«Таємний щоденник Петлюри»: яким насправді був український революційний діяч

На екранах з’явився новий художній фільм про історичні події, які відбувалися в Україні на початку ХХ сторіччя, – «Таємний щоденник Петлюри». Фільм присвячений постаті одного з лідерів Української революції — Симона Петлюри.

Чи достовірно передали автори фільму всі історичні факти про події того часу та саму особистість Петлюри? Говоримо з істориком, кандидатом історичних наук, доцентом Київського університету імені Тараса Шевченка Андрієм Рукасом.

«Нам показали не того Петлюру, яким він був насправді»

На мою думку, людині, в якої немає базової шкільної підготовки з історії України, дуже важко розібратися в тих подіях, бо у стрічці банально порушена хронологія. Відповідно, розповідь йде не від початку до кінця, а, як пояснюють автори фільму, — Петлюра так згадував. Проте мусить бути дуже чітка межа між ігровим художнім кіно і кіно історичним. Адже ця стрічка знята про реальну історичну особу – Симона Петлюру, який уособлював цілий напрямок Українського визвольного руху. Тому авторам  фільму варто було обережніше ставитися до реальних документів, фактів та подій. Наприклад, нам показують, як розкішно жив Петлюра у Парижі, хоча насправді він жив, перебиваючись з хліба на квас. І замість того, що показати Петлюру борцем, вони показали Петлюру скиглія, який постійно тужить і сумує.  А як раз у кінці 1925 – на початку 1926-го року Петлюра почав видавати журнал «Тризуб», у якому закликав українство продовжувати боротьбу і не зневірюватися. Цей журнал став трибуною Українського визвольного руху, і Петлюра дуже багато писав до цього журналу. Петлюра не зневірився. Якби Петлюра зневірився, опустив руки, відмовився від боротьби, він перестав би бути небезпечним для «червоних».

Тобто, нам