Вугілля продавали до Німеччини: спогади про шахтарську Кремінну

Місто Кремінна та сусідні населені пункти часто називають «легенями Луганщини» — там багато лісів. І цьогорічні пожежі їх не зачепили. Натомість ще 20 років тому це було шахтарське місто. Саме про шахтарське минуле Кремінної та про постшахтарське сьогодення — у матеріалі Валентини Троян.

«Заліз у лаву. Ось метр. І відчуття таке: а раптом воно мене прихлопне. І мене не буде. А потім думаю — всі ж працюють, а я що, не можу?. І переборов себе. Кілька разів дивився смерті в очі. Це чесно кажу. Шахтарі — це взагалі-то дуже сміливі люди. Чому? Сильні духом. Не кожна людина може туди опуститися і працювати. Не кожен», — так згадує початок своєї кар’єри кремінчанин Володимир Нескородьєв.

У шахті він працював маркшейдером. Пам’ятає, як у місті було ще чотири шахти — Східна, Західна, №18 та № 1. Потім шахти об’єднували або закривали. Зрештою, залишилася одна шахта — «Кремінна». Але у 2001-му і вона припинила існування.

Взагалі то розвідка кремінського вугільного родовища розпочалася у період з 1903 по 1905 роки. А, вугілля, видобуте тут, відправляли до Німеччини, каже Володимир:

«Чому до Німеччини? Німеччина отримала це вугілля, бо там були корисні копалини, які були потрібні для військової промисловості. Тому Німеччина купувала. Так, війна йшла, а ми вугілля ще до Німеччини відправляли, а потім оговтались — що ж ми робимо!»

Володимир зауважує — вугілля на шахті №1 мало низьку зольність, це, за його словами, — гарний показник:

«Як папір спалите — попіл залишається. Ось після цього вугілля залишався такий попіл».

На шахті Кремінна, яка залишилася після всіх реорганізацій, працювало 2,5 тисячі людей. Інколи доходило до трьох тисяч. Вона входить до «Лисичанськвугілля». У 90-ті на шахті не вистачало обладнання і, згадує Володимир, підприємство почало підтоплювати.

«Не три градуси зробив, а 15. Уся вода пішла у завод і лава поїхала. Але, мабуть, цього не треба було робити. Я її розкроїв і вона мала ще працювати сто років», — розповідає Володимир Нескородьєв.

Чоловік додає — попри те, що запаси вугілля є, навряд чи його видобування вдасться запустити. Від шахт залишилися тільки терикони, дуже нечисленні будівлі та спогади містян. Майже всі наземні приміщення знесли. Теоретично їх можна було законсервувати і залишити, доки не з’явиться новий господар. Але у проєкті закриття шахт передбачаються кошти на ліквідацію поверхневого комплексу. За словами Володимира Нескородьєва, запаси вугілля у Кремінній — до 40 мільйонів тонн:

«На нашій шахті будівлі звели у 1953 році. Їх не могли зруйнувати. Били-били… Кран підіймає металеві шари, б’є, а стіна стоїть. А будинки, зведені у 70-му році, вдарили і розсипалось як доміно».

Після закриття шахтарям пропонували нові робочі місця. Наприклад, водіями автобусів у місцевому автопарку. Але це 10 робочих місць. Ще двом сотням запропонували влаштуватись на молокозавод. А решті — довелось вирішувати проблему з працевлаштуванням самотужки.

Створити робочі місця намагається переселенець зі Стаханова Володимир Жулинський. Він привозить людей на терикон шахти «Кремінна», площа якого близько двох гектарів і у породному відвалі якого до 10% вугілля. За технологією, вугілля відділяють від гірничої маси та залишається чиста глина.

«За проєктом, ми тут же маємо складати й глину. Висотою до 10 метрів із напрямом схилу 5-7 градусів у південну сторону. У нас вийде майданчик висотою 10-15 метрів і з напрямом 5-6 градусів у південну сторону. На схилах висаджуються чагарники, а на поверхні колишнього породного відвалу, а тепер на фундаменті для розміщення сонячних електростанцій отримуємо такий об’єкт у хорошій екологічній зоні», — каже Володимир Жулинський.

Він зауважує: на це надихнув досвід Польщі та Німеччини. Втілити ж задуми заважають кілька факторів. Найголовніший — нестача техніки. Та, що потрібна, залишилася в окупованому Стаханові. Він планував, що на підприємстві працюватиме до 80 людей:

«На сьогодні, «Лисичанськвугілля», «Добропіллявугілля» — багато питань. Шахти стоять, робочі страйкують. У нас тут ті ж самі спеціальності — ті ж машиністи. Ті ж фахівці, що працюють у шахті, ті ж самі електрослюсарі, те ж гірниче обладнання, таке ж гірниче підприємство, тільки на поверхні. І люди з шахт, що закрилися, які не встигли вийти на пенсію, можуть працювати на таких підприємствах 6-8 років».

Різні організації допомагають переселенцям у цьому регіоні мікрогрантами, але Володимиру потрібен кредит. І не мікро. Отримати його він не може. Це друга перешкода.

«Із кредитуванням у цьому регіоні важко. Одна з умов — прибутковість нового підприємства. Прибутковими ми були до війни. А сьогодні прибутковість підприємства, якщо воно будується (а ви бачите, що сюди вкладені кошти сьогодні). Ми спочатку взяли гроші (ті, що змогли), вклалися, а на прибутковість ще потрібно вийти», — додає Жулинський.

Схожий проєкт перед війною Володимир Жулинський втілив у Стаханові. Каже, не відмовиться і від своєї мети у Кремінній, навіть, якщо знадобиться час.

Валентина Троян, Кремінна, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS