Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» ми поговорили із російською правозахисницею Тетяною Щур та керівницею правозахисної організації «Русь сидящая» Ольгою Романовою.
Ігор Котелянець: Пані Ольго, що зараз відбувається в російських тюрмах? В яких умовах перебувають громадяни України, які є політв’язнями? Чи введені якісь обмеження в колоніях Росії і чи вдається вам якимось чином підтримувати зв’язок з політичними в’язнями?
Ольга Романова: Звісно, ми підтримуємо зв’язок із політв’язнями й зі звичайними в‘язнями. Ми завжди це робили, обходячи офіційні структури й продовжуємо це робити. Варто сказати, що ситуація з прозорістю російських в’язниць дуже відрізняється від української. Я неодноразово була в українських в’язницях і не бачила проблеми в тому, щоб зв’язатися з кимось з ув’язнених. В Росії це прирівнюється до злочину, адже мобільний зв’язок заборонений, а зараз заборонений і звичайний зв’язок. У тюрмах Росії встановлений стаціонарний зв’язок, називається він «Родная связь». Якщо ти маєш картку «Ростелекома» (а ми намагаємося забезпечити ув’язнених цими картками), то ти можеш телефонувати за номером телефону, який ти зазначаєш. Але зараз в багатьох колоніях такі дзвінки відбуваються у кращому випадку по черзі раз на два-три тижні.
Проте, на щастя, суворість російських законів виправляється корупцією. Тому співробітники як проносили заборонені мобільні телефони, так і проносять, тому ми спілкуємося і в такий спосіб. Але абсолютно у всіх місцях позбавлення волі в Росії вже три тижні діє жорсткий карантин. Хоча він має більше загально заборонний характер, аніж протиепідеміологічний, Оскільки заборонені побачення з адвокатами, з родичами. Члени ОМК, а їх, справжніх, залишилися дуже небагато – буквально 2-3 людини в Петербурзі й 3-4 людини в Москві – слідкують за ситуацією, але в цих містах українських ув’язнених немає. Я нагадаю, що їх близько 120 людей, в основному це кримчани.
Ми дуже уважно за всіма слідкуємо. Особливо за тими, хто перебуває у СІЗО в Криму, тому що цей ізолятор дуже жахливий, а за п’ять років анексії Криму ситуація стала ще гіршою. Я знаю, що в політв’язня Володимира Дудки вже декілька тижнів не проходить сип. Володимир Якименко переведений у ШІЗО при температурі 39-40, ми не знаємо, що з ним, адже жодних аналізів в нього ніхто не брав.
Ігор Котелянець: А чи є в кримських тюрмах взагалі тести на коронавірус?
Ольга Романова: Є суцільна брехня, є просто брехня, а є офіційні рапорти ФСІН. Ці рапорти стверджують, що все чудово і немає навіть жодного хворого на ГРВІ. Зрозуміло, що цього не може бути, адже в Росії понад пів мільйона ув’язнених, неможливо, щоб ніхто не хворів. Проте ФСІН на цьому тижні визнав, що коронавірус все ж прийшов в російські тюрми, нібито занесли його самі співробітники. Адже ми пам’ятаємо про російську корупцію, тож співробітники в’язниць їздять за кордон, хоча їм це прямо заборонено. Наприклад, нещодавно в колонії, де сидить один з російських губернаторів Микита Бєлих, виявили коронавірус. Співробітник приїхав з Таїланду, нічого нікому не сказав, два тижні був на зміні, а зараз там COVID-19.
Я думаю, що така ситуація скрізь. Ми знаємо кількох співробітників, які хизувалися у соціальних мережах тим, що вони повернулися з закордонних подорожей і не проходили жодного карантину. А якщо взяти до уваги, що в російських в’язницях відсутня медицина як така, то ситуація дуже напружена. Ми точно знаємо зараз, що співробітники просто розбігаються, коли прибуває етап із зараженої колонії.
Вони надсилають нам службові документи, з яких видно, що керівництво ФСІН вимагає від підлеглих облаштування нових ліжок в бараках, тобто фактично лазаретів. ФСІН так готується приймати хворих, готуються до масових випадків. Правда, це ніяк не стосується закупівлі медичних засобів. Крім того, зараз заборонені передачі, тобто вислати ув’язненим елементарні речі для підтримки імунітету – імбир, лимон, часник, сало – неможливо. Також заборонені медичні передачі, що суперечить законодавству. Ми намагаємося передавати щось через співробітників, але в’язниці закриваються. Проте, якщо туди потрапить інфекція (а ми можемо говорити про те, що вона туди вже потрапила), то, я думаю, що українських політв’язнів будуть рятувати в останню чергу, якщо взагалі будуть.
