Якби у 2014-му ми назвали війну війною, все було б інакше — доброволець Юрій Хомич

Якби у 2014-му ми назвали війну війною, все було б інакше — доброволець Юрій Хомич

16 січня — День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Серед тих, хто захищав свою країну від ворога, був волинянин, житель Володимира-Волинського Юрій Хомич. Три роки він у складі 80-ої та 81-ої аеромобільних бригад боронив українські кордони. 

«Україна — це єдина наша земля. Якщо ми віддамо супротивнику метр землі, то вони заберуть наступний метр», — каже Юрій Хомич на позивний «Байкер».

Він пішов воювати на схід країни, аби захистити кордони своє держави і власну сім’ю. Він — доброволець, служив в аеромобільних бригадах.

«Я прийняв таке рішення: поїду, бо з мене буде користь і я стільки років віддав військовій службі, бо мав якісь навички. Пішов у військкомат, мене призвали у 80-ту аеромобільну бригаду, в третій батальйон, який у подальшому брав участь у захисті Донецького аеропорту», — розповідає Юрій.

Фото: Петро Юровчик

Дружина захисника Галина не хотіла відпускати чоловіка на війну, боялася, що уже ніколи його не побачить:

«Якщо він прийме рішення, то він піде. Звичайно, він так і зробив. Він мені сказав, що піде у будь-якому разі, «якщо ти будеш і проти».

Юрій Хомич обійняв посаду головного старшини батальйону. Військовий каже: бої за донецьке летовище тривали 242 дні, до 22 січня 2015-го:

«Це були російські солдати. Бо у нас були полонені з військовими квитками, у формі. А ми кажемо, що у нас війни немає. Якщо б ми в Україні в 2014 році назвали війну війною, то все було б інакше. Це — не операція, це не АТО. Це — війна. Війна показує, де свій, а де чужий. Війна людей об’єднує. Видно, хто боїться, а хто — ні. Хто зрадник, — тих людей видно одразу», — розповідає ветеран.

Донецьке летовище, крім військових, обороняли медики й волонтери:

«Привозили китайські валянки, рукавиці, пуховики. Тому що треба було виживати, бо там вогонь не розпалиш, особливо в аеропорту. Хто був у Водяному, Пісках, то там можна було. А в загальному під обстрілами, кулями, це тяжко», — згадує Юрій Хомич.

За його словами, більшість солдат у батальйоні, де служив, були із Західної України:

«Це Львівська, Івано-Франківська, Волинська області, але були хлопці із Донецька і Луганська. І ніхто нічого не ділив, бо це була єдина добровольча сила. Це люди, які готові жертвувати своїм життям заради майбутнього України. Зі мною був командир взводу Віталій, у нього дача від Пісків була за декілька кілометрів, де жили «сєпари». А він маму вивозив в холодильнику, аби врятувати її. Я знаю, я з нею зустрічався».

За стійкість українських воїнів назвали «кіборгами». Юрій Хомич себе кіборгом не вважає:

«Кіборги» — це люди, які залишилися там, які ціною власного життя полягли там. Хлопці, які потрапили в полон. Це люди з великої літери. Це — «Кіборги»».

Юрій Хомич радості поки не відчуває, бо немає перемоги. Каже, що якщо ситуація на східних рубежах країни погіршуватиметься — візьме наплічник та повернеться на передову.

Петро Юровчик, Волинь, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини