Випускники та випускниці київської школи №92! Завітайте на зустріч 1 жовтня

До уваги всіх, хто навчався у київській середній школі 92, особливо до пожежі! У цій статті пропонуємо вам згадати шкільні роки, прочитати цікаві історії про 92-гу школу від Андрія Куликова, голови правління Громадського радіо. А також ознайомитись з деталями зустрічі випускників та випускниць.

Сучасна Спеціалізована школа №92 ім. І. Франка розташована на вулиці Тарасівській. Однак навряд чи багато хто знає, що менш ніж за 2 кілометри від неї, на вул. Богдана Хмельницького, понад 50 років працювала середня школа №92 ім. Івана Франка – радянська школа, що виховувала українських патріотів.

Як усе починалося?

Усе почалося 1871 року, коли меценат Григорій Ґалаґан на честь свого сина заснував приватний навчальний заклад – Колегію Павла Ґалаґана. Вона виховувала відомих діячів, зокрема А. Кримського, В. Грабара, М. Драй-Хмару, на проукраїнських засадах аж до Жовтневого перевороту 1917 року.

У 1923 році в цій будівлі відкрився новий навчальний заклад – середня школа №92 ім. Івана Франка з українською мовою викладання. На початку 70-х у Ленінському (центральному) районі Києва було всього 3 українські школи. Як згадує Андрій Куликов, голова правління Громадського радіо і випускник школи №92: «Їх існування було викликом офіційній (прихованій) ідеології русифікації та офіційній (неприхованій) ідеології творення «єдиного радянського народу». А ще – у школі навчались діти українських діячів і діячок культури, у тому числі – з «дисидентських» родин». Школу №92 постійно намагались перевести на російську мову чи навіть закрити, чому активно протистояли учні й вчителі.

У школі шанували й власну історію: продовжували традиції Колегії Павла Ґалаґана, носили значки, виготовлені до 100-річчя заснування Колегії, чого не можна було зустріти в інших школах Києва.

Український патріотизм у школі №92

Пріоритетом для вчителів було виховання українського патріотизму та усвідомлення цінності історичної української спадковості. Водночас велике значення мали навчальні результати учнів, адже низькі оцінки могли бути «чудовою» підставою для закриття української школи. Саме тому часто під час навчання треба було звертатись до звичного радянського методу – «зазубрювання» матеріалу. Андрій Куликов пригадує:

«Перед міською контрольною з російської літератури я за день прочитав роман Михайла Шолохова «Піднята цілина», щоби знати – про що писати твір. Це чи не єдиний у 10 класі твір зі шкільної програми російської літератури, який я прочитав цілком».

У 1974-1976 роках радянська влада активно вилучала «шкідливу» літературу з публічних бібліотек, що не оминуло бібліотеку 92-ої школи. Однак працівники та працівниці не віддавали книжки на знищення, а складали їх акуратними стосами біля смітника на подвір’ї школи, яке водночас було подвір’ям багатоквартирного будинку.

«Щойно я помічав такий стос, вибігав на подвір’я і забирав частину цих книжок додому. Дізнався чимало цікавого і корисного. Як і деякі мої сусіди», – розповідає журналіст.

Проукраїнську позицію мали не тільки учні та вчителі. Чи не найбільшим патріотом у школі був молодий директор і вчитель математики Юрій Іванович Мальований, нині членкор Національної академії педагогічних наук. Його патріотична поведінка надто виділялась, тому Юрій Іванович пішов у відставку заради збереження школи, він «пожертвував тим, що в нього так добре виходило – директорством, щоби врятувати школу на певний час».

Кумедні історії

Як у будь-якій школі, навчання не проходило без смішних історій – кожен може пригадати щось своє. Наприклад, одного разу учень 92-ої забився об заклад, що тут і зараз з’їсть кілограм зефіру (а за ним і йти далеко не треба, адже поряд зі школою були відомі «Українські ласощі»). Перші пів кілограма були з’їдені швидко і з радістю. Однак відчуття спраги нікуди не подінеш – треба випити води, бодай щоб якось доїсти рештки зефіру. І тут виникла проблема: вийти попити – порушити умови закладу, а попросити когось принести води – проявити слабину.

«Не сходячи з місця,  він дотягнувся до вази з квітами, вийняв звідти квіти, зробив кілька ковтків, а потім доїв зефір, запиваючи. І виграв заклад – кілограм зефіру. Щоправда, їсти виграний зефір він вже не мав снаги», – згадує ведучий Громадського радіо.

Андрій Куликов поділився ще однією кумедною історією зі шкільного життя:

«До 92-ої школи я перейшов, не бувши комсомольцем, хоча за віком уже давно мав би таким бути. Поведінка в мене була цілком пристойна, навчався майже без «трійок» – тобто, можна було прийняти за такого собі стандартного комсомольця. Через кілька тижнів я застудився і кілька днів не ходив до школи. А коли прийшов, кажуть – йди, мовляв, на засідання шкільного комітету комсомолу. Я кажу, а що мені там робити? А мені на те – так тебе ж обрали членом комітету. Я кажу, що навіть не комсомолець. А мене і слухати не хочуть. Отак мої однокласниці й однокласники хотіли брати участь у роботі комсомолу, що скористались моєю відсутністю і зробили мене комсомольцем».

Пожежа

У 1977 році трапилась зовсім невесела історія: будівлю школи охопило полум’я.

«Багато хто з випускниць і випускників, та й не тільки ми, вважаємо, що то був підпал з метою нарешті прибрати найкращу українську школу з центру міста», – стверджує Андрій Куликов.

Після цього люди, які мали владу, отримали «прекрасний» привід перевести школу хоча б далі від самісінького центру Києва – з позірної причини небезпеки навчати дітей у «пожежонебезпечній» будівлі.

І хоча в тій будівлі вже немає школи, а працює Національний музей літератури України, багато випускників середньої школи №92 і досі діляться один з одним світлинами, новинами та повідомленнями від шкільних вчителів.

Про зустріч випускників та випускниць:

Цього року також відбудеться зустріч для всіх учнів київської середньої школи №92, особливо до пожежі:

• 1 жовтня 2021 о 17:00 – зібрання випускниць та випускників, учительок і вчителів, працівниць і працівників нашої школи, приурочене до 150-річчя заснування Колегії Павла Галагана. Долучайтесь, не пропустіть нагоди поділитись спогадами, дізнатись нове від історикинь та істориків, знову побачити та послухати Юрія Івановича.У програмі також концерт професійних виконавців сучасності й номери самодіяльності з 1970-х років. Участь безкоштовна, можлива у форматі онлайн. 1 жовтня, 17:00, Київ, вулиця Богдана Хмельницького 9. Проте з огляду на карантинні обмеження кількості тих, хто можуть бути присутні, просимо про попередню реєстрацію листом за е-адресою [email protected] або постом у Facebook-групі «Колегія Галагана — 92 школа до пожежі».

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас iOS

якщо у вас Android