Фото: Яніна Львутіна, Громадське радіо
Під канонаду російської артилерії люди йдуть по хліб до гуманітарного штабу. Вистоюють чергу, щоб отримати їжу, бо роботи у місті немає, а більшість магазинів — зачинені, розповідає жителька Опитного Тетяна Миколаївна.
«Я заходжу до аптеки. Якщо раніше «Корвалол» там коштував 24 гривні, тепер коштує 54. Дві пляшечки купив — це мені на дві ночі. На дві ночі. Ось так трясе. Руки тремтять, коліна підскакують. Сумка між ногами — з документами додому. Не знаєш, куди тікати. Тому що, кажуть, якщо документи на будинок втратиш, значить все. Зараз немає жодних юридичних контор, які б підтвердили, що це був твій будинок. Вікна винесло. На щастя, дали плівку. Позабивали. А чи надовго це? Якщо другий обстріл буде, то вже люди закривають фанерою. Нам вже так хочеться миру», — розповіла жінка.
Сімдесятитрирічна Тетяна Миколаївна пройшла п’ять кілометрів пішки під ворожим вогнем, щоб отримати хліб та трохи їжі. Жінка каже: виїжджала до Дніпра, але пенсії вистачило лише на півтора місяця оренди житла та на продукти. Тож вона вирішила повернутися додому.
«Коли це все закінчиться? Ми так миру хочемо. Вчора тільки поїхала сюди по гуманітарку — назад їду, а вже два будинки розбомбили. Біля нас. Ось така вирва. Все трясеться, земля вгору підіймається. Без світла, без газу. Ми вже два місяці без світла, без газу, води. Брудна як свиня вже», — розповідає пані Тетяна.
Хліба дають стільки, скільки може взяти людина. Григорій Іванович набрав десять пакунків: собі та сусідам.
«Я — волонтер. Дорогою роздаю людям, бо є такі, хто боїться ходити», — каже чоловік.
Кожні два дні роздає по декілька мішків хліба і Андрій. У кожному — по двадцять п’ять хлібин. Пішки чоловік долає декілька кілометрів.
«Мішок взяв і поніс. Пішов у другий район. Роздав по провулках навіть, звідти люди взагалі не виходять. Стукаю і прямо біля калитки вішаю пару буханочок хліба. Ну, що можу — роблю», — говорить чоловік.
Сергій цього разу приїхав на мотоциклі. Набирає хліба побільше, щоб роздати у своєму районі усім охочим. Каже, місто наразі тільки й виживає за рахунок гуманітарної допомоги. Роботи немає, нічого не працює. Більша частина міста розбита, і ні хвилини спокою, бо постійно щось десь розривається.
«Сам не доїв — сухарі посушив. Сухарі залишаться — песик їсть. Більше живності немає. Собачці, якщо залишається, — хліб. Купив комбікорми — кашу варю, іноді хліба підмішую. А там кістки обіцяли привезти по п’ять гривень, то це взагалі чудово. А мій песик, сусідський і ще там. Чотири вівчарки. Світло є, вода є, газу немає від 23 травня. — Як зимувати плануєте? — Та ну як, у друга камін, на дровах, і дуб у запасі, наглядатиму за його домом і житиму біля каміна, а у своїй хаті доведеться опалення зливати», — каже Сергій.
За останні декілька місяців у Бахмуті від ворожих обстрілів загинули понад сімдесят людей. До війни у місті жило понад сімдесят тисяч людей. Сьогодні ще залишається сьома його частина. Більшість будинків зруйнована російською армією. Люди вимушені постійно жити у підвалах.
Яніна Львутіна, «Громадське радіо»
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS