«Якби тут була робота, тут було би кльово жити» — яке воно нині, прифронтове Курахове?

Ковід, робота, мир та війна. Як живе прифронтове Курахове на Донеччині? Звідти повернулася Віола Бурда, шефредакторка новин Громадського радіо, журналістка та ведуча.

Віола Бурда: Я їздила туди не як журналістка, а у власних справах, але все одно доводилося спілкуватися з людьми, і в цілому скласти враження. У цьому містечку я провела дитинство, і як я зрозуміла, гуляючи зараз містом, — міста я взагалі не бачила. У дитинстві приїздиш до бабусі, і там все обмежується вулицею і двором, і місто я бачила може пару разів, і воно справляло враження такого міста, що «втомилося». Втомилося все…

Я не була в Кураховому фактично 8 років, із 2013 року, і я не уявляла, наприклад, як доїхати, як це все облаштовано, чи безпечно, чи є блокпости, чи їх немає. І з цього почалися мої враження.

По-перше, можна доїхати до Костянтинівки, можна доїхати до Покровська, я їхала до Костянтинівки, це десть 110 км до Курахового. Звідти можна доїхати таксі, автобусом, — тобто шляхи налагоджені.

Тетяна Трощинська: А дороги?

Віола Бурда: Дороги… Ми їхали якимось відрізком дороги, там був міст, і водій сказав, що цей міст буквально минулого року будували і робили дорогу, але вона бита, страшне, і таке враження, що її робили років 20 тому. Але, коли ми їхали на Покровськ, дороги були гарні, справді. Туди я їхала з Костянтинівки, а назад — до Покровська. Все чудово там налогоджено, один блокпост на шляху. У нас особисто не перевіряли жодних документів, можливо, тому що таксисти везуть, і всі вони знайомі між собою. І це дуже важлива частина, — для Києва це дуже дивно, — усі знайомі між собою. На цьому, мені здається, все і тримається там.

Саме місто дуже вразило тим, що воно ідеально прибране. Навіть листя, яке падає, його прибирають.

Тетяна Трощинська: Децентралізація, чи що?

Віола Бурда: І децентралізація зіграла свою роль, як мені пояснили, тому що багато грошей залишається в місті. І на ці гроші робили і доріжки, і ось це все. У дворах — це роблять самі. Моя бабуся жила там з молодості, і поприбирати з доріжок листя — це обов’язково. Мені це здавалося безглуздим, але це так, усі прибирають у себе листя у дворі, і по вулиці чисто, і якщо хтосьщось кинув, обов’язково приберуть.

Там є приватний сектор, і є невеличкі будинки. Дуже дивно те, що багато будинків є двоповерхових, і вони всі пофарбовані в зелений колір.

Я вже запитала, слухайте, а чого в зелений? Як мені сказали: «Це наш Амстердам». Кажу, чого Амстердам, треба було тоді різнокольорові. А вони кажуть, що нібито була така задумка пофарбувати в блакитний і жовтий, але щось пішло не так. І навіть люди в громаді це обговорювали, і говорили, що тоді вже краще б зробили різнокольоровим.

І справді дуже охайно, приємно ходити місто, там висаджені троянди, і навіть досі квітнуть. Зовнішньо враження несподівано дуже приємне.

• Ми тиждень провели там із чоловіком, і ми ходили вулицями і говорили: «Якби тут була робота, тут було би кльово жити…»

Тетяна Трощинська: Де працюють люди?

Віола Бурда: Взагалі у Кураховому є одне величезне підприємство, це Курахівська ТЕС. Є така версія, що місто не дуже обстрілювали, тому що від Курахівскої ТЕС отримує електроенергію Донецьк. Я питала людей, але от вони кажуть, що були страшні обстріли у 2014-му. Також там є елеватор, і фактично все. Мені розповідали місцеві люди, взагалі, щоб зрозуміти масштаб, 24 кв. км. — це Курахове. Тобто це невелике містечко. І там, за переписом, була 21 тисяча людей до війни. І, кажуть, що фактично втричі зросла кількість людей, коли почалася війна, тому що люди їхали з найближчих селищ.

Курахове — це взагалі найближче спокійне місто після лінії розмежування. У Мар’їнці досі дуже небезпечно. Це 18 км від Мар’їнки. Я пам’ятаю ще з дитинства, з Донецька ми їхали у Курахове 40 хвилин.

Зараз там дуже тихо, це мирне містечко, але звісно там багато військових.

Більшість людей із Донецька, бабусь, дідусів, оформлені як переселенці саме в Кураховому, і вони раніше приїжджали, їм було вигідно отримувати пенсію за один день, і в цьому допомагали місцеві, вони привозили цих бабусь, якось вони швидко це організовували в банку, бабусі отримували там своє, і їх одразу відвозили на лінію розмежування, вони переходили в Донецьк. І от цікаво,як кажуть люди, які возили, що ці жінки, які працювали в банках, був такий наплив людей, і вони стільки працювали, що потім просто не могли встати. Мене це дуже вразило…

• Ми живемо в Києві, у дуже спокійній обстановці, ми не уявляємо, як там.

Ще мене здивувало, там біля церкви величезний будинок був, і місцеві сказали, що це будують фактично як притулок для людей, які не мають де переночувати, що поїсти.

Коли війна, мені так видавалося, люди рятуються перш за все самі…

Я жила у будинку своєї бабусі, будинок був пустий, і за декілька днів, як ми мали їхати, нам підкинули чотирьох кошенят. Ми звичайно розгубилися, нагодували їх, погралися, але постало питання, що робити, бо залишити їх у пустому будинку не можна. Вони малі, їм місяць. Я і не сподівалася, але знайшла у Facebook Курахівське товариство захисту тварин, я написала туди пост і прикіпила фотографію. Через годину мені подзвонила директорка цього товариства. Вона розповіла, що вони не муніципальне товариство, тобто це волонтери, вони не отримують за це грошей, але в них живе 70 тварин, і якщо є така ситуація, то «привозьте, 74 вже прогодуємо».

Ми, звичайно, плакали, пакували їх у коробку якусь з Нової пошти. Ми їх спакували, віднесли, перерахували грошей товаристу на знак вдячності і дійсно я була дуже їм вдячна. Але на пост відгукнулося дуже багато людей. Кошенят розібрали на другий день. Я приїхала в Київ, мені ще дзвонили люди, які хотіли кошенят, і в притулку ще кілька кошенят потрапили під цю щасливу історію, їх забрали додому. І ось тут я була дійсно вражена, що там, де є небезпека для людей, волонтерам постійно не вистачає коштів, вони просять у людей допомогти тощо, але от така ситуація, як була в нас, вони могли пройти повз, але вони не зробили цього. Для мене це якесь диво.

Увесь цей тиждень, який я провела у Кураховому, він більше про життя, ніж тут у Києві.

Тетяна Трощинська: Яка ситуація у місті із COVID-19, а також про що тебе питали люди?

Віола Бурда: Мене не питали ні про що, тому що, мені здається, для них не дивина, як у нас в Києві. Щодо ковіду, ситуація страшна, по-перше, в самому Донецьку, тому що я говорила з людьми, які приїжджали з Донецька. Там швидка допомога їде, в кращому випадку, по півдня, в гіршому — 2-3 дні. Дуже багато хворих. Така ж ситуація і в Донецькій області, не тільки у Кураховому, і інші міста. Дуже багато хворих людей, лікарні забиті, і люди важкі, при чому буває таке, що людина вже в лікарні, і сьогодні вона в нормі, а завтра помирає. І це дуже якась така непередбачувана ситуація, тому дійсно там ситуація важка в цьому сенсі.

Я кажу те, що розповідають люди, тому що я говорила з місцевими, і тільки на основі цього можна отримати якусь інформацію.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS