Від українофільства до націоналізму: націєтворчі рухи кінця XIX — початку XX століть

Від українофільства до націоналізму: націєтворчі рухи кінця XIX — початку XX століть

Націєтворчі рухи кінця XIX – початку XX століть: як вони формувалися, що спільного між рухами європейськими і українським та які вимоги артикулювали?

Поговорили про це з істориком, старшим науковим співробітником  Інституту біографічних досліджень НБУ імені В. І. Вернадського, доцентом Київського університету ім. Грінченка Ігорем Стамболом, який за кілька днів у Києві читатиме лекцію на цю тему. Назва лекції – «Молоді українці і «Молода» Європа: націєтворення межі 19–20 ст.». Захід безкоштовний і відбудеться в книгарні «Є» 9 жовтня о 18:30.

Ігор Стамбол

Василь Шандро: Коли ми кажемо про націєтворчі рухи, що ми маємо на увазі?

Ігор Стамбол: До нас більшість цих рухів прийшли з Європи. Тобто Європа була різна, це були переважно імперії, одні народи входили до цих імперій, правили, як наслідок мали проблеми, тому що консерватизм призводить до різних проблем – економічних чи соціальних. Інші перебували поділеним, як наприклад, Польща, і довгий час боролися за власні права і цю вищу свободу, якою і є власна держава. Але в даному випадку такий аспект як молодість і молодий національний рух починається з Італії. Це 1830-ий рік, філософ і політичний діяч Джузеппе Мадзіні, який, як виявляється, вплинув на всю Європу, тому що, пішовши за точкою зору, що Італія не має бути поділеною на декілька королівств і не має належати іноземцям, він також подивився і на проблеми всієї Європи. І основною проблемою він побачив оці застарілі чи старі монархії, які не давали право народам на самовизначення.

Василь Шандро: Що стало базою чи поштовхом в Україні? Чи можна оминути тут фігуру Тараса Шевченка у творенні цих рухів?

Ігор Стамбол: Звичайно, ні, постать Тараса Шевченка є ключовою. Вочевидь, не було іншої постаті, яка була б аж такою близькою більшості українців. Так сталося, що на прикінці 80-х-на початку 90-х молодь, орієнтувалися на заповіти Шевченка, які вони почерпнули в творах, і намагалися втілювати їх впродовж життя. І тут цікаво, що вони себе ідентифікували як молоді українці на противагу старим, яких фони називали «українофілами», і беруть собі ім’я «Братерства Тарасівців».

Василь Шандро: Давайте нагадаємо, що це за Братерство.

Ігор Стамбол: Можна вважати це рухом, але тут більше все ж таки підходить саме слово «братерство». Це щось більше, ніж якась політична партія, ніж організація, де люди збираються і якийсь певний час перебувають разом. Це набагато більше. Тут треба сказати, що ці братчки не з’явилися на пустому місці. Ми можемо говорити про чотирьох засновників цієї організації: Іван Липа, Віталій Боровик, Михайло Баськевич і Микола Байздренко. Що вони зробили і як вони з’явилися? Іван Липа у своїх спогадах описує цей момент влітку 1891-го року, коли він разом з іншими студентами був залучений відомим діячем Олександром Русовим. Олександр Русов займався статистичним описом по Наддніпрянських губерніях, і, розуміючи, що молодь треба підтягувати та знайомити із селянством, яке було носієм культури до середини ХХ століття, він залучає молодь і відправляє на могилу Шевченка. І тут був певний містичний момент, коли ці четверо студентів, потрапивши на могилу Шевченка, заприсяглися покласти життя на благо власного народу задля його свободи.

Василь Шандро: Чи було популярним утворення подібних організацій загалом по Україні, чи ми говоримо про Братство Тарасівців як про унікальне утворення?

Ігор Стамбол: Нам пощастило, що ми з вами розмовляємо в незалежній Україні, і ми таким чином надаємо вагу тим організаціям, які ставили за мету оцю незалежність. Але якщо взяти цей зріз ІХХ століття – початок ХХ століття, то можна побачити величезну кількість організацій в Україні, але серед них таких українських не буде дуже багато, а буде дуже багато загалом соціал-демократії різноманітного штибу, і це переважно будуть або майбутні більшовики, або народовольці. Проте треба сказати, що українці брали участь у цих всіх рухах і часто траплялося, що вони доходили еволюційно власними ідеями або під чиїмось впливом до того, що переходили частково і в український рух. Якщо подивитися вже в період Української Революції,  то значна частина партій – це вже українська соціал-демократія, це вже українські федералісти, це частково навіть і кадети.

Якщо казати про Братерство Тарасівців, то важливе воно тим, що це була перша організація в Наддніпрянщині, яка поставила на меті саме оцю боротьбу і роботу, направлену на визволення власного народу і на розвиток його культури. Зокрема, це виглядало так, що вони пересилали з Західної України заборонену україномовну літературу, друкували україномовні книжки. Тобто вони намагалися якось протиснути українські книжки через цензурні комітети, які їх постійно забороняли. Це був цілий процес, коли невеличка брошурка, написана українською мовою, проходила через декілька комітетів. І якщо її забороняли, то їй змінювали назву, змінювали автора, і знову посилалися у ті комітети, поки книжка не проходила. Якщо поговорити про те, що встигли Тарасівці, наприклад, у Харкові, то вони видали до п’яти книг, зокрема Нечуй-Левицького, Шевченка, і що важливо – великим накладом.

Тому можна сказати, що на своєму історичному етапі вони відіграли велетенську роль, зокрема, з їхнього кола вийшла велика кількість майбутніх політиків.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Від українофільства до націоналізму: націєтворчі рухи кінця XIX — початку XX століть
0:00
/
0:00

Останнi новини