Адже, попри те, що 8 квітня у черговий раз збиралася контактна група, аби домовлятися про обмін, російська сторона ніяк не зацікавлена у звільненні ні російських, ні українських в’язнів. Вони не звертають уваги на вимоги Верховного комісара з прав людини, який закликає розвантажити тюрми. А обмін – це один із засобів такого розвантаження. Я не знаю, чому російська влада так чіпляється за політв’язнів.
Ігор Котелянець: Що зараз може зробити правозахисна спільнота, Україна як держава? До кого звертатися і що писати?
Ольга Романова: Насамперед варто звертатися до міжнародних організацій і фондів. Я хотіла звернути увагу на один курйозний випадок, який можна використати. Днями посол Росії у США раптово звернувся в Генеральну прокуратуру Штатів з вимогою випустити російських в’язнів з американських тюрем і проявити акт гуманізму. Мені здається, що такого роду симетричні дії у відповідь були б теж дуже корисними.
Чому б, наприклад, українському послу в Росії не звернутися з таким самим зверненням до Генеральної прокуратури Росії, подивитися на реакцію.
Ігор Котелянець: Та і якщо американська влада готова на такий крок, то вона може виставити умови Росії щодо українських політв’язнів.
Ольга Романова: Саме так. А російські громадяни сидять у в’язницях не тільки в США. Вони сидять і в Німеччині, і у Франції. Зараз весь світ міг би спрямувати свої зусилля на єдину країну, яка не виконує вимоги ООН і не розвантажує в’язниці. Також не займається тим, чим їй займатися доручено Мінськими угодами – обміном ув’язнених.
Ігор Котелянець: Пані Тетяно, що відбувається зараз в російських колоніях в контексті розповсюдження коронавірусу? І чи говорять в Росії про обмін, який має відбутися?
Тетяна Щур: Серед російських правозахисників, звісно, ця тема завжди на слуху, ми слідкуємо за всіма подробицями щодо обмінів. Підтримка українських політв’язнів, зокрема і кримських татар, була постійною темою московських пікетів. Зараз пікети проводяться не часто, але в нашій спільноті ця тема постійно підтримується, суспільство не почало менше про це говорити.
На жаль, зараз Росія не рухається до демократичних реформ, це стосується і ситуації в тюрмах. Якщо в інших країнах спостерігається тенденція на звільнення тисяч ув’язнених, переводу їх на домашній арешт, то у нас навпаки – система повністю закрилася. І найбільше викликає обурення те, що заборонені передачі. Якщо заборону побачень можна пояснити побоюваннями проникнення вірусу, то чому заборонені передачі, незрозуміло. Ми зараз готуємо листи з питанням до системи – і до Роскомнадзору, і до МНС, і у ФСІН, і у прокуратуру. Намагаємося донести наше обурення саме з цього приводу.
Що робити в цій ситуації? Єдиний шлях, який ми бачимо, це робота через адвокатів. На щастя, у нас в Челябінській області, адвокатів допускають в колонії й тюрми. І те недопущення адвокатів, яке практикується в деяких закладах, зокрема в московських СІЗО, незаконне, через що уже пішли масові скарги та протести.
Ігор Котелянець: Дійсно, є інформація про те, що в інших регіонах Росії до ув’язнених не допускають навіть адвокатів. І це проблема, адже адвокат для родичів політв’язня – це спостерігач за тим, щоб нічого жахливого з ув’язненим не відбувалося. Тепер, коли в деякі колонії адвокати не допускаються, яким чином можна спостерігати за тим, в яких умовах перебуває політичний в’язень? Як дізнатися, чи не знущаються там над ним, чи не застосовують тортури тощо?
Тетяна Щур: По-перше, поки ще працює «ФСІН-письмо» туди просто треба частіше писати. Якщо листи не доходять, варто заявляти в Генпрокуратуру чи писати на сайт президенту, вони відповідають.
А що стосується недопущення адвокатів, то допоможе тільки наполегливість цих адвокатів, родичів, гласність. Адже не допускати адвокатів до в’язнів не можна, це незаконно. Тобто слід постійно протестувати й протестувати.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США