Де він перебуває зараз і чому намагався вкоротити собі віку? Про це все дізнавалися у матері Григорія Сінченка — Тетяни Гулевської.
Ігор Котелянець: Не так давно у Міністерстві реінтеграції відбулося засідання міжвідомчої комісії, яка раз на рік може надавати допомогу родинам політичних в’язнів та родинам полонених, які знаходяться на Донбасі. Це допомога у розмірі 100 тисяч гривень, і це єдина допомога, на яку родини незаконно ув’язнених Кремлем українцям можуть взагалі розраховувати від держави. Вам було відмовлено у наданні цієї допомоги. Чому? І розкажіть про історію вашого сина.
Тетяна Гулевська: Історія мого сина почалася з того, що він пережив жорстокі тортури у 2016 році у «ДНР». Його підвішували за наручники на багато годин, душили, імітували розстріл. Потім, вмираючого від розриву легенів, його кинули у підвал, і він там троє діб провів навіть без води.
Після обміну він знайшов в собі сили знову повернутися на окуповану територію, бо він пообіцяв своїм товаришам по камері, що обов’язково повернеться.
Ігор Котелянець: Тобто Григорій самовільно поїхав до Донецька з метою помститися за ті тортури, які чинили там над ним?
Тетяна Гулевська: Так, він поїхав помститися, адже з ним дуже жорстко поводилися.
Ігор Котелянець: Він щось планував і щось здійснив?
Тетяна Гулевська: Він, здійснив акцію протесту проти тортур. Він підірвав базову станцію стільникового зв’язку «Фенікс», зняв це на відео, виклав в інтернеті з вимогою припинити тортури у так званих «фашистських республіках».
Ігор Котелянець: Як ви вважаєте, він розумів, на що він іде? Він розраховував звідти взагалі повернутися після здійснення такого вчинку?
Тетяна Гулевська: Звичайно, він розумів, на що він іде. І коли ми його намагалися зупинити, він казав, що «зло торжествует, когда добро бездействует», що в Бога немає інших рук, окрім наших, і що тортури відбуваються із мовчазної згоди громадян. Тому він, звичайно, розумів, на що йде, як не боляче це усвідомлювати. На жаль, я не змогла його зупинити.
Ігор Котелянець: Після звільнення у 2017 році, в якому стані перебував Григорій, і чи йому була надана якась допомога, якась реабілітація від держави?
Тетяна Гулевська: Спочатку його і всіх хлопців, які повернулися, лікували у Феофанії. Я пам’ятаю, що там були психологи. Я до них звернулася і сказала, що мій син хоче повернутися, будь ласка, зверніть на це увагу. Але мені сказали, що вони всі так кажуть, але ніхто не повертається.
Ігор Котелянець: Тобто ваш син ще у грудні 2017 року після звільнення казав психологам, що хоче повернутися у Донецьк?
Тетяна Гулевська: Ні, він з психологами навіть не став розмовляти, це він мені казав, а я вже звернулася до психологів. У нього була така рішучість, що він все одно повернеться і його нічого не зупинить.
Ігор Котелянець: Ви його якось відмовляли?
Тетяна Гулевська: Звичайно, відмовляла, благала все віддати в руки Бога, але він казав, що в Бога немає рук, окрім наших. Він постійно повторював, що тортури чиняться, тому що всі про це мовчать.
Ігор Котелянець: Менше з тим, він був звільнений у грудні 2017-го, а знову опинився на окупованій території Донбасу вже в жовтні 2019 року. Чим він займався майже півтора роки?
Тетяна Гулевська: Він чекав, поки йому дадуть гроші на реабілітацію. Жив він у модульному містечку у Харкові, ні з ким майже не спілкувався, адже жив у кімнаті зі стареньким нечуючим дідусем. Тому він був постійно зосереджений на тому, що пережив.
Ігор Котелянець: Звідки ви самі дізналися про те, що він знову поїхав на окуповану територію?
Тетяна Гулевська: Він поїхав туди, не сказавши мені, я вже дізналася про це, коли він був там.
Наталія Каплан: Що вам зараз відомо про нього? У якому він стані?
Тетяна Гулевська: Нещодавно я дізналася, що після чергових жорстоких тортур, коли вимагали, щоб він відмовився від адвоката, він у камері порізав собі вени і кров’ю написав ім’я цього ката — Стас Кошовий. Також він устиг через адвоката передати мені записку, щоб я розповсюдила це ім’я і всім розповіла, що це кат.
Ігор Котелянець: Він знав цю людину до цього?
Тетяна Гулевська: До цього в нього слідчий Гайнуддінов, який теж дуже жорстоко його катував, коли його підвішували на шість годин за наручники, довели ледь не до розриву легенів, імітували розстріл. Все, що він розповідав, було жахливо слухати.
Ігор Котелянець: Ви знаєте, де ваш син знаходиться зараз?
Тетяна Гулевська: Не знаю. Після того, як я отримала останню записку від нього, адвоката стали не допускати до нього. І я вже півтора місяці нічого не знаю. Остання звістка була про те, що він був у лікарні після того, як порізав вени, і після цього не допускають адвоката, не приймають ні передачі, ні ліки – нічого.
Ігор Котелянець: В якому СІЗО він перебував?
Тетяна Гулевська: У 5-му СІЗО Донецька. Спочатку його сім місяців тримали у ізоляторі тимчасового утримання. Взагалі, за законом, там можуть тримати до десяти днів, але його тримали сім місяців, і ми взагалі не знали, чи він живий, чи ні, бо адвоката не пускали. Ми дізналися, де він, лише коли він втік. Але ми спочатку думали, що його закатували до смерті і лише кажуть, що він втік. Проте він вийшов на зв’язок, декілька разів давав про себе знати. Але, на жаль, я так і не змогла знайти людей, які б допомогли йому звідти втекти на підконтрольну Україну. Його знову схопили, знову катували і він порізав собі вени.
Ігор Котелянець: Ви знаєте, які в нього зараз проблеми зі здоров’ям?
Тетяна Гулевська: Так, спочатку мені адвокат передав, що в нього було знайдено туберкульоз. Його лікували, але слідчі його вивезли з лікарні, жорстоко катували, вимагали, щоб він відмовився від адвоката, і після цього він тільки передав записку, щоб я розповіла людям про Стаса Кошового. Він сказав, що це «палач Гестапо ДНР».
Ігор Котелянець: Ви передавали ці дані в СБУ?
Тетяна Гулевська: Так, я передавала в СБУ і ім’я Гайнуддінова, і Стаса Кошового, і Гарковенка, і Церковнікова — в мене цілий список. Коли його били до розриву легенів, ми подавали в суд, і прокуратура написала всі їхні імена, які я передала в СБУ.
Наталія Каплан: У СБУ щось відповіли?
Тетяна Гулевська: Ні, можливо, вони і не мають мені відповідати. Але вони знають ці прізвища.
Ігор Котелянець: Ви згадували відео, які розповсюджували пропагандистські медіа «ДНР». На цих відео показували вашого сина. Що взагалі ви там побачили?
Тетяна Гулевська: Це відео у загальному доступі і воно називається «МВД ДНР. Поймали террориста». Там показували, що Григорій взяв на себе дуже багато диверсій. Він на цих відео такий вже зневірений, понурий, дуже хворий на вигляд, дуже змучений.
Ігор Котелянець: На цьому відео показували, що він начебто закладає вибухівку і реалізує свій задум щодо вибуху вишки? Там дійсно можна зрозуміти, що це робить саме ваш син?
Тетяна Гулевська: Ні, там цього не видно. Це слідчий експеримент, відео знімали вже після того, як він втік. Там він зізнається у багато чому — і у підриві мосту, і ще в чомусь. Але я бачу, що він вже замучений у цьому відео, я думаю, що його дуже катували, що він таке на себе взяв. Дуже. Мені здається, він вже і не сподівається вийти на свободу.
Ігор Котелянець: Вам не надали підтримку у розмірі 100 тисяч гривень від держави. Що ви збираєтеся робити далі? Чи хочете звернутися до когось, чи будете пробувати ще подавати такі заяви, щоб, можливо, переглянули рішення щодо виділення вам допомоги?
Тетяна Гулевська: Я вже зневірилася щось просити у держави. Бо коли Григорій був там і перший, і другий раз, я двічі виїжджала, щоб носити йому передачі. На цей час держава забрала мою пенсію. Я подала до суду, і Пенсійний фонд, за рішенням суду, повинен мені виплатити 14 тисяч моєї пенсії, але вже рік рішення суду не виконується. Я вже настільки зневірена, в мене немає сили боротися ще й з державою. Я просто вже не знаю, на що сподіватися — тільки на Бога. У мене вже немає сил.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.