«Вийшла з метро і розплакалась від безсилля»: чи пристосований публічний простір для батьків із дітьми?

Говоримо про доступність середовища для батьків із дітьми.

Інна Совсун: Мені декілька разів доводилось заходити у будівлю Верховної Ради з дитиною, що не так просто. Коли сина немає з ким залишити — я беру його з собою. Для цього потрібно написати звернення та отримати дозвіл голови апарату Верховної Ради. Багато нового розуміння приходить з народженням дитини. Є багато досліджень, які кажуть, що багато жінок не вважають, що є якісь проблеми з гендерною рівністю аж до поки не народжують дитину. Тоді вони розуміють, наскільки складнішим є життя для жінки з дитиною у порівнянні з чоловіком — якщо говорити про те, як їх сприймають. Наш політичний простір відверто не підлаштований під людей з сім’ями, з дітьми. Коли ти починаєш про це говорити, то це сприймається як якісь вибрики. Політична спільнота стала більш чутливою до оцих речей, але все одно дуже далека від ідеалу.

Коментує журналістка Центру прав людини ZMINA Ірина Виртосу.

Ірина Виртосу: Зауважу, що поки я не народила доньку, то знала про ці проблеми, бо багато пишу про права людей з інвалідністю. Я розуміла, що таке безбар’єрний простір і писала у своїх матеріалах, що кожен має включатися і говорити про це. Коли ж я сама стала маломобільною категорією, то відчула це на собі. Я знала про проблеми в метро, але коли я сама туди потрапила, то зрозуміла, що несу візок, доньку і рюкзак. Коли я вийшла з метро, то розплакалась від безсилля і вирішила, що буду закладати у свій бюджет таксі, бо це надскладно.

Про успішні кейси боротьби за доступний простір

Це також про доступ до публічних, громадських місць. Ми говоримо не тільки про лікарні, магазини, але й культурні заклади, куди я хотіла б заходити з дитиною. Я пригадую, як була вагітною і потрапила на унікальний, мені здається, флешмоб мам з дитячими візочками, які відгукнулися на допис у фейсбуці Олександри Водницької, яку не пустили в PinchukArtCentre. Охоронець сказав, що з візочком не можна і вона була настільки обурена політикою закладу, що написала про це. Після цього політика закладу змінилась.

Дитині важливо бути біля мами, яка розвивається, біля тата, але цього доступу немає, тому що не можна зайти з дитячими візочками. Є якесь негласне правило, що діти шумлять і заважають. Немає створених місць, де дитину можна переповити, нагодувати.

Вікторія Єрмолаєва: Що робити мамам і татусям у випадках, коли немає доступного пандусу? Що робити, щоб біля вашого будинку простір став доступнішим? Куди звертатись?

Ірина Виртосу: Я рекомендувала б поговорити з власником цього закладу. Скільки б ми не писали матеріалів, не знімали передач, дуже багато людей просто не включені в цю проблему.

Дуже дієво звернутись публічно — через соціальні мережі, медіа. Часто я бачу, що це діє, тому що в маленькому містечку дуже незручно втрачати клієнтів. Також я спостерігаю, що коли в Facebook тегнули відповідну людину чи компанію, то часто є зворотний зв’язок і можна це якось обговорити, вирішити. Звісно, є судові справи. Можна вийти на різні громадські організації, які займаються питаннями недискримінації, які надають юридичні консультації — наприклад, Безоплатна Правова Допомога.

Про європейський досвід

Мені дуже цікавий досвід Швеції. Люди просто бойкотували всі магазини та публічні заклади, що не доступні людям з інвалідністю. Це була велика кампанія, яку підтримала сама держава, вплинувши таким чином на бізнес. Коли бізнес втратив в грошах, клієнтах та репутації, їм довелось щось змінювати. Це дуже широке питання маломобільних категорій, які стосуються майже кожного другого в Україні.

Про обмеження у суспільстві й головах

Якщо казати про материнський ресурс, то його дуже мало після безсонних ночей. Ти залишаєшся в такому «мамському гетто», яке потрібно руйнувати через «не хочу». Потрібно виходити й демонструвати нашу видимість — ми активні, цікаві, хочемо розвиватись і маємо право на це. Наша дитина — це не наша проблема, а така ж людина, яку потрібно включити в поки що не зовсім дружній простір.

Самим мамам потрібно бути з позицією — «Я розумію, що моя дитина може заважати». Наприклад, я маю декілька планів дій, якщо дитина починає заважати публічній дискусії. Тут є якісь розумні межі, немає якогось конкретного алгоритму, але для мене важливо демонструвати свою видимість, як мами. Ти можеш справлятись зі своїми проблемами й люди можуть просто не знати, що це є — поки ти сама не почнеш про це говорити. Дуже важливо, що ситуація змінюється і я намагаюсь також зробити свій внесок, щоб наступним мамам і татам було простіше реалізувати себе в соціумі.

Слухайте подкаст за посиланням.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».