«Відчула ударну хвилю і втратила свідомість»: спогади місцевої жительки про ракетний обстріл ринку в Шевченковому

Із дня російського ракетного удару по місцевому ринку у Шевченковому Харківської області минуло понад 8 місяців. Обстріл стався зранку 9 січня 2023-го. Проте Любов Болдир, одна з постраждалих, досі відчуває на собі наслідки цього воєнного злочину окупантів.

Про окупацію Шевченкового та обстріл окупантів через кілька місяців після, що ледь не забрав життя жінки, далі у нашому матеріалі.

Окупація населеного пункту Шевченкове прийшла на другий тиждень після початку повномасштабного вторгнення. За словами Любові Болдир, полиці магазинів швидко спорожніли, ліків не стало, а всюди були черги.

«Окупаційні війська одразу перекрили виїзд до підконтрольної території. Заходиш у магазин, а там — ніби сцена с довоєнного фільму — пусті полиці та кілометрові черги. Були такі дні, коли продукти просто закінчувалися і їх ніде було купити. Лише з часом вони почали завозити вже російські продукти. І не було виходу — доводилося йти і купувати», — згадує жінка.

За словами Любові, коли не стало продуктів, то почали пекти хліб. Пізніше зникло світло, тому вона ходила пекти хліб до сусідів.

Також пробували робити самостійно ковбасу.

«Ми навіть забули, яка вона на смак. А коли вперше ковбасні вироби привезли з Росії, то ціна була 800 грн за кілограм. І взагалі, ціни в окупації були в 10 разів вищі, ніж на підконтрольній території», — розповідає Любов.

Бачила, як забрали місцевого краєзнавця

У місті почали зникати люди. Любов розповідає, що росіяни часто затримували місцевих мешканців за різні «порушення». Особливо часто «за порушення комендантської години».

«Когось випускали, а хтось не повернувся і до сих пір. Так, я стала свідком, як на ринку російські солдати забрали нашого відомого діяча, краєзнавця, Андрія Булигу. Так і кинули його велосипед просто там на ринку. Ніхто так і не знає, де він, і що з ним», — каже Любов.

Ракетний обстріл ринку

Деокупація Шевченкового офіційно датується 10 вересня 2022 року. Проте окупанти змогли завдати шкоди їй навіть тоді, коли відступили з міста.

«Ніколи не забуду той день. Ми з чоловіком маємо контейнер на ринку, де продаємо товари. 11 січня я прийшла на роботу приблизно о 9 ранку. Я розставила товари, трохи поспілкувалася з продавчинею напроти та пішла до себе. Присіла у куточок, аби почитати щось в телефоні. Я відчула хвилю і втратила свідомість. Прийшла до тями від дзвінка доньки і потім побачила, що кров сильно ллється з лобної частини. Болю я не відчувала, тільки сильно прикрила лоб рукою, бо вже вся була в крові», — розповідає потерпіла.

Коли жінка відкрила очі, то побачила, що її привалило торговими полицями та товаром. Люди на дворі вже кричали про допомогу. Вона теж намагалася покликати когось.

«Вибиралася сама зі свого ларька по шафам та тумбам, які лежали горою. Двері засипало, вихід був лише через вікно. Поліцейський допоміг мені вибратися. Пам’ятаю, що до мене підійшли якийсь чоловік та жінка і запропонували відвести мене до лікарні, не чекаючи поки приїде карета швидкої допомоги. Кров продовжувала сильно бігти з лоба. До нас прибіг військовий і дав мені рулон бинта, яким я закрила рану. Машина, якою везли до лікарні, теж постраждала, бо стояла біля ринку. У ній вилетіло скло. Водій струсив його та швидко повіз мене. Сподіваюся, що колись побачу його та подякую особисто, бо навіть не знаю, хто він», — згадує вона.

Були загиблі

Далі почався місяць інтенсивного лікування у Харкові. Унаслідок ракетного удару Любов отримала черепно-мозкову травму, перелом лобної кістки та рвану рану на лобі, яку зашивали двічі, бо неможливо було стягнути краї рани.

«Мене врятувало те, що я тоді сиділа у куточку, а не стояла десь біля вікна чи взагалі на вулиці. Моїм колегам по ринку не так «пощастило». Жіночка, яка торгувала навпроти м’ясними виробами, загинула. Її 11-річну онучку змогли відкопати з-під навали землі та врятувати, але її саму — ні. Також у той день загинула жінка з Куп’янська, яка йшла по території ринку», — розповідає Любов.

Про той день жінці нагадує… її пам’ять. Точніше те, що вона значно погіршилася. Проте вона знаходить сили рухатись вперед.

Усі фото надані героїнею матеріалу