Любомир Ференс
Навіщо дітям, які живуть в інтернатах, наставники? Як підбирають наставника та хто може ним стати? Про це розповіли керівниця програми наставництва для дітей із закладів інтернатного типу Україні громадської організації «Одна надія» Тетяна Іордан та директорка Центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1 Юлія Фещенко.
Хто такий наставник?
— В Україні є програма для дітей, які виховуються в закладах інституційної форми опіки. Кожна дитина на сьогоднішній день офіційно має право отримати персонального друга, який в законі називається наставником.
Наставник — це передусім друг, це не ще один учитель або вихователь. Це не спонсор, не майбутній усиновлювач, який забере дитину в сім’ю. Це просто друг, який дуже часто, регулярно і постійно відвідує одну і ту саму дитину. Одна доросла людина приходить до однієї дитини. Саме завдяки цій співпраці та дружбі дитина може побудувати довірливі стосунки з одним дорослим. Завдяки довірливим стосункам дитина може зрозуміти себе, світ навколо себе, свої інтереси і змінити своє життя, після випуску з інтернату бути самостійним у цьому житті, яке для неї незнайоме.
Наставник не отримує грошової винагороди за діяльність, це волонтер. Він допомагає дитині відчути, що вона хороша, що вона потрібна комусь.
Чи готові випускники інтернатів до самостійного життя?
— Є дослідження серед випускників інтернатних закладів, які закінчили їх 3 – 5 років тому. Висновок, який можна з нього зробити: молодь досі вважає себе непристосованою до самостійного життя, хоча реально минуло 3 — 5 років після випуску. В інтернатних закладах дітям мали б розказувати, як жити самостійно.
Річ у тому, що ми так створені: ми виховуємося в сім’ї, є хоча б одна людина, від якої ми черпаємо моделі поведінки та інформацію, як жити. Ці знання приходять до нас природно. Дитина змалечку в сім’ї вчиться різних моментів, не навчаючись, а просто перебуваючи в сім’ї. Дитина, яка живе в інтернатному закладі, позбавлена більшості цих моделей, могла бачити абсолютно неправильну модель, коли ще була в сім’ї. Виходячи з інтернату, їм дуже важко адаптуватися через те, що вони можуть не вміти готувати їжу, можуть не знати, як розплачуватися карткою, як обирати продукти.
Розмову з Тетяною Іордан та Юлією Фещенко слухайте у доданому звуковому файлі.
