«Зроблю протез — і на фронт»: історія морпіха Фенікса

Військовий Андрій із позивним «Фенікс» просить кілька хвилин, щоб сконцентруватися. Він хоче мати серйозний вигляд, бо вважає, що з його ушкодженнями краще не посміхатися. Під час бойового завдання боєць дістав важких поранень і вже понад півроку проходить курс реабілітації.

«Я «зловив» два ВОГи»

Андрій спілкується із нами лежачи, всі його сусіди тактовно виходять з палати. Лише в протилежному куті лишається один чоловік. Схоже, він непритомний.

«Щойно після операції», — пояснює Андрій. 

Андрій — житель Білої Церкви. У лютому 2022 року він став до лав добровольчих формувань, які несли службу на блокпостах під Києвом. Трохи пізніше потрапив у Повітряні сили, бо мав за плечима досвід строкової служби та військову кафедру.

Коли окупантів вибили з Київщини, Андрій почав добиватися переведення у ЗСУ — хотів бути на передовій. Так він потрапив під Авдіївку на чолі загону морських піхотинців.

«Я був командиром штурмової групи. 19 квітня ми отримали завдання вибити противника з позицій поблизу Новобахмутівки та закріпитися на них. Погода була нельотна — йшов дощ. Окопалися вони там чудово, тому швидкого штурму не вийшло», — пригадує той день морпіх.

Андрій із побратимом заліг поблизу залізничної колії. За насипом вже були окупанти. Потрібно було їх утримувати, не дати перейти на інший бік колії. Під насипом проходила труба і через неї «росіяни лізли, наче таргани» — каже Андрій. Проте в нього з побратимом було достатньо гранат, щоб знищувати все, що рухається. У цей час інші морпіхи відтискали ворога з флангів. Але погода спрацювала проти українських бійців.

«Невдовзі дощ скінчився. Одразу нас стали крити артилерією і залетіли дрони, з яких я і «зловив» два ВОГи. Першим — відірвало руку, другим — прилетіло в обличчя, розтрощило кістку черепа, зламало ключицю і дрібними уламками посікло усюди. Маю і одне смішне вогнепальне поранення, великий палець на нозі, — мабуть, рикошет», — розповідає Андрій.

Морпіх пригадує, що на момент поранення нічого не відчув. Його побратим встиг відскочити, тому залишився неушкодженим. Саме він поставив Андрію турнікет та спробував відтягнути кудись далі. Проте перебита ключиця впиралася у бронежилет і не давала змоги транспортувати пораненого. Кілька разів Андрій непритомнів, а коли отямився, то попросив дужче затягнути турнікет. Він зрозумів, що руки вже немає і головне не втратити багато крові. Згодом йому вдалося трохи відповзти самостійно.

«Доповз у поле, звідки ми починали наступ. Я переживав за своїх хлопців, і ще 2,5 години вів бій, як міг. Підказував куди зміщатися, відслідковував, де дрони, й стріляв, поки нас не накрили касетами. Я вже відчував, що втрачаю сили, раптом чую, що їдуть наші «емки» (бронетранспортери М113). З останніх сил я вибіг на поле їх ловити, щоб почати евакуацію. В той день було багато поранених у нас, на жаль, були і загиблі», — каже морпіх.

«Зроблю протез і на фронт»

На бронетранспортерах поранених доставили до стабілізаційного пункту. Андрій пригадує, що просто звалився з броні, наче мішок. До нього підбігли побратими з командиром, допомогли зняти РПС (ремінно-плечову систему — Ред.) та іншу амуніцію. Тоді виявилось, що шолом та активний навушник взяли на себе більшу частину уламків від другого ВОГа. Але один з уламків пробив Андрію череп та зайшов у ділянку біля ока. Після стабілізації Андрія направили до Покровської лікарні. Так почався довгий шлях відновлення.

«Після Покровська мене направили у Дніпро. Потім я опинився у київській травматології. Фахівці там від бога. Мій лікар був молодший за мене, але зробив усе, щоби врятувати мені руку. Бо в Дніпрі хотіли ампутувати по плече. Я радий, що київським лікарям вдалося врятувати мені ліктьовий суглоб», — розповідає Андрій.

Після того як Андрію зробили низку операцій на руці, він пройшов курс реабілітації. У Трускавці наполегливо займався із фізіотерапевтом та проходив електротерапію, щоб відновити м’язи руки. Якщо м’яз не працює лише кілька тижнів, то втрачає свою функціональність ледь не на третину. Після цього Андрій вирішив, що настав час зайнятися обличчям.

«Уламок влучив мені в голову, пробив кістку в районі гайморової пазухи. Я мав пройти протезування тієї частини черепа, яку мені розбило, а також втратив половину зубів і маю пошкодження щелепи», — каже воїн.  

Із цими проблемами Андрій звернувся до львівських лікарів. Воїну зробили комплексну КТ та інші дослідження й згодом підтвердили, що зможуть допомогти. Замість роздроблених частин черепа та щелепи хірурги встановили титанові пластини. Всього через два дні після операції Андрій вже може розмовляти і почувається добре. 

Попри те, що на початку інтерв’ю він намагався тримати серйозний вигляд, на завершення посмішка майже не сходили з його обличчя. 

«Зроблю протез — та на фронт», — каже Андрій. 

Наразі прогнози лікарів одностайні — попереду у бійця кількамісячний курс реабілітації та відновлення.

Іван Станіславський, Львів, Громадське радіо