Водонапірна вежа, готель «Савой» та набережна з фонтанами: радіоекскурсія карантинною Вінницею (фото)

20 травня уряд розгляне питання відновлення роботи транспорту і готелів із 22 травня. Отже, саме час обрати місця та міста для нових подорожей. На що поглянути у Вінниці — у радіоекскурсії регіональної кореспондентки Громадського радіо та корінної вінничанки Зорини Гаджук.

Почнемо з рогу вулиць Грушевського та Театральна. Звідси видно вхід до Центрального міського парку з атракціонами — вхід перекрито металевими стійками, а всі кав’ярні — зачинено. 

Проходячи повз будівлі облуправління Служби безпеки України та Головного управління поліції у Вінницькій області, зустрічаємо багато людей, та припаркованих авто, адже ці структури продовжують свою роботу. 

Вуличка вузька та не дуже довга, тож ми вже підходимо до Музично-драматичного театру імені Садовського. У 1910 році його збудували за 11 місяців. А проєкт належить так названому, основному архітектору Вінниці — Григорію Артинову.

Відтоді його зовнішній вигляд кардинально змінився, а цього року фасад підрихтували, але табло із репертуаром зараз вимкнено. Протягом карантину вистави театру можна подивитись онлайн на його сайті. 

Театральна площа у Вінниці теж фонтанна, та вони зараз зовсім сухі. Перетнувши її, невеличку, виходимо на Соборну вулицю.

Це центральна транспортна артерія міста, але рух нею приватним транспортом вдень — заборонений. Ця, центральна частина центральної вулиці — історичне серце міста. Вона вкрита бруківкою і жартома кажуть «бруківка-стометрівка». Її заміняли асфальтом та іншими типами покриття та частково сучасною гранітною бруківкою, але і найперші камінці досі виконують свої функції на дорозі. Саме цією вулицею проходив перший трамвайний маршрут в місті з 1912 року.

До речі, вінницькі «Швейцарські» трамваї справна працюють і віднедавна в них можна розрахуватись виключно безготівково — електронними картками, проїзними, через смс та інтернет-банкінг. 

Поговорили про новини і вже проходимо повз обласну державну адміністрацію — це перехрестя Соборної та Архітектора Артинова. Будівля також з колонами та балконами, як і театр — видно характерні риси містобудування. Поряд — музей моделей транспорту, також нині зачинений. 

Я б назвала цю частину міста свого роду урядовим кварталом, адже ми вже підходимо до Вінницької міської ради на Майдані незалежності.

Ця будівля пізнішого періоду — сіра панельна засклена споруда. Зараз тут також центральний прозорий офіс — для адміністративних послуг. А на майдані — квітнуть рожевими пишними китицями сакури, відцвітають молоді магнолії. Містяни прогулюються алейками і фотографуються. Сновигають велосипедисти з доставкою їжі.

Ліворуч від мене готель «Савой». Свого часу тут розташовувалась директорія УНР. І ще з 1793 планувалась канцелярія. Втім, побудувалась вона лише 110 років тому. «Савой» — перша шестиповерхова будівля у Вінниці. Зараз вона має колір, як і за тих часів, слонової кістки та реставровані фасади. Крім цього, в споруді готелю вперше в місті з’явились електричний ліфт, центральне водопостачання та каналізація, подача гарячої води і електроосвітлення. Зараз тут Вінницький апеляційний адміністративний суд.

Повертаючи із Соборної ліворуч біля «Савою», виходимо на Площу Європейську до символу Вінниці — Водонапірну вежу.

Стороною обійшли її Перша світова війна і революція 1917 року. А під час Другої Світової,  ще залишаючись однією з найвищих будівель Вінниці, вона виконувала, крім основних, функції спостережного пункту за містом і околицями.

Після війни вежа втратила своє первинне призначення для водного господарства та була переобладнана в житловий будинок. У ній поселилися сім’ї працівників міського водоканалу, на балансі якого вона продовжувала знаходитися до 80-х років. 

Зараз в ній — музей пам’яті воїнів, загиблих під час війни в Афганістані.

Повертаємось від Вежі на Соборну і ходімо ліворуч до Костелу капуцинів парафії Святої Діви Марії Ангельської. Його звели у стилі незвичайного тосканського бароко. Він має стриманий спокійний фасад світлих кольорів, з високими сходами до входу по обидві сторони.

Його прикрашають лише дві фігури святих на фронтоні і скульптура пресвятої Діви Марії над головним входом. 

У Костелі — діючий орган, який використовується у служіннях та збирає вінничан на концерти.

За тридцять метрів від костелу, через дорогу — Свято-Преображенський кафедральний собор. Цегляний храм, який спершу слугував костелом домініканців, побудований у стилі бароко в 1779 році. У 1817 році царська влада передала приміщення православним. З грудня 2018 року собор під юрисдикцією Православної церкви України. 

Вуличка праворуч від Собору веде нас до Мурів — це комплекс споруд, що складався з будівель та стін єзуїтських монастиря, костелу, колегіуму та конвікту (гуртожитки), а також домініканських монастиря і костелу. Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами з бійницями і бойовими вежами. Тож частину із них залишили як пам’ять. 

Ми не йтимемо вглиб — подивившись на фрагмент мурів, повернемось до собору та пройшовши повз нього виходимо до Площі Тараса Шевченка.

За нею розташовані краєзнавчий та художній музеї. Зачинені на карантин, вони також не зникли, а демонстрували експозиції на своїх сайтах. Але хочу вам сказати, що у краєзнавчому музеї Вінниці є скелет мамонта, який варто хоч раз побачити наживо! Його навіть трішки видно через скляні фасади першого поверху, але краще все ж потрапити за нагоди всередину. 

До площі примикає державний архів. Він розташований у колишньому монастирі єзуїтів та реставрований кілька років тому після пожежі.

Виглядає мінімалістично та має пастельний рожевий відтінок, що робить цю площу, вимощену бруківкою, привабливою для весільних фотосесій. Зараз тут на диво спокійно та порожньо. 

Минувши архів, ми підходимо до Центрального мосту, за яким — іще один символ Вінниці, найбільший в Європі світломузичний фонтан «Рошен».

У сезон він збирає туристів з усього світу на денні короткі вистави та вечірні лазерні шоу. Та вже бачимо з мосту, що зараз фонтан не працює…Але дитячий майданчик поряд із набережною, як і сама набережна, все ж зібрали охочих подихати свіжим повітрям. 

На набережній нам вдалось поспілкуватись із декількома перехожими про їх мотивацію виходити на прогулянки попри карантин і, звісно, кожен має власні вагомі причини. Радує хоч те, що численні перехожі у Вінниці переважно в масках, деякі — у рукавичках та не збираються компаніями.