Фото: Громадське радіо
Ще рік тому, коли Зеленський і на горизонті не майорів, я казав: ці вибори розколють країну не за принципом Росія-Захід, російська мова-українська мова, а за принципом людей, які відчувають себе успішними, та людей, які відчувають себе лузерами
Філософ, есеїст, перекладач Вахтанґ Кебуладзе — про червоні лінії Зеленського та чому наразі Майдан неможливий
Мені здається, ми не досить правильно оцінюємо ситуацію, тому що накладаємо попередній політичний досвід на ті події, які відбуваються зараз. Я маю на увазі прихід до влади Януковича й кінець влади Януковича — Майдан. По-перше, я боюся, що Майдану не буде за будь-яких умов. Якщо протестні рухи й почнуться, то вони будуть не такими мирними. Дуже багато зброї в людей, дуже багато людей, які перетнули поріг вбивства іншої людини, тому що війна. Я не кажу зараз про те, з якого боку вони воювали, я просто даю оцінку: рівень агресії в суспільстві доволі високий і дуже багато людей мають зброю, вміють нею користуватися і вже вбивали. Я боюся, що Майдану не буде.
Я був на ефірі на Суспільному за кілька днів до виборів президента. Там перед нами виступав Андрій Парубій, я до нього звернувся і як до голови ВР, але, насамперед, як до одного з очільників Майдану. Подякував йому за те, що він тоді для нас зробив, а зробив він дуже багато, як на мене. Але я запитав: «Коли вже відчувалася перемога Зеленського, я відчував певну моральну безвихідь, певний пат. Без імен: наприклад, приходить президент, який починає домовлятися з Путіним, або не починає, але запускається фейк, що він починає домовлятися з Путіним, на вулиці виходять якісь люди, не обов’язково, щоб це були наші націоналісти, — це можуть бути перевдягнені ФСБ-шники, які вистрілять у Львові, в Києві, в Одесі та в Харкові. І поллється кров. Що робити нам?»
Із одного боку, я не можу підтримувати президента, який на антиукраїнських умовах домовляється з ворогом. З іншого боку — підтримувати озброєний виступ проти нього, на який люди мають право, тому що народ має право на повстання, якщо президент порушує права всього народу. Але це може привести країну до хаосу й до вже легітимної агресії із боку Росії, яка може бути легітимною навіть в очах Заходу, що страшно. Моральна ситуація патова.
Всі ці розмови «Майдан, так Майдан» — я вважаю, тут ми накладаємо той політичний досвід, який був тоді. Тоді було зрозуміло: Янукович був ворогом, він був ворогом від першого дня, коли намагався дірватися до влади. Люди, які його підтримували, були з нашого погляду або ворогами, або просто невігласами, або представниками «російського світу». Тоді це було зрозуміло, а зараз — ні.
Серед них є також люди, які представляли бюрократичний апарат, які хотіли, щоб зберігалося хоч би як, але так. Вони голосували не за зміни, не за реформи, не за демократію, не за західний вектор, а просто за свої можливості тихо жити, далі красти, брати хабарі тощо. З іншого боку, серед тих 70% із гаком, я певен, є люди, які мислять, як я. Я так не думаю, але вони думають: « Порох не впорався — давайте спробуємо щось інше». Для мене дуже дискомфортна психологічна ситуація полягає саме в тому, що ми накладаємо той досвід, а тоді було зрозуміло, хто з тобою, а хто проти. Зараз — ні.
Треба перечекати, це стане зрозуміло, я сподіваюся. Може, й ні. Але однозначно, що ми не можемо накладати свій досвід 2010-го і 2013-го на цей. Відбулося щось інше.
Ще рік тому, коли Зеленський і на горизонті не майорів, говорили про Тимошенко, про Бойка, я казав: ці вибори розколють країну не за принципом Росія-Захід, російська мова-українська, українське-російське православ’я, а за принципом людей, які відчувають себе успішними, й людей, які відчувають себе лузерами. Не на «лузерів» і «успішних» — це не так. Людина може бути дуже успішною, але відчувати, що щось не так.
Я казав, що за Порошенка голосуватимуть ті люди, які відчувають себе в цій країні успішними. Навіть якщо вони небагато чого досягли за ці роки, але відчувають можливість успіху. Проти нього будуть голосувати люди, які не відчули себе успішними. Я запитую: а чому така велика кількість людей у нашій країні не відчуває себе успішними? І тут закид про те, що реформ немає. Даруйте, саме коли йдуть реформи, а вони доволі болісні, дуже велика кількість людей від цього страждає: не можна вилікуватися від постсовєтських травм за одну мить.
Тут дуже амбівалентна позиція: серед тих людей можуть бути ті, які хочуть реформ і не дочекалися їх, а є люди, які хотіли реформ, але коли почали відбуватися реформи, вони зрозуміли, що це їх упосліджує, а були люди, які взагалі не хотіли реформ. Я певен, що ті люди, які відчули, що можливий успіх — у культурі, в бізнесі, в науці — голосували за ту владу, яка була. А були люди, які відчули неуспіх, зубожіння — реально його не відбулося, але чомусь люди це відчули. Чому? Це питання до нас самих. Чому попри те, що є велика кількість успіхів тієї влади, яка зараз іде, люди цього не бачать і не відчувають? Провальна комунікація із суспільством, на жаль. Можна було донеси дуже багато того, що відбувалося, що робилося, а що не робилося. Порошенко почав так говорити лише після першого туру.
Є дуже важливий момент: за ухвалення законів ми не відповідаємо, але ми дуже добре розуміємо, що можуть бути прекрасні закони, але треба, щоб вони виконувалися, щоб їх виконували конкретні люди. Наприклад, я працюю в сфері науки й освіти, я розумію, що наш закон про освіту поганий, мені він не подобається. Але якби був кращий, його ж треба імплементувати. Хто? Конкретні люди: науковці, викладачі, декани, ректори. Ми маємо втілювати ці закони, ми не можемо ухилятися від цієї відповідальності.
Тут виникає питання: а що робити нам далі в такій ситуації? Я для себе казав: байдуже, хто прийде до влади, але якщо вони не перетнуть червоних ліній, то нам треба співпрацювати. Я вважаю, що червоні лінії є загальні для всієї держави, для всієї політичної нації. Є концепція суспільної угоди, в усіх концепціях суспільної угоди чітко прописаний принцип права народу на повстання. Народ має право на повстання, коли суверен загрожує всьому народу, всій політичній нації. Я стверджую, що прямі перемовини з Путіним — це не просто зрада, це пряма загроза нашій державній незалежності й пряма загроза фізичного знищення для багатьох з нас. Тому це пряма загроза всій політичній нації.
Мене нажахала фраза, яка, сподіваюся, нажахала всіх притомних людей, коли Зеленський на стадіоні назвав терористів і російські війська на Донбасі повстанцями. Це та червона лінія, яку не можна перетинати. Але він ще не був президентом.
Я дуже прошу його та його команду: не перетинайте червоних ліній, дайте нам змогу з вами співпрацювати.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.