Не знаю, що у річницю окупації Криму порадити Зеленському, але точно знаю, що сказати Путіну — Лакійчук
Не знаю, що у річницю окупації Криму порадити Зеленському, але точно знаю, що сказати Путіну — Лакійчук
0:00
/
0:00

Не знаю, що у річницю окупації Криму порадити Зеленському, але точно знаю, що сказати Путіну — Лакійчук

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговорили про політв’язня Олексія Бессарабова, фігуранта справи «кримських диверсантів», яких затримали в Криму у 2016 році.

Олексій вже п’ятий рік перебуває у неволі, чекає на обмін та тішить себе надією, що він відбудеться. Що з ним наразі відбувається? Та що відбувається з темою політичних в’язнів?

Олексій Бессарабов — український журналіст, офіцер запасу Військово-морських сил України, політичний в’язень Кремля. Один з обвинувачених у справі так званих «кримських диверсантів». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року. Засуджений до 14 років колонії суворого режиму. Покарання відбуває у колонії Ставропольського краю РФ. Нещодавно омбудсменка Людмила Денісова заявила, що керівництво колонії тисне на Бессарабова і вимагає гроші. За її словами, Бессарабова примушують сплатити невідомим штраф у 300 тисяч рублів. Інакше — погрожують відправити до штрафного ізолятора.

Про Олексія поговорили із його близьким другом — Павлом Лакійчуком, керівником безпекових програм Центру Глобалістики «Стратегія ХХI».

Ігор Котелянець: Павле, що це за історія із вимаганням 300 тисяч з Олексія? Чому вона виникла саме зараз і що вам про неї відомо?

Павло Лакійчук: Олексій по життю людина непримиренна, борець. Він не визнає ні тюремний термін законним, ні нараховані російською стороною 350 тисяч рублів «збитків», яких він не завдавав. Тому Олексій відмовляється працювати в колонії на Російську Федерацію. Керівництву колонії і посадовим особам, які сидять вище, така поведінка не подобається і його намагаються «запресувати». Наприклад, він хворів на COVID-19, і йому не те що не надали медичної допомоги, це просто проігнорували. А зараз це вимагання грошей є одним із способів принизити людину, змусити її зламатися.

Ігор Котелянець: Із чим може бути пов’язано, що розпочалися репресії проти українських політв’язнів, які зараз перебувають у тюрмах? Крім того, ми бачимо, що почалася нова хвиля затримань кримських татар у Криму. Чи такі утиски можуть бути пов’язані з тим, що відбувається в Україні, коли були заборонені проросійські телеканали і українські спецслужби побачили проросійських пропагандистів?

Павло Лакійчук: Це цілий комплекс причин. Із одного боку, це внутрішні кримські причини — намагання Росії зламати кримчан. Це при тому, що з кожним роком все більше кримчан бачать, що події 2014 року – це був обман і свідома провокація РФ, а не «добровільне приєднання» Криму до Росії. І зараз пропаганда вже не діє, діє лиш фізичне насилля.

Із іншого боку, це тиск на Україну. І перший фактор — це те, що зараз відбуваються складнощі з просуванням своєї точки зору на тристоронній контактній групі в рамках Мінського процесу, і той засіб впливу, який вони мали на президента України Зеленського, шантажуючи військовополоненими і заручниками, перестає діяти. Тому одним зі способів підняти ставку у цій грі — жорстоке поводження з полоненими і бранцями, щоб змушувати Україну бути більш уважними до їхніх вимог. Другий аспект — це удар по російській пропаганді в Україні, який важко перенести.

Ігор Котелянець: До моменту окупації ви працювали з Олексієм разом у Севастополі у журналі «Чорноморська безпека». Що це було за видання і як змінилося життя Олексія після 2014 року?

Павло Лакійчук: Олексій спочатку працював кореспондентом «Главреда» у Севастополі. Але кореспондентська робота в регіонах — більше фотограф, а не журналіст, тому згодом ми перетягнули Олексія до себе. У нас він більше прославився журналістськими розслідуваннями, зокрема запам’яталося, як він у Феодосії знайшов «катер-привід». Вийшло так, що у Феодосії «знайшовся», хоча він там весь час був, ракетний катер без номерних знаків і прапора. Тобто він не російський, не український, всі про нього знають і кажуть: «Це 966-ий». Льоха розкопав, звідки цей катер, чому він там стоїть, чому і Росія, і Україна ігнорує існування цього катера, і домігся того, що росіяни змушені були легалізувати свій ракетний катер, який увійшов офіційно до складу Чорноморського флоту.

Ігор Котелянець: Тобто це була прихована російська присутність?

Павло Лакійчук: Саме так. Окрім того, Олексій дуже добрий аналітик, на основі свого аналізу він міг здійснити достовірний чіткий прогноз подій, які відбудуться. Станом на 2014 рік він вже був заступником головного редактора нашого часопису, і Дмитро Штибліков — керівник військових програм (ще один український політв’язень — ред.) — передбачали за три-чотири роки анексію Криму.

Ігор Котелянець: Що це були за передбачення?

Павло Лакійчук: Дмитро з Олексієм опублікували матеріал, який називався «Наступною буде Україна». Вони проаналізували поведінку угруповання Російської Федерації на кавказькому і причорноморському напрямку, а також ту тактику, яку застосовували росіяни в Грузії. Після чого висунули тверде припущення, що зрештою захоплення Криму уникнути не можна. Мало хто з керівництва держави звернув увагу на цю публікацію, але її побачили іноземні партнери і російські «друзі». Вже тоді вони поставили цих хлопців «на олівець». І я на 100% впевнений, що те, що відбулося — та фабрикація справи з якимись терактами — це помста Росії за ту журналістську діяльність, яку вони вели.

Ігор Котелянець: Україна активно «відзначає» сьому річницю окупації Криму — інформаційними та медійними заходами привертає увагу до подій 2014 року. На вашу думку, у ці дні що має зробити президент?

Павло Лакійчук: Мені складно давати поради президенту та складно визначитися взагалі, як діяти у ситуації, яка склалася. Адже події Революції Гідності були визначними в історії нашої країни, і відповідь Росії не забарилася. Не знаю, що б я сказав Зеленському, але точно знаю, що сказати Путіну.

Наталія Каплан: Що зараз відбувається із журналом «Чорноморська безпека»?

Павло Лакійчук: У 2014 році ми з директором центру «Номос» закрили його і два роки журнал не випускався. Але у 2017 році мій друг і колега – Михайло Гончар сказав, що ми маємо підняти прапор «Номоса» і висвітлювати інформацію у Чорноморському регіоні. Так ми відновили випуск журналу у співпраці з нашими міжнародними партнерами. Олексій Бессарабов і Дмитро Штибліков до звільнення щонайменше є і будуть членами редакційної колегії журналу «Чорноморська безпека».

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Видання цього матеріалу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Звільніть наших рідних», який виконує Громадське радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору (авторам, авторкам), можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.

This publication was funded by the UK government as part of the project Release our relatives, implemented by Hromadske radio. The views expressed in this publication are those of the author(s) and may not coincide with the official position of the UK government.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини