Як Україна надає захист під час війни: труднощі, з якими стикаються біженці та шукачі захисту

У 2021 році в Україні проживало приблизно 5000 шукачів захисту та біженців з різних частин світу — зокрема Сирії, Афганістану, Іраку, Сомалі та пострадянських країн. Ці люди втекли до України від інших конфліктів чи переслідувань, вони не мають безпечної рідної країни, куди можна повернутися, і вважають Україну своєю другою батьківщиною.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії шукачі захисту та біженці опинилися серед мільйонів переміщених осіб або зіткнулися з загрозами, які несе війна, всередині країни. Для того, щоб визначити стан цієї категорії населення БФ «Право на захист» і HIAS опитали 168 шукачів захисту та біженців в Україні.

• Благодійний фонд «Право на захист» — правозахисна організація, та виконавчий партнер УВКБ ООН, який працює у сфері захисту прав ВПО, біженців та осіб без громадянства.
• HIAS — міжнародна єврейська гуманітарна організація, яка допомагає біженцям і шукачам захисту в більш ніж 20 країнах.

На основі зібраних свідчень, досвіду інших неурядових організацій та УВКБ ООН було підготовлено дослідження, яке визначило проблеми, з якими стикаються шукачі захисту та біженці під час воєнного стану в Україні.

Зважаючи на масштаби гуманітарної кризи в Україні, інтереси шукачів захисту та біженців через нечисленність ризикують бути проігнорованими. Ця стаття пропонує короткий огляд виявлених проблем та конструктивні дії, які українська влада може вжити для покращення ситуації шукачів захисту та біженців в Україні.

Труднощі з доступом до процедури надання захисту

Дослідження виявило, що звернутися за міжнародним захистом в Україні під час повномасштабного вторгнення вкрай складно. Хоча Державна міграційна служба (ДМС) і відновила свою роботу у відносно безпечних районах, територіальні органи ДМС продовжують використовувати воєнний стан як виправдання для припинення реєстрації або розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заяви про надання захисту відхиляються без будь-якого письмового повідомлення чи законної причини.

Відмова у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту призводить до того, що шукачі захисту розглядаються як особи, які перебувають на території нелегально. 17% респондентів опитування повідомили, що їх оштрафували або затримали за незаконне перебування чи в’їзд, або їм загрожує примусове повернення до країни, з якої вони втекли.

Варто зазначити, що ні Закон «Про правовий режим воєнного стану», ні Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» не обмежують право особи шукати захисту в Україні. Крім того, відповідно до підготовчих робіт (travaux préparatoires) Конвенції про статус біженців 1951 формулювання статті 9 Конвенції виключає відступ від усіх прав закріплених в Конвенції під час надзвичайних і виняткових обставин, включаючи право подати заяву про надання міжнародного захисту.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Закон про біженців), рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повинно бути надано в письмовій формі. Відмова без відповідного письмового повідомлення позбавляє людей права на оскарження рішення та права на ефективний засіб правового захисту.

Доступ до пошуку захисту в Україні також може бути обмежений на законодавчому рівні внаслідок прийняття Верховною Радою України в другому читанні законопроєкту 7475, який передбачає внесення змін Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Законопроєкт обмежує право звертатися за захистом на кордоні, а також надає Держприкордонслужбі та Службі безпеки України дискреційні повноваження примусово видворяти іноземців та осіб без громадянства без рішення суду. Наразі прийнятий закон знаходиться на підписі у президента.

Перешкоди для перетину кордону та пересування всередині країни

На початку російського вторгнення країни-члени ЄС не вимагали візи чи біометричного паспорта для перетину кордону особами з України в ЄС. Однак приблизно з квітня 2022 року біженці та особи, які потребують додаткового захисту, змушені предʼявляти проїзні документи для перетину кордону до ЄС. Це є проблемою, враховуючи, що більшість визнаних біженців або осіб, які потребують додаткового захисту в Україні, не мають проїзних документів. З-поміж респондентів опитування 66% сказали, що не можуть залишити територію України.

