Викрадений у Росію і засуджений за шпигунство: історія політв’язня Олександра Марченка

Про те, що Олександра Марченка засудили в Росії до 10 років ув’язнення, написала його дружина Катерина Марченко у Facebook. Вона звернулася до Володимира Зеленського: «Наші рідні дуже потребують вашої участі в їхніх долях, бо самотужки їм не подолати репресивну систему Російської Федерації».

Як зазначає видання «Донбас.Реалії», випадок Олександра Марченка особливий тим, що представники «ДНР» передали заручника слідчим Росії. Його схопили в грудні 2018 року під час поїздки до Донецька й пізніше передали ФСБ на кордоні. Після чого у Росії йому оформили адміністративний арешт за нібито незаконну роботу, а потім порушили кримінальну справу за статтею про контрабанду зброї.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Олександр Марченко — український політв’язень. Його схопили в грудні 2018 року під час поїздки до окупованого Донецька й пізніше передали ФСБ РФ на непідконтрольній Україні ділянці кордону. Справу в Росії проти Олександра порушили за статтею про контрабанду зброї. Минулого тижня в російському суді оголосили вирок — 10 років колонії. Олександр має пожиттєво приймати ліки, оскільки до полону переніс рак щитовидної залози. У полоні бойовиків «ДНР» його катували.

Про справу Олександра Марченка ми поговорили із дружиною Олександра — Катериною Марченко та Консулом України в Ростові-на-Дону Тарасом Малишевським.

Ігор Котелянець: 10 років вироку. Як ви зустріли цю новину? Чи ви розраховували на такий термін і як на нього відреагував сам Олександр?

Катерина Марченко: Звичайно, ми не розраховували на те, що його виправдають. Адже якщо спочатку такі надії були, то вивчивши статистичні дані, ми зрозуміли, що в Росії виправдовувальних вироків 0,003%.

Ігор Котелянець: Тим більше, якщо справа політична, а правозахисні організації саме такою цю справу і визнають.

Катерина Марченко: Саме так. Звичайно, ми раді, що нарешті це все закінчилося, хоча дуже сумно усвідомлювати, що взагалі таке відбувається із нашою родиною. Проте зараз вже Олександр засуджений, і якщо буде обмін, то в нас є надії на те, що він зможе потрапити в список.

Прокурор просив 12 років, але дали 10, відповідно, Олександр отримав менше, ніж ми думали. Важливо те, що мій чоловік вину не визнає. Як тільки його відвезли в Росію, він на кожному протоколі писав, що його викрали, що його незаконно перевезли. Тоді ще про кримінальні статті взагалі не йшлося, і у звинуваченнях в адміністративних правопорушеннях він був не згодний.

У нього був генеральний консул в Ростові-на-Дону, і розповів нам, що Олександр в принципі нормально сприйняв цю новину і налаштований по-бойовому.

Ігор Котелянець: Де саме зараз перебуває Олександр? І чи знаєте, що буде з ним далі?

Катерина Марченко: Нас це питання теж дуже сильно хвилює. Олександр зараз перебуває у Краснодарі, ми подаємо на апеляцію. Але ситуація така, що адвокату і досі не надали вирок, тому він не може у повній мірі підготуватися до того, щоби подавати апеляцію. Подана лише апеляційна скарга.

Ігор Котелянець: Катю, нагадайте, як взагалі сталося так, що Олександр поїхав на окуповану територію Донбасу і яким чином опинився на території Росії ув’язненим?

Катерина Марченко: Із самого початку (листопад 2018 року) Олександру подзвонив знайомий, який мешкає на території Донецька, і сказав, що начебто в «ДНР» вийшов такий закон, що можна в легальний спосіб повернути «віджате» майно. У нас на території Донецька на СТО залишилася машина. Олександр попросив брата, який начебто одразу погодився і вони навіть написали доручення, але в останній момент брат відмовився. І мій чоловік ризикнув сам.

Приїхав туди, зателефонував мені, сказав, що все добре, що він дізнався, куди йому необхідно написати заяву про повернення авта. Наступного ранку він написав цю заяву і одразу ж відправився на «таможню». Він мені подзвонив і сказав, що я вже їду на «таможню», як проїду її, передзвоню. І все — з тих пір він зник.

Два місяці ми не знали, де він взагалі перебуває, дзвонили цьому знайомому. Він нам говорив, що все буде добре і його відпустять. Ми чекали, нічого не відбувалося і туди поїхала мати Олександра. Написала офіційну заяву, і їй дали офіційну відповідь, що його затримали на території «ДНР». До цього ми не знали, де людина перебуває і ніхто з нами за цей час на зв’язок не виходив.

Мати зустрілася з оперативником, який їй повідомив, що Олександру ще на місяць продовжують запобіжний захід.

Наталія Каплан: У чому його тоді звинувачували?

Катерина Марченко: Йому виснули підозру у організованій злочинності, щось на кшталт того. Вони сказали матері, що за місяць Олександра або відпустять, або висунуть йому якесь звинувачення. Пройшов місяць, мати в той день, коли його начебто мали відпустити, стоїть під будівлею, де він перебуває, дзвонить тому оперативнику, а він їй відповідає, що ми вашого сина відпустили і він вже поїхав на автобусі у Луганськ. В нас шок, тому що ми розуміємо, що його вже кудись перевезли.

За день мені прийшло повідомлення від Олександра, що він у Краснодарі у Октябрському СІЗО. Далі він вислав фото документа про адміністративне затримання, що начебто він гуляв вулицею і його заарештували за те, що він не показав документи. Далі буле ще одне адміністративне порушення і виселення за країни. Після цього через півтора місяці на нього заводять кримінальне провадження за контрабанду зброї. За півроку виникла наступна стаття звинувачення – шпигунство. В решті решт вирок він отримав саме за шпигунство.

Ігор Котелянець: І засудили його в Росії, не в «ДНР»?

Катерина Марченко: Так, в Росії.

Ігор Котелянець: Яка допомога зараз потрібна вашій родині у зв’язку із незаконним ув’язненням вашого чоловіка? Чи таку допомогу хтось вам надає?

Катерина Марченко: Наскільки я розумію, ваша організація (Об’єднання родичів політв’язнів – ред.) фінансує передачі. Держава не надає ніякої допомоги, хоч ми постійно звертаємося по допомогу. Ми просили, щоб або держава уклала договір з адвокатом, тому що він нам зараз конче потрібний, або виділили нам 100 тисяч гривень як для родини політв’язня. Але нам постійно відмовляють, не повідомляючи причину відмови.

Ігор Котелянець: Пане Тарасе, ми знаємо, що нещодавно ви відвідували Олександра у СІЗО. Якими новинами можете поділитися про його стан, про його подальшу долю?

Тарас Малишевський: Десь години півтори ми розмовляли з Олександром у присутності начальника СІЗО, але він не втручався. Ми обговорили всі питання, які турбують його, які турбують нас, також консульство надає матеріальну допомогу в’язням, і я взяв в Олександра заяву на цю допомогу.

Він чудово тримається психологічно, це загартована і дуже мужня людина. Мені здається, що він був готовий до того, що виправдальний вирок в російській системі правосуддя неможливий. Попереду в нього апеляція і люди в цій ситуації до останнього борються і не здаються.

Наталія Каплан: Чи Олександр отримує необхідні йому ліки?

Тарас Малишевський: Держава до цього непричетна: ми можемо підтримати, передати, працювати з адміністрацією СІЗО, коли ліки не приходять. Але це все лягає на плечі родини. Наскільки я знаю, він свої ліки отримує.

Ігор Котелянець: Як зараз себе почуває Олександр? Ми знаємо, що він переніс тяжку хворобу, а людина після онкології вже ніколи не може на 100% почувати себе добре. Напевно, йому потрібні якісь особливі умови, чи він говорив про це?

Тарас Малишевський: Звичайно, він нарікає на здоров’я. По-перше, це непоправні збитки, завдані організму внаслідок тортур в цих квазі-республіках. А друге, це ті хвороби, які йдуть з ним по життю, але внаслідок цих надзвичайно складних умов всі хвороби неймовірно загострюються. Він згадує про них, але це дуже мужня людина, яка навіть на цій зустрічі підтримувала мене і казала мені, що я змарнів через цей COVID-19, який я переніс. Уявіть собі, що в його ситуації він думає про мене! Але він зараз бореться на самоті.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.