Доцент КНУ імені Т. Г. Шевченка Олександр Бондаренко пояснив, як розпізнати маніпуляції на телебаченні, радіо та в текстах газет, журналів та інтернет-видань.
Він розповів, що маніпуляції можуть бути індивідуальними, колективними і масовими.
«Маніпуляції — це намагання змусити вас робити те, чого ви не хотіли робити або у вас не було думок на цю тему. Оце маніпулювання. Ви, наприклад, не збиралися брати зброю та захищати «русский мир», але вам викрутили мізки таким чином, що ви перейнялися цією проблемою. До цього ви були пересічним громадянином України, не думали про це, це не було проблемою для вас, тому що це не є проблемою, але вам подали інформацію в такому вигляді, що ваша свідомість змінилася: ви щиро хочете захищати «русскоязычное население», тому що його пригноблюють. Ось і все», — каже Олександр Бондаренко.
ЗМІ дуже часто використовують цей метод, наголошує дослідник. Він наводить деякі приклади з російських медіа:
«Чому роблять такі заголовки? Це боротьба за слухача, читача. Це один з прикладів хаотизації — більше страхів. Людина має загубитися в кількості інформації. Один з філософів сказав, що це наратив сьогодення. Дійсно важливі новини загубляться у річці другорядних новин», — розповів Олександр Бондаренко.
Як приклад маніпулювання емоціями Олександр Бондаренко називає сюжет про «распятого мальчика».
Маніпуляцією можуть бути і конкретні цифри, названі експертами, зазначає Олександр Бондаренко.
«23 березня 2013 року у Києві випав сніг, місто замело. Як ця інформація подавалася деякими ЗМІ? 900 тисяч тонн снігу випало на Київ. Коли вам говорять абсолютно конкретну цифру, це має насторожувати», — додав Олександр Бондаренко.
Він також підкреслює, що не варто довіряти експертам, які є фахівцями з усіх питань.
«Психологічним маркером є те, що людина, яка виступає, інколи торкається рукою вуха чи носа. Якщо прикриває рота, то це 100% намагання вами маніпулювати», — додав Олександр Бондаренко.
На прохання пояснити, як розпізнати маніпуляції на радіо, він відповів, що найяскравішим маркером є інтонація та навів як приклад диктора Левітана.
«60% правди і 40% фейків — ідеальна пропорція, щоб людина не перейшла з емоціо на раціо», — наголосив дослідник.
У текстах він радить звертати увагу на формулювання та зміщення акцентів. Олександр Бондаренко розповів, що часто журналісти звертають увагу на обставини, місце, час, а не на саму дію. Також він підкреслив, що подія без продовження — це піар-акція, інформаційна операція, подія ж обов’язково має продовження.
Аудіоверсію розмови слухайте у доданому звуковому файлі або на сторінці подкасту «ДНО».
0