Згідно зі ст. 10 Закону про біженців, усі біженці та особи, які потребують додаткового захисту мають право отримати проїзні документи для виїзду за кордон. Навіть до повномасштабного вторгнення доводилось довго очікувати на документи, а під час воєнного стану біженцям або особам, які потребують додаткового захисту стало ще складніше їх отримати чи відновити.

Крім того, 27% респондентів зазначили, що не можуть вільно подорожувати всередині України. Деякі вказали, що не можуть покинути своє місце проживання через контрольно-пропускні пункти поблизу або через страх бути оштрафованими чи депортованими.

Проблеми з поверненням в Україну з-за кордону

Дослідження підкреслює, що біженцям, які втекли до ЄС, важко повернутися в Україну, хоча вони мають на це право. Постанова КМУ «Про затвердження зразка, технічного опису та порядку видачі посвідчення особи на повернення в Україну» №285 від 5 квітня 2017 року передбачає, що біженці, особи без громадянства та особи, які потребують додаткового захисту можуть отримати посвідчення особи на повернення в Україну в дипломатичній установі за кордоном. Обов’язковою умовою для отримання цього посвідчення є втрата, викрадення або недійсність проїзного документа. Таким чином, ті біженці та особи, які потребують додаткового захисту, які ніколи не отримували проїзних документів, але тепер переміщені за кордон (оскільки багато втекли без документів), не можуть його отримати, і повернутися додому.

Деякі біженці також розповідають, що їм відмовляють у видачі вказаного посвідчення виправдовуючи це тим, що обслуговують лише громадян України. У відповіді на інформаційний запит БФ «Право на захист» до Міністерства закордонних справ України було повідомлено, що МЗС не має фінансування для видачі посвідчень на повернення особам, яким надано захист в Україні.

Труднощі з доступом до основних прав і засобів до існування

Законодавство України встановлює мінімальний рівень життя, який має забезпечуватися шукачам захисту та біженцям. На практиці ж умови прийому залишаються неналежними.

Шукачі захисту мають лише мінімальний доступ до послуг, які вимагають ідентифікації. Це пов’язано з тим, що довідка про звернення за захистом, яку отримують всі шукачі захисту в Україні, є лише доказом того, що людина перебуває на території на законних підставах, але не є документом, що посвідчує особу.

Разом із цим, навіть особи, які мають статус біженця або додатковий захист і відповідні паспортні документи, видані Україною, повідомляють про дискримінацію в доступі до медичних послуг, освіти та працевлаштування, відповідно до дослідження.

50% респондентів опитування заявили, що їхніх документів недостатньо для забезпечення основних потреб. Ще 30% сказали, що документів достатньо лише для часткового задоволення потреб. Деякі навіть зазначили про проблеми з визнанням своїх документів державними установами України.

Що має бути зроблено

Перебуваючи у надзвичайно вразливій ситуації, біженці та шукачі захисту сповнені рішучості побудувати краще майбутнє як для себе, так і для своїх родин саме в Україні. Вони активно шукають можливості вивчити українську мову, знайти роботу та інтегруватися в українське суспільство. Наше дослідження виявило, що шукачі захисту та біженці в Україні стикаються з численними обмеженнями своїх прав на доступ до процедур захисту, вільне пересування, возз’єднання сім’ї та можливості для задоволення основних потреб.

Хоча українська влада, очевидно, стикається з суттєвими викликами під час воєнного стану, Україна залишається зобов’язаною міжнародним і національним правом захищати права біженців і шукачів захисту.

Влада може вжити конкретних заходів, які вимагають відносно невеликих ресурсів, щоб суттєво покращити захист цієї групи населення. Так, ДМС має відновити прийняття до розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та пріоритезувати видачу проїзних документів. Президент України має накласти вето на законопроєкт 7475 із пропозицією прибрати положення, які обмежуватимуть права шукачів захисту.

Державна прикордонна служба має уможливити перетин кордону для тих шукачів захисту та біженців, хто бажає шукати безпечніше місце за кордоном, та дозволити вʼїзд назад в Україну всім, хто має право на повернення. Довідка про звернення за захистом має забезпечувати шукачам захисту доступ до основних прав, а посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту та проїзні документи мають бути модернізовані та оцифровані.

Авторка матеріалу Наталія Криницька, правова аналітикиня БФ «Право на захист»