Я готую перехідні книги для наступного міністра — Лілія Гриневич

— Називаються різні прізвища людей на посаду міністра чи міністерки освіти. Очевидно, ви все це читаєте, знаєте. Працюєте чи є вже відчуття, що каденція добігає кінця?

— Без сумніву, є відчуття, що каденція добігає кінця. Наш уряд працював понад три роки. Нам є, за що звітуватися. В демократичному суспільстві так є, що міняються уряди, міняється парламент. До цього треба бути абсолютно готовим.

У всій цій історії мене цікавить тільки одне: щоб ті позитивні речі, які ми зробили, в які вкладено дуже багато сил, не тільки моїх, а всієї команди, дуже багатьох людей, щоб вони продовжувалися, розвивалися. Тим більше, що у нас є дуже чітке бачення, яким чином потрібно робити наступні кроки. Ми вирішили піти шляхом цивілізованої демократичної практики, ми зараз в міністерстві готуємо перехідні книги, тобто це книги, де ми описуємо все, що зробили за цю каденцію, коли я була міністром, і те, як ми бачимо подальший розвиток.

Коли прийде новий міністр, я готова сісти з ним за столом, вручити йому ці перехідні книги, поговорити про перспективи, яким чином далі він чи вона бачить розвиток. У мене є один інтерес: щоб освіта розвивалася далі. Ми маємо  дуже хороші напрацювання, але зробити треба ще більше, бо освітня реформа — це завжди біг на довгу дистанцію. Вона не робиться за дуже короткий період часу, тому нам потрібна ця співпраця.

— За списком партії «Слуга народу», зокрема, пройшла керівниця департаменту європейської інтеграції Міністерства освіти Анна Новосад. Якщо постежити, що вона пише про освіту, то воно не вибивається з рамок тих освітніх реформ, які вже розпочато. Інші люди також пройшли за списком, ми не знаємо, на які посади вони можуть піти в уряді. Є у вас зараз відчуття, що є бажання отримати ваші перехідні книги?

— Я дуже сподіваюся на це. Це буде залежати від особистості саме міністра. Ви згадали Ганну Новосад. Це надзвичайно серйозна і підготовлена людина, я дуже тішуся, що вона буде працювати в парламенті. Я точно знаю, що це буде здоровий глузд і надзвичайно професійний підхід до питань, тому що Ганна вже має досвід. Ганна є однією зі співавторок цих перехідних книг. Я, чесно кажучи, розраховую на певну інституційну пам’ять, яка буде пов’язана безпосередньо з діяльністю Ганни Новосад. Але я також не приховую, що є багато інших людей, які говорять щось про освіту, але я не можу зрозуміти до кінця їхні позиції щодо реформ і не чую конкретики в тому, як вони будуть діяти. Мені здається, що вже пройшов час, коли ми говорили якісь загальні речі. Ми зараз на шляху конкретних кроків і конкретних дій.

— Що важливо зберегти з того, що точно розпочато?

— Це заслуговує на довшу розмову, тому що ми маємо декілька важливих секторів в освіті і науці. Давайте розпочнемо зі школи.

«Нова українська школа»

— Ми започаткували реформу «Нова українська школа». Цього року ми випустили чотириста п’ятдесят тисяч першокласників, які навчалися за новим державним стандартом, компетентнісним стандартом. Зараз в перший клас зайде майже пів мільйона. Тобто ми можемо говорити, що майже мільйон дітей цього року буде охоплено «Новою українською школою». Взагалі в шкільній системі навчається 3,8 мільйона дітей. Так виходить, що підростають ті діти, де їх більше народжувалося, і це майже четверть всього шкільного населення України буде охоплено «Новою українською школою». Ми в це вклали дуже серйозні інвестиції. Окрім нового змісту, який орієнтований на результати, не тільки пов’язані зі знаннями, але з уміннями їх застосовувати на практиці, з формуванням цінностей і ставлень, з формуванням м’яких навичок (критичного мислення, творчого мислення, співпраці з іншими людьми, вміння контролювати свій емоційний стан).

Друга дуже важлива складова — нове освітнє середовище, підвищення кваліфікації вчителів. В це вкладалися великі кошти. За останні два роки ми вклали майже 7 мільярдів гривень в шкільну інфраструктуру. Це стосується і початкової школи, і старшої школи. Всі вчителі, які заходять в «Нову українську школу» пройшли спеціальне адресне підвищення кваліфікації, ми його робимо у манері змішаного навчання, тобто вони мають дистанційний курс, який можуть завжди передивитися, і очні тренінги. Будуть приходити нові вчителі, нові діти, нові класи так само треба обладнувати, в це треба інвестувати.

Професійно-технічна освіта

— Але ми маємо і в інших напрямках дуже серйозні кроки, які важливо зберегти та продовжити, наприклад у професійно-технічній освіті. Ми розпочали серйозну програму модернізації професійно-технічної освіти. Чим хибує професійно-технічна освіта в Україні? Програми повинні бути дуже зближені з потребами сучасного ринку праці. З цим ми працюємо і робимо відповідні нові освітні стандарти. Але обладнання в профтехосвіті зношене на 60 — 80%. Ви навіть за хорошої нової програми не зможете підготувати людину. Тому у нас була програма, де ми створювали відповідні навчально-практичні центри з сучасним обладнанням. До кінця цього року по Україні таких центрів буде 150. Ми вклали в це кошти.

Ця політика також підтримана Європейським Союзом. Ми вже готуємо масштабний проєкт на 58 мільйонів євро. Ідеться про створення «Центрів досконалості», які будуть обладнані сучасним обладнанням за багатьма спектрами спеціальностей, професій, які дуже потрібні на ринку праці. Так само в цей проєкт включено підвищення кваліфікації викладачів професійно-технічних закладів і оновлення стандартів. Щоб цей проєкт продовжувався, повинні бути політична воля і професійність, які будуть супроводжувати цей проєкт.

Вища освіта

— Можемо торкнутися вищої освіти. Я пишаюся тим, що у вищій освіті ми змогли зараз забезпечити прозорий доступ до вищої освіти за зрозумілими правилами, зокрема коли ми визначаємо кількість державного замовлення, ми керуємося принципом «місце за найкращим студентом». Ви знаєте, що сьогодні ми дійсно ввели в життя принцип широкого конкурсу. Коли людина обирає свої пріоритети в залежності від результатів ЗНО, то це місце іде за людиною в той кращий вищий навчальний заклад, який вона обрала. Раніше місця державного замовлення розподілялися через персональну лояльність міністра до даного ректора чи цього вищого навчального закладу. Ці часи відійшли в минуле. У нас на все є дуже прозорі правила, де враховується інтерес студента, де за відповідними критеріями якості роботи вищого навчального закладу, вони отримують обсяги державного замовлення на бакалавра чи магістра.

Над чим треба працювати? Я бачу, що найбільша проблема сьогодні у вищій освіті, це те, що внаслідок автономії (автономія була досягненням) кращі університети стали розвиватися, а гірші університети закрилися у своїй сірості. Я наведу приклади. Ми скасували багато різних бюрократичних документів, які створювали паперотворчість для викладачів. Деякі університети затвердили ученою радою цю стару звітність і далі вимагають її від викладачів. Зараз потрібна дієва система забезпечення якості вищої освіти, коли ми можемо надати суспільству прозору інформацію за чіткими критеріями, як працює той чи інший університет. Друге завдання — система фінансування вищої освіти повинна підтримувати кращі університети. У цьому сенсі у нас вже є напрацювання.

— Чому ви погодилися йти від «Української стратегії Гройсмана»?

— По-перше, Володимир Гройсман мене запросив до цього списку. Він — прем’єр, який реально підтримав систему освіти та реформу освіти, тому що, коли я погоджувалася ставати міністром в його уряді, я питала Володимира Борисовича: якщо ми йдемо в реформу, чи можемо ми підняти заробітну плату освітянам. За цей час ми піднімали заробітну плату, ми вклали в інфраструктуру значно більше грошей. Оскільки він як міністр підтримав реформу, я вважала, що правильно, якщо я буду іти саме в його списку і разом з ним на ці вибори.

Всю розмову слухайте у доданому звуковому файлі.