Якщо вас дискримінують, не мовчіть — Ірина Суслова про жінок у ЗСУ і переселенок 

Слухаємо історію переселенки Діани Берг. У студії — екснародна депутатка, радниця голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин Ірина Суслова.

Діана Берг: В Маріуполі будь-хто постраждав від війни, в кожного є чи то друзі, чи то рідні на Східному (обстріляний район Маріуполя), в кожного є ті, хто воювали чи хто загинули, були поранені, їхній дім розтрощено. Це можуть бути діти, які чули постріли, яких в школі навчали, що робити при обстрілі. Діти травмовані, і їхні батьки. Усі постраждали від війни, принаймні, психологічно. Тут неможливо уникати війни.

Були неприємні ситуації, всі пов’язані з тим, що у мене донецька прописка. Це маркер того, що ти можеш бути якоюсь сепаратисткою. Але я не звинувачую тих, хто стоїть на блокпості. Це проблема на державному рівні, нам, переселенцям, треба додаткові довідки оформлювати.

• Нас не вважають повноцінними громадянами України.

Якщо тебе в Донецьку вважають кандидаткою на вбивство (тому що я проти «ДНР»), то все одно в Україні можуть підозрювати в причетності до… «Путина звали, на „референдуме“ голосовали».

Ірина Суслова: Питання прав людини і безпеки завжди стоять на вазі. Держава має обрати: що важливіше, забезпечити дотримання прав людини тієї чи іншої особи, чи інколи безпекове питання.
Коли ми з вами приходимо, наприклад, в магазин. До нас підходить охоронець і говорить: відкрийте свою сумку, я хочу переглянути її. Ви говорите: «Ви порушуєте моє право на приватність, я маю право не показувати вам сумку», але коли ми приходимо в аеропорт і кладемо сумку на сканування, ми не можемо так казати, тому що тут постає питання безпеки. Так само, коли ми говоримо про КПВВ, перетин лінії розмежування. Безпека, яка стосується не однієї людини, яка вважає, що може перетнути лінію розмежування. Це стосується питань порядку і безпеки. Тому я би ці речі розмежовувала.

З іншої сторони, я не можу не погодитись з тим, що переселенців не дискримінують через довідки ВПО. Навіщо ми їх запроваджували? Є люди, а переважно це жінки з дітьми (70% з 1,8 мільйона), які вимушені тікати від війни, і переїжджати на інші території України. На сьогоднішній день, людина, яка є ВПО, зобов’язана сплачувати туристичний збір при оренді житла. Аналогічна ситуація з питань виплати пенсій.

Зараз розробляється законопроєкт про цивільних постраждалих внаслідок конфлікту. На базі робочої групи з двох комітетів: комітет з питань прав людини та комітет з питань соціальної політики. Має бути напрацьований законопроєкт, який дасть відповіді на питання, хто такі цивільні постраждалі, які є категорії, що готова держава дати їм як компенсацію.

Як тільки буде визначено на рівні законодавства, хто такі цивільні постраждалі, або на що вони мають право, буде вибудована градація, тоді ми зрозуміємо, що постраждалих від війни значно більше, ніж ми думаємо. Це не тільки ті люди, які проживають в сірій зоні, де місяцями немає світла або водопостачання, тому що не можуть поремонтувати мережі, бо постійно відбуваються обстріли. А це ті люди, які просто чують звук гармат, які вже звикли збиратися вночі, у яких є «тривожну валізку» (з усіма необхідним). Це люди, які не розуміють, коли вони повернуться додому, це навіть люди, які живуть на західній Україні, але втратили своїх близьких через конфлікт на Сході.

Якщо ми говоримо про інші країни, де відбувалися конфлікти, то це були компенсації. В залежності від того, що втратив — відповідний рівень компенсації.

Взагалі ніколи не треба мовчати.  Якщо вас дискримінують за посадою або за статтю в ЗСУ чи інших військових формуваннях, не мовчіть. Якщо є сексуальне насильство щодо жінок, які проходять службу — так само пишіть, звертайтесь на гарячу лініюю Міноборони. Якщо не довіряєте гарячій лінії, пишіть омбудсмену або комітету з прав людини. Якщо відбувається домашнє насильство — так само, не мовчіть. Перший крок, щоб зупинити ситуацію: почати говорити про неї. Якщо ніхто не дізнається, ніхто і не допоможе вам її вирішити. 

Повну розмову слухайте в аудіофайлі за посиланням.