«Я хотів би більше відчувати дитинство»: як українські підлітки живуть під час війни

Сьогодні українські підлітки змушені жити в умовах повномасштабної війни, яку в 2022 році розпочала Росія. Війна торкнулася всіх сфер нашого життя, а тому численні зміни чекали й на дітей. Вони пов’язані з навчанням, побутом, переживаннями та надіями. Як підлітки адаптувалися до повномасштабної війни за ці понад два роки? Як вони змінилися? Чим цікавляться та про що мріють?

Багатьом підліткам разом із батьками довелося залишити рідний дім, переїхати у західні регіони України або за кордон. Деякі сім’ї перебували там кілька місяців, а потім поверталися додому. Багато хто залишився вдома.

Читайте також наш матеріал до Дня захисту дітей: «Нам завжди говорили, що добро перемагає зло» — листи від школярів дітям в окупації

13-річний Орест із Києва розповідає:

«[Для мене] війна почалася із того, що я почув зранку вибухи, ми пішли в укриття. Спочатку я не розумів, чому саме зараз, чому вибухи, я не очікував такого. Потім ми вирішили поїхати в Івано-Франківськ, тому що у мене там сестра, інші родичі: бабуся, дідусь; і там спокійніше. Ми провели там місяці три, повернулися до Києва. Я почав знову ходити у школу, тому що ситуація була вже не така серйозна», — розповідає 13-річний Орест.

На початку великої війни багато людей зі столиці поїхали у інші населені пункти області, через що зіштовхнулися з більш небезпечними обставинами. Про це згадує 11-річна Евеліна.

«Я перебувала в Київській області, біля Макарівського району, там було дуже багато вибухів і дуже гучно. В наше село могли просто зайти чужі військові, але нам дуже пощастило, і вони пішли через іншу дорогу».

На перший погляд, здається, що дорослі мають легше переносити зміну реальності, з якою ми зіштовхнулись, бути менш сприйнятливими до впливу війни. Але це не зовсім так. За словами дитячої та сімейної психологині Катерини Гольцберг, саме молодшому поколінню переважно простіше прийняти війну як частину свого життя.

«У дорослих є минуле, яке вони хочуть повернути, і вони дуже часто фруструются від неможливості це зробити. Діти більше дивляться у майбутнє, і не переробляють своє минуле як такий досвід, який хочеться відтворити. Тому їм, можливо, трохи легше з цим рухатися, бо це їхня реальність, і вони можуть рухатися до кращого. А у дорослих є думка, що краще вже було і не буде, тому в них є багато психологічних перепон, які вони самі створюють собі», — пояснює Гольцберг.

За понад два роки великої війни більшість підлітків встигли адаптуватися до умов воєнного часу та стресів, пов’язаних із ним. Вони вже не так бояться повітряних тривог та обстрілів, краще розуміють, коли загроза є більшою, а коли — меншою.

14-річна Оля каже:

«На повітряні тривоги я реагую абсолютно спокійно. В укриття ходжу тільки в навчальному закладі, а якщо вночі загроза балістики, то в коридор…».

Схожим досвідом ділиться 12-річний Вова:

«Коли повітряна тривога, я дивлюсь, через що саме вона. Якщо це МІГи, то не зважаю, якщо балістика, треба йти в укриття. У школі в нас теж гарно облаштоване укриття, ми в нього ходимо».

Катерина Гольцберг розповідає, що українські підлітки продемонстрували значну стресостійкість, порівняно зі своїми закордонними однолітками. Це може бути пов’язано як із особистими якостями дітей, так і з культурою турботи про власне ментальне здоров’я, що сьогодні розвивається в Україні.

«Нещодавно було проведене дослідження стресостійкості, і серед європейських дітей наші підлітки виявили дуже великий підйом у цьому показнику. Наші діти дійсно проявляють ознаки резильєнтності, вміння справлятися із певними викликами.

Можливо, це і навчена річ. Ми, все ж таки, приділяємо в нашій країні доволі багато уваги різним методикам подолання стресу, про це багато говорять. І самі підлітки цікавляться психологічною літературою, намагаються з’ясувати, як впоратися із певними речами», — говорить психологиня.

Подолання такого складного досвіду, належна рефлексія можуть допомогти підліткам і в майбутньому, вважає Гольцберг. Завдяки набутій стресостійкості, їм буде легше впоратися із новими викликами та стресами протягом життя.

«Я думаю, що загально наші діти будуть більш стресостійкими. Але ми маємо й враховувати дітей, які отримали психологічну травму, і якщо їм не надали своєчасну допомогу, у них може виникнути така потреба пізніше, у дорослому житті», — каже психологиня.

Водночас фактично всі підлітки, з якими ми поспілкувалися, говорять, що їм бракує спокою, впевненості у сьогоденні, відчуття безпеки, яке було за відносно мирних часів. Крім того, частина дітей має близьких в армії: у когось воює батько, у когось — інші родичі або знайомі.

17-річний Влад із Києва додає:

«Із мирного життя найбільше бракує, по-перше, людей, яких ми втратили. По-друге, спокійного життя. Коли ти знаєш, що завтра буде все добре, а не хвилюєшся через те, що може статись так чи так, що ти можеш не потрапити на концерт чи захід через повітряну тривогу, що можуть щось скасувати через неї. І найстрашніше, що можуть бути якісь руйнівні наслідки через обстріли».

За словами Катерини Гольцберг, сьогодні серед українських дітей одночасно відбуваються два протилежні процеси. Одні стають ніби дорослішими, беруть на себе відповідальність, часто неспівмірну з їхніми роками. Інші, навпаки, поводяться, як діти молодшого віку, потребують постійної допомоги та підтримки.

• Психологиня пояснює, що обидві моделі поведінки підлітків є захисними реакціями на ненормальні обставини, якими є війна.

У період війни ще більше зростає відповідальність батьків. Адже саме від них значною мірою залежить емоційний стан та подальший розвиток дитини. Дорослі мають бути опорою для підлітків, дбати про них, забезпечувати фінансово, допомагати ухвалювати складні рішення, не перекладати на них додаткову відповідальність, наголошує психологиня. Батьки мають допомогти дітям зрозуміти нові для них явища, пояснити їх, мінімізувати страх від чогось невідомого.

«Я став більш дорослим. Я хотів би більше відчувати дитинство, цього зараз явно бракує. Через те, що мій тато — військовий, багато на роботі та у від’їзді, не вистачає його уваги. Оскільки він працює на війні, у нього більш строгий характер, він постійно втомлений і серйозний. Іноді хочеться часу та уваги», — говорить Вова.

Важливою є й суто інформаційна роль батьків у житті підлітків. Частина дітей розповідає, що переглядає новини у Telegram-каналах, але мало хто робить це постійно та ретельно. Часто підлітки дізнаються про події та контекст саме з розмов батьків. Тому вони відіграють вагому роль у формуванні бачення світу молоді та сприйнятті нею актуальних подій.

Багато дітей, так чи інакше, дотичні до допомоги Збройним силам. Частина з них розповідає, що кошти для війська збирають їхні сім’ї, у більшості шкіл проводять благодійні ярмарки. Деякі підлітки беруть активну участь у волонтерстві особисто. Наприклад, 14-річна Яна з Гніваня на Вінниччині розповідає, що плела маскувальні сітки і донатила на потреби військових та цивільних.

Також своїм досвідом ділиться і Влад:

«Я беру участь у волонтерстві. Я займаюсь діяльністю з виготовлення виносних антен. Роботу фінансує фонд «Повернись живим». Дуже класні хлопці і дівчата, дуже багато роблять для наших військових».

Більшість підлітків почали частіше спілкуватися українською або суржиком в колі родини та друзів, хоча значна частина з них робили це й до повномасштабного вторгнення.

Орест згадує:

«Не скажу, що завжди спілкувався українською. У мене україномовна родина, але до повномасштабного вторгнення з друзями в школі спілкувався російською. Але після 24 лютого думка про цю мову змінилася, прийшло розуміння, що це ворог».

Частина підлітків зараз відповідальніше ставиться до побудови своїх планів. Наприклад, Оля каже, що почала ретельніше розглядати майбутнє, цілі та плани на життя. Діти бачать себе у дуже різних професійних галузях: хтось прагне стати ІТ-спеціалістом, хтось — започаткувати власний бізнес, інші мріють реалізуватися у сфері мистецтва. Серед різних дітей поширене бажання здобувати вищу освіту як в Україні, так і за кордоном.

Евеліна ділиться:

«У майбутньому я бачу себе в Україні, але, думаю, навчатимусь десь за кордоном. Інша мова дає більше можливостей, які в наш час дуже важливі».

Дехто з підлітків думає і про військову сферу, такими планами ділиться Влад:

«Вищу освіту планую здобувати в Україні, а саме — йду на офіцера Збройних сил України».

Сьогодні діти не припиняють мріяти, зокрема, щодо подорожей Україною. Багато хто хотів би побувати в Одесі, західних містах, таких як Львів та Івано-Франківськ. У частини підлітків є друзі та знайомі в Харкові, який вони хотіли б відвідати, але не можуть цього зробити через інтенсивні обстріли міста. Чимало дітей мріють побувати і в тих куточках України, які сьогодні перебувають під російською окупацією. Особливо це стосується Криму, про красу якого підлітки часто чули від батьків.

Редакторка: Олена Ребрик