28.02.2022 20:54

Виклик в тому, що волонтерський ресурс також перебуває під обстрілами — Вікторія Тищенко

--:--

Орієнтовний час читання: 3 хв

Гостя: Вікторія Тищенко – президентка «Благодійного Фонду “Волонтери: Дорослі–Дітям”» у Харкові, організації-члена Громадської спілки «Українська мережа за права дитини», керівниця проєкту «СВІЙ ДІМ» на Харківщині.

Під опікою Фонду – понад 250 дітей в сімейних формах виховання: усиновлені, прийомні діти, вихованці п’яти дитячих будинків сімейного типу, діти з сімей, які потрапили в складні життєві обставини. А також діти, які перебувають у трьох обласних центрах реабілітації.

Олена Холоденко: Як ви готували своїх підопічних до можливої війни?

Вікторія Тищенко: Працівниці та працівники Фонду «Волонтери: Дорослі-Дітям» спеціально готували своїх бенефіціарів до початку імовірного вторгнення, аби вони зробили запаси їжі, води, наскільки це можливо, підготували сховища. З дітьми батьки теж проводили певну роботу: розповідали, як реагувати на звук сирени, обстріли. Проте все сталося несподівано, ніхто на сто відсотків не був готовий до війни. Але це не сприймалося як шок: всі знали, що робити, куди бігти. Навіть ті, хто опинилися далеко від дому, змогли повернутися.

З початком перших обстрілів евакуювати нам не вдалося нікого. Тому що це не одна сім’я, коли 5-10 дітей можна посадити в автівку і вивезти. Потребувався спеціальний транспорт. Зрештою всі лишилися у своїх домівках, рятуються у сховищах.

Зв’язок з ними ми тримаємо телефоном, через Telegram, через волонтерів та волонтерок, які мешкають поруч. Першочергова потреба – це ліки й дитяче харчування, суміші, памперси. Якщо хліб нам можуть спекти на замовлення, є дріжджі, борошно і цукор, то необхідне маленьким дітям, інші харчі, а також ліки в аптеках майже закінчилися. Ми співпрацюємо з обласною службою у справах дітей, владою на місцях. Але допомогти нам вони майже не можуть, бо в магазини нічого не завозять – тривають обстріли.

Литовці мають намір відправити нам фуру з гуманітарним вантажем, але ми не можемо спрогнозувати, як вона дістанеться Харкова.

Якщо порівнювати роботу волонтерів у 2014 році з сьогоднішнім днем, то все повторюється, але все набагато складніше. Тоді під небезпекою були окремі регіони, і вся країна гуртувалася, аби допомогти тим родинам, тим дітям. А сьогодні виклик в тому, що волонтерський ресурс також перебуває під постійними обстрілами. Наш осередок в Харкові, не всі наші працівники та працівниці змогли виїхати в більш-менш безпечне місце, щоб звідти координувати роботу. Багатьом доводиться робити це, «полюючи» на час між обстрілами.

Війна – це жах. Маленькі діти 3-4 років, не дуже розуміючи, що відбувається, знають, що можуть «приїхати танки». І лякаються кожного наглого звуку, граючись на дитячому майданчику, немов сирени, обстрілу. Це страшно. Всі діти по всій Україні, всі.