Як закриття шахт та створення копанок може вплинути на життя у Лисичанську?

Місто Лисичанськ називають «колискою Донбасу». Це — одне із найдавніших міст Луганщини. У 1721 році поклади кам’яного вугілля там виявив геолог Григорій Капустін та згодом з’явилися перші шахти.

Втім, не виключено, що їх незабаром закриють, а Лисичанськ перетвориться на депресивне  містечко на кшталт Ірміно, де ще до війни закрилися всі вугільні підприємства.

Чому шахти можуть закрити та які це спричинить наслідки —  у матеріалі Валентини Троян.

Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» вважається містоутворюючим підприємством. Крім чотирьох шахт, до нього входять автобаза, навчальний цех, підрозділ зв’язку. Загалом — 11 підприємств. Всього ж тут працюють 3600 людей — з Лисичанська та навколишніх міст та сіл. Хоча, як говорить технічний директор «Лисичанськвугілля» В’ячеслав Теросипов, у кращі часи працювало одинадцять тисяч.

Середня зарплата —  вісім тисяч гривень. Але платять її нерегулярно. Через це і робочих стає все менше і менше.

«Ми не платимо гроші, люди звільняються. І звільняються найталановитіші, які «з руками». Вони знаходять собі роботу. Їдуть до Польщі. Там же шахти теж працюють. Вони отримують там значно більше. Деякі з наших поїхали до Литви, Латвії. До Грузії їздили», — говорити Теросіпов.

Голова Лисичанської профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Едуард Всеволоцький зазначає: сподіватися на позитивні зміни на державних шахтах не варто. Остання зустріч з міністром палива, енергетики та навколишнього середовища і з прем’єр-міністром свідчить про те, що державні вугільні підприємства закриватимуть.

«Наш уряд планує з 35 державних шахт залишити не більше десяти. Таким чином, у Луганській області, дай бог, щоб залишилося дві шахти з восьми», — пояснює Всеволоцький і додає:

«Якщо закрити шахти «Лисичанськвугілля», то це потягне за собою не тільки екологічну катастрофу, але це також потягне за собою і невиплату зарплат бюджетним організаціям. Тобто, постраждають вчителі, медики, поліція. Тобто, єдиний наповнювач бюджету сьогодні — «Лисичанськвугілля».

Про закриття збиткових шахт говорять останні років двадцять, зазначає технічний директор «Лисичанськвугілля» В’ячеслав Теросипов. Але, він радить дивитися на проблему під різними кутами зору. Адже об’єднання сплачує податки до міського бюджету. Наприклад, за дев’ять місяців цього року перерахували близько сімдесяти мільйонів гривень.

«Є об’єктивна сторона цього питання, тому що шахти збиткові, але є і суб’єктивна, яка може негативно вплинути на соціальні питання пов’язані з людьми, тому що їм ніде буде працювати. Це перший момент. Другий — Лисичанськ без шахт… Це останнє підприємство, яке забезпечує роботою. Якщо ці шахти закриються, то у нас тут знайти роботу, як такою буде не те, що проблематично, а просто не можна», — пояснює Торопов.

За словами технічного директора, шахти об’єднання насправді мають великий запас вугілля — шахта Новодружеська — 19 мільйонів тонн, шахта ім. Мельникова — 47 мільйонів тонн. Але немає грошей на розвиток. Зокрема, у бюджеті  на 2020 рік взагалі не передбачено грошей на модернізацію державних шахт.

«Ми на шахті Мельникова вже підготували лаву, але нічим її заряджати. Проведено тендери і навіть є обладнання, яке потрібно відремонтувати, змонтувати і добувати вугілля. А шахта здатна добувати мінімум 1000 тонн на добу, якщо запустимо цю лаву. Тому, перспектива, якщо говорити про запаси наших шахт, безумовно є, але їх треба розвивати і в них треба вкладати гроші», — говорить технічний директор «Лисичанськвугілля».

Нині ж у «Лисичанськвугілля» є гроші лише на заробітну плату — та й це не у повному обсязі. Щодо безпекових заходів, то востаннє гроші на них товариство отримало у 2017-му. Тоді купили саморятувальники. Але два роки поспіль коштів на це немає.

Одна з шахт об’єднання — «Чорноморка» — закрита. Зараз на ній стоїть водовідлив та заглибні насоси, які відкачують воду, щоб не затопити житлові будинки у районі колишнього скловиробного заводу. Сам Теросипов каже: намагався відстояти її хоча б частково. Для цього звертався і до Олександра Єфремова, який тоді очолював Луганську обласну державну адміністрацію. 

«Але її все ж закрили. Закрили варварським шляхом. Нам не дали дістати звідти обладнання, не дали дістати звідти метал, який можна було б використовувати на сусідніх шахтах. Там стовбур був чудовий, одинадцятиметровий. Вона за своєю інженерної приналежності була приблизно, як шахта Мельникова. Може, трохи скромніше, але, тим не менш, вона була другою у порівнянні з усіма іншими шахтами», — говорить Теросипов.

Депутат Лисичанської міської ради Віталій Шведов впевнений: якщо шахти закриють, Лисичанськ спіткатиме доля нині окупованого Ірміного. Там ще до війни закрилися всі вугільні підприємства, на яких працювали місцеві жителі.

«Ситуація просідає, люди їдуть, зарплату не отримують по три-чотири місяці. Плюс створюються екологічні ризики, тому що йде розробка копанок. Копанки в свою чергу порушують родючий шар землі, плюс — великі резервуари утворюються, в яких збирається вода. Вони йдуть в ґрунт, шахтні водовідливи не справляються з тим обсягом води, який є сьогодні», — говорить депутат.

Небезпека, про яку говорить Віталій Шведов, не потенційна, а реальна. У Лисичанську вже були випадки, коли просідав ґрунт і руйнувалися будинки.

«Осідання, зсуви — не нове для Лисичанська явище. Навпаки «Лисичанськвугілля» великий будинок, в ньому — аптека. Ось в старі добрі часи була просідання великого будинку. Щоночі їхали десятки бетоновозів, і заливали фундамент, щоб будинок просто не звалився під землю через цю ситуацію», — згадує депутат Лисичанської міської ради.

Схожа історія була і зі старою лікарнею, говорить Віталій Шведов. Нині пагорб, на якій вона стоїть, огороджений бетонними блоками. Це зробили для того, щоб будівля лікарні не «сповзала». Він впевнений: закриття шахт матиме три негативних наслідки: скорочення робочих місць, зменшення міського бюджету та екологічні проблеми.