Як на Луганщині господарство із кількох десятків свиней розвинулось до потужної ферми?

У прифронтовому Біловодську на Луганщині розведення племінних свиней стало сімейною справою родини Філоненків. Почалося із того, що кукурудзи та зерна, які вирощувала родина, стало забагато. Довго думали, куди дівати залишок. Тоді і завели кілька десятків свиней — щоб згодовувати їм зайве.  

«Свиня ходить супоросно (вагітною — ред.) 114-116 днів, але для того, щоб краще запам’ятати, багато хто говорить: 3 місяці, 3 неділі та 3 дні. Після тридцяти днів проводимо від’єм поросят від свиноматок, а свиноматки вже ідуть далі в інше приміщення, а там знову запліднюємо, так іде цикл, через три місяці три тижні та три дні отримуємо таких само малюків», — розповідає ветеринарний лікар Біловодської свиноферми Анастасія Комісаренко.

Зараз тут близько чотирьох тисяч голів свиней. Це одне з найуспішніших підприємств прифронтової Луганщини.

Наприклад, одна з останніх нагород — золота медаль від Міністерства аграрної політики України — за досягнення у селекційно-племінній роботі. Але сімнадцять років тому тут не збиралися вирощувати свиней. Ці тварини з’явилися на фермі, скоріше, як доповнення до основного господарства і було їх зовсім небагато, згадує директор «Племінного заводу «Біловодський» В’ячеслав Філоненко:

«Люди здавали паї і я на них вирощував кукурудзу, пшеницю та насіння. Пшениця не завжди була цінною. Хотілося отримувати додану вартість. Тоді я подумав, що потрібно це зерно комусь згодувати, тоді з’явилось 90 свинок та 30 кнурів».

Ця свиноферма — сімейна справа, говорить дружина директора Лілія Філоненко. До роботи тут залучені вісім членів родини.

Чоловік — директор, я — технолог, син — фінансовий директор, ще один син — головний інженер, невістка старша — юрист, молодша — працює головним зоотехніком. Онук одружився, вони обидва працюють агрономами».

Родинна справа сформувала хобі пані Лілії — вона почала збирати фігурки свиней. Нині у колекції їх понад двох сотень.  

«Цю колекцію збирала понад десять років. Почалося все з Голландії. І Польща є, і Домінікана, і Мексика, Туреччина, Франція, на виставки ж їздимо усюди. І звідусюди ми обов’язково привозимо фігурки свинок».

У 2014 році, коли на Луганщині розпочався збройний конфлікт, поголів’я свиней скоротилося з шести тисяч до чотирьох. Частину свиней відправили українським військовим. Втім, зараз родина почала розводити ще й овець.

«Ось це — іранська порода (показує на фото — ред.). Вона була одним  бізнесменом завезена з Мелітополя. Хазяїн сказав: один раз скуштуєш це м’ясо — забудеш про будь-яке інше м’ясо. І дійсно, з бараниною несхоже, схоже на молоду телятину».

До війни свиней з племінного заводу везли на Луганський і Єнакіївський м’ясокомбінати. Після окупації цих двох міст, поголів’я з фермерського господарства Філоненків купує Харківський м’ясокомбінат. У планах: побудувати забійних цех із переробленням і розвести поголів’я свиней понад десяти тисяч, це дозволить вийти на інші ринки збуту.

 Аліса Туренко, Луганщина, Громадське радіо