Вони вправі самі вирішувати», — вважає Ігор, та додає, що наразі дуже важливо, щоб усі країни підтримали українців: «Усі країни мають підтримувати Україну, щоб більше ніколи не дозволити такого».

Малюнки в дитячій кімнаті табору для українських біженців у Паланці. Травень 2022/Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини