https://pixabay.com/
Любити себе такими, як ви є, або прагнути втиснутися в межі суспільних норм? Пильно стежити за вагою і калорійністю їжі чи все ж таки дозволяти собі тістечка?
Разом із психологинею Ольгою Семеновою та дієтологинею Світланою Фус у програмі «Правда про жіноче здоров’я» розбираємося, чи потрібен жінкам бодіпозитив, у яких випадках зміни в тілі мають стати приводом звернутися до лікаря та що таке норма в медицині, суспільній думці та для кожної конкретної людини.
«Я ніколи не була худою, але пізніше воно накочувалося, накочувалося, в якийсь момент я зрозуміла, що не схудну. Так, я займаюся спортом, їм здорову їжу, стою в «планці» кожного ранку. Я ходжу на жорсткі тренування, все одно моє тіло таке. Я зрозуміла, що просто треба прийти до думки, що це твоя норма, жити з тим, що є. Я ходила до психотерапевтки.
Самій було дуже важко «вигребти» все це, що є в голові, особливо «прекрасних» чоловіків, які багато чого додали. Майже кожен міг сказати якусь фігню, особливо якщо ти розумієш, що це твоя больова точка. Цього року я плюнула на все і почала жити так, як мені подобається», — згадує Мирослава, одна з жінок, які погодилися розповісти про те, як їм вдалося прийняти своє тіло.
«Бодіпозитив — це право жити в тому тілі, в якому ми хочемо, і не бути при цьому об’єктом дискримінації. Тему дискримінації, зокрема дискримінації жінок, в Україні почали порушувати не так давно: останні років 5. Тому мені здається, що поки ця тема малопомітна. Те, як негативно про це говорять, пов’язують з пропагандою фемінізму та багатьох інших речей, для мене є сигналом того, що поки тема недостатньо висвітлена», — вважає Ольга Семенова.
«Приймати себе таким, як ти є, дуже важливо і з психологічної точки зору, і з фізіологічної. Але на жаль, є певні медичні аспекти цього питання, тому що є загроза розвитку різноманітних захворювань. Якщо є фактори, які можуть впливати на твоє здоров’я, передчасне старіння, смерть та інвалідизацію, мені здається, що треба здорове поєднання. Хоча психологічно людині, яка себе любить, зробити щось для себе легше», — додала Світлана Фус.
Встановлюйте додатки Громадського Радіо:
? якщо у вас Android
? якщо у вас iOS
«Коли я готувалася до програми, чоловіки писали мені в особисті повідомлення, що їх також цікавить це питання. Занепокоєння зовнішністю набуває широких масштабів. Це стосується вже і молоді, і дітей, і людей старшого віку. Якщо ми говоримо про чоловіків, то вони також можуть мати розлади харчової поведінки, викривлене сприйняття свого тіла. Якщо жінки частіше мають анорексію та булімію, тобто це прагнення їсти менше і мати меншу вагу, то у чоловіків часто є прагнення мати більшу м’язову масу та більші об’єми тіла», — розповіла Ольга Семенова.
«Чоловіки зараз приходять до дієтолога самостійно, що важливо, бо раніше було «мене послала дружина» або «записала дружина». Я не бачила жодного чоловіка, який би не хотів прийти кудись, але дружина його змусила. Це хіба під загрозою розлучення, смерті або чогось подібного. Зараз чоловіки дійсно цікавляться, як правильно харчуватися, тому що темп життя, неможливість організувати собі нормальне правильне харчування їх хвилює. Вони починають набирати вагу в зоні живота, починають лисіти. Їм це не подобається. Вони дивляться в дзеркало і розуміють: якщо вони вимагають від жінки, щоб вона була красунею, то хто ж з красунь подивиться на них, якщо вони будуть такими «красенями», — пояснила Світлана Фус.
— Ольго, коли ми кажемо, що не можемо дивитися на себе в дзеркало, що це?
— Дуже складно сприймати себе об’єктивно, коли нам нав’язують, активно з усіх боків показують інші картинки, красиві, відретушовані, з «правильними» образами. Якщо ми бачимо ці образи з самого дитинства, звикаємо сприймати це як норму. Все, що не відповідає їй, здається нам неправильним, тим, з чим треба боротися, що треба виправляти. Це набуває достатньо сумних масштабів. Небажання дивитися на себе в дзеркало і неприйняття себе іноді приймає достатньо радикальні форми і переходить в психологічні розлади, зокрема у викривлене сприйняття свого образу тіла, коли людина неадекватно сприймає своє тіло, зовнішність або окремі частини свого тіла. Це також про надмірну увагу до певних частин тіла. Наприклад, до форми носа чи вух. Людині може здаватися, що це кардинально впливає на її життя, що треба змінювати форму вух, щоб все налагодилося.
— За даними центру Revocanda, в Україні анорексія у від 3 до 5% людей, це переважно дівчата. На булімію страждають до 10% людей.
— І анорексія, і булімія належать до розладів харчової поведінки. Це вже медичні діагнози. У роботі з такою ситуацією потрібен комплексний підхід. Це, як правило, співробітництво медиків різних напрямків, зокрема психотерапевтів. В анорексії й булімії, на жаль, саме жіноче обличчя. Анорексія — це обмеження в їжі, люди доводять себе до мінімальної ваги, яка необхідна для виживання. Наскільки я знаю, це близько 40 кілограмів. У кожного є поріг ваги, після якого в організмі починаються незворотні процеси. Булімія — це схильність до переїдання, до імпульсивного поїдання різної їжі, що призводить до негативних наслідків, не тільки до збільшення ваги, а й до особистісних змін.
Якщо говорити про статистику, то мені здається, що в Україні вона навіть більша, це тільки видима частина проблеми. Статистику збирають щодо людей, які вже звернулися за допомогою. А скільки у нас людей, які ще не звернулися за допомогою, не можуть отримати цю допомогу або не вважають, що з ними щось не так.
Загалом розлад харчової поведінки починається не з того, що ми обмежуємо себе в їжі або їмо безконтрольно, а з нашого ставлення до їжі, іноді занадто пильного ставлення до їжі. Сучасні тенденції в харчовій поведінці призвели до ще однієї проблеми — орторексії, коли люди дуже сильно заморочуються щодо того, що вони їдять, люди з цим розладом мають бажання їсти дуже правильно, тільки суперфуди, тільки органічні продукти, постійно підраховують калорії.
— Якщо люди починають свій день чотири рази в спортивному залі і закінчують чотири рази в спортивному залі, це теж зацикленість?
— Залежно від причин, через які вони ходять до цього спортзалу. Є люди, які отримують задоволення від занять спортом або знаходять однодумців у спортзалі. Або ж люди ходять туди, щоб «спалити» калорії. Не всі люди, які надактивно займаються спортом, зациклені на цій темі і мають якісь проблеми з харчуванням чи сприйняттям свого тіла. А люди, у яких є ці проблеми, іноді дуже добре приховують їх.
— Чи справді існує медичне поняття «у кожного своя норма»?
— У нас дуже викривлене розуміння себе і своїх норм, тому що деякі жінки, які приходять до мене, кажуть, що хочуть важити 57 за норми 62. Ця норма — відносне поняття. Але є ж вираз «я не товстий, у мене важка кістка». І це правда, фізіологічно ми різні. Є дівчатка, які ходять по подіуму, у них тонкі кістки, вони на вигляд, як тростинки. Але є жінки, у яких об’єм зап’ястка складає 19 сантиметрів, а у дівчини, яка ходить по подіуму, 14. Як може дівчинка, у якої об’єм зап’ястка складає 19 сантиметрів, мати такий же вигляд, як дівчинка, у якої об’єм зап’ястка — 14 сантиметрів? Це важливо. Є норми для людей різного конституційного типу. Ми дуже різні гормонально. Це ніхто ніколи не враховує. Є дуже небагато лікарів, які хоч якось намагаються з’ясувати, який у людини конституційний тип. У нас зараз всі навкруги дієтологи, які ведуть групи, займаються з людьми, досягають якихось результатів. Іноді це може призвести до негативних результатів.
Я як лікар переймаюся через це, але прийняти себе — не означає плюнути на все. Прийняти себе — не означає «закопати» себе, сказати «я така класна». Розібратися треба, тому що обмін речовин — це така річ, яка залежить від кількості м’язової маси, від відсоткового складу жиру, від того, наскільки активно ви вживаєте їжу і підтримуєте метаболізм. Люди часто, зменшуючи кількість їжі, самі собі роблять гірше. Їм бракує субстратів, щоб нормативно підтримувати обмін речовин.
— Як ви ставитеся до звички їсти тільки чисту, тільки органічну продукцію і ніколи гамбургер?
— Це велика людська ілюзія, що ще більше збиває людей. Я пояснюю людям, що ми змушені будемо жити далі в цій країні, з цими продуктами. Якщо ви хочете присвятити життя вирощуванню екологічно чистої їжі, ви живете цим. Де гарантія того, що вітер не приніс свинець чи ртуть із забрудненого регіону?
Періодично можна їсти певну кількість їжі, яка не входить у поняття «здоровий». Нічого страшного тут немає, це дає психологічну розрядку. Я вважаю, що перегини в різні боки віддаляють людину від нормального життя. Я у своїй практиці не використовую слова «дієта». Не може бути нормальна людська їжа дієтою, це спосіб життя, харчування. Туди входить все: і «сміття», яке ми іноді їмо, і здорова їжа. Ми повинні з усього, що нам пропонують обрати якісніше, краще, розуміти, як це робити.
Я своїх пацієнтів змушую зважувати їжу, наприклад протягом кількох тижнів, щоб людина орієнтувалася в порції. Рахувати калорії — це нісенітниця, але визначати кількість білків, жирів, вуглеводів, які ти маєш з’їсти, щоб організм нормально функціонував, вміти треба. Як тільки ти починаєш розуміти, як це на тебе впливає, ти перестаєш мучитися з приводу того, що треба з’їсти.
Про те, як розпочала критикувати себе, але потім навчилася приймати своє тіло, розповіла Мирослава.
«Чудова історія, що надихає, про те, як дівчина змінила ставлення до себе, до сприйняття стандартів. Мені здається, що це дуже класний приклад, як може змінюватися ставлення до себе в кращий бік. Для цього потрібна внутрішня робота, критичне осмислення зовнішніх стандартів, які нам нав’язують», — прокоментувала психологиня Ольга Семенова.
«Спорт може допомогти впоратися з певними ознаками складних емоційних станів. Ми говоримо про відповідальний підхід, тому діагноз «депресія» має ставити психотерапевт або лікар. Лімфодренаж, який відбувається під час спортивних занять, впливає і на гормональний баланс в організмі. Опосередковано це може призвести і до покращення настрою», — зазначила психологиня Ольга Семенова.
«Деякі пацієнти приходять і говорять: «У мене депресія». Я кажу, що не треба плутати поганий настрій з депресією. Є фізіологічні причини розвитку навіть депресивних станів. У цьому випадку спорт «витягнути» не може, тому що глибокий дефіцит жирів чи цинку може призвести до гормональних порушень, депресивних станів. Якщо жінка тривалий час перебуває на низькоенергетичному, незбалансованому раціоні і намагається займатися спортом, коли вона витрачає достатньо багато енергії, в організм не надходять мінорні компоненти, на які ніхто не звертає уваги. Люди думають: піду в аптеку, куплю таблеточки, і буде мені щастя. Не буде, тому що є залежність засвоєння одних компонентів харчування від інших. Організм повинен мати субстрати для нормальної роботи. Коли ми відновлюємо нормальне харчування, у нас з’являються сили, тоді спорт приносить нам радість», —пояснила Світлана Фус.
«Частково так. Це є одним з факторів виникнення розладів харчової поведінки. Коли ми працюємо з клієнтками, ми досліджуємо їхню сімейну історію, чи були подібні ситуації у мами, бабусі, близьких родичів. Але це тільки один з факторів, він не є ключовим. Інший, дуже важливий, фактор — емоційна вразливість. Це часто пов’язано з особливостями нервової системи кожної людини, які дають передумови для формування гіперконтролю, емоційної збудливості, імпульсивності у поведінці, що сприяє тому, що відносини з їжею змінюють форму з нормальної, адекватної до надмірно вираженої», — розповіла психологиня.
«Але питання і в сімейних звичках. Люди не розуміють, чому вони набирають вагу. Коли я у частини своїх пацієнтів прибираю молоко, вони питають, чому я це роблю. Я прихильниця того, що ми повинні їсти все, але є продукти харчування, які ми повинні обмежувати або стежити, як вони на нас впливають. Конституція тіла має значення, схильність має значення, але ми можемо це змінити», — додала дієтологиня.
«Для кожної людини свої критерії. Є відсоток жирової маси, нижче якого не можна худнути. Екстремальні методи схуднення бувають різні: п’ють перекиси, заражають себе глистами. Це трагедія. Мені зараз 56 років. Коли я росла, були жіночі журнали. Там жінка була пишненька. Я була дуже товстою дитиною, але ніколи у неме не було такого стану, що я маю бути палицею. І я легко це переросла, хоча мене і дражнили», — згадує Світлана Фус.
«Я хочу звернути увагу на два моменти в історії Олександри. Перший — це міфи про красу, а другий — вплив оточення. В 50— 60-ті роки не було такої проблеми. За статистикою західних кран, яка у нас є, тоді на мільйон жителів було 4 зафіксованих випадки анорексії та булімії в США. Зараз це 10 — 15%. Для зміни свого налаштування до зовнішності та ставлення до харчування дуже важлива робота з оточенням (близькі родичі, партнери, друзі, які соромлять, вказують, що є нормальним чи ні, що відрізняється від медичної норми і стану людини). Самостійно дуже складно опиратися тиску суспільства і наших близьких, які за кожну випиту склянку «Коли» будуть нас пригнічувати. На початку 90-х років вийшла книга, яка є теоретичним обґрунтуванням руху бодіпозитиву. Вона називається «Міф про красу». Вона розвінчує ідею про те, яким чином жінок пригнічують, намагаються нами керувати через вимоги до зовнішності, стандартів та практики піклування про себе, зокрема про те, яким чином сучасний світ і виробництво обслуговують всі ці практики краси, як на міфах про красу заробляють компанії», — розповіла психологиня Ольга Семенова.
Який мати вигляд та як почуватися — це особистий вибір кожного і кожної. У нас є право на будь-яку зовнішність і на будь-яке здоров’я, яке ми можемо собі дозволити, але давайте не кидатися з однієї крайнощі в іншу. І природні краса і стан здоров’я можуть нас влаштовувати, але й корекція зовнішності може покращити самопочуття людини. Однозначно потрібно працювати над собою. У всіх нас є те, що нас хвилює)від хронічних захворювань до посічених кінчиків волосся). Якщо є можливість приділити увагу і допомогти самій собі, чому б це і не зробити? Якщо ми хочемо навчитися трохи краще ставитися до себе, я б дотримувалася таких правил: