Громадське радио
Наскільки ймовірні деякі передбачення на 2019-ий рік, які прогнозують українські політики та політологи?
Спробували розібратися з аналітикинею Українського незалежного центру політичних досліджень Юлією Тищенко.
В нашому політологічному та політичному полі є така чарівна паличка: розвалиться Російська Федерація чи будуть якісь катаклізми в Росії, і це дозволить нам вирішити наші українські проблеми, зокрема повернути людей і тимчасово окуповані території та зменшити воєнний тиск, який постійно дестабілізує ситуацію в Україні. Мені здається, що 2019-ий рік буде непростим з точки зору стосунків Росії та об’єднаного Заходу. Адже в різних західних суспільствах вже зростає рівень нерозуміння того, що робить Росія. І це додаткові ризики для нової «холодної» війни, яку ми сьогодні спостерігаємо.
Крім того, на сьогодні немає еліт на рівні регіонів, які змогли б підхопити сценарії чи тенденції дефедералізації Росії. Більше того, ті регіональні лідери дуже добре інкорпоровані центральним елітам, і їх влаштовує таке підпорядкування.
Повний спокій і стабільність бувають лише, відомо де, а там, де паростки демократичності, хоча і незрілої, катаклізми можливі.
Я не думаю, що державні діячі вибудовують собі суперника. Є винятки повної незалежності церков в історії, з іншого боку, церква не так щоб і мусить займатися політикою, може бути лише суперництво в якихось ідеологічних чи соціальних речах. Наприклад, на рівні проповіді євангельських чеснот проти корупції, проти двозначності, яка може бути, проти несправедливості – церква про це може і повинна говорити. Це, скоріше, не конкуренція, а можливість формування демократичного інститут, незалежного від влади.
Але церкві потрібно пройти свій шлях. Ми тільки на початку процесу, і успіх цього українського православ’я залежить від того, наскільки воно буде відкритим. Ця відкритість — з точки зору взаємин ієрархів та рядових священників і мирян, наскільки ми зможемо враховувати в нашій новій церкві різні думки.
Потрібно дві сесії. Якщо на цій сесії таке рішення буде ухвалено в першому читанні, потім рішення Конституційного суду, а потім на другій сесії рішення буде затверджене, то теоретично можна буде встигнути. Хоча наявність (точніше відсутність) політичної волі не змінилося. Є більше застережень на сьогодні, незважаючи на патріотичну риторику, і немає розуміння, навіщо це потрібно. І є перемішування понять: якщо ми вносимо в Конституцію зміни щодо Криму, то завтра до нас прийдуть з питаннями ОРДЛО. Але це абсолютно різні речі. Тому що є кримськотатарський народ, і джерелом автономії є його право як корінного народу України на самовизначення в межах України. Народу ОРДЛО ж не існує. Але цього розуміння ще немає.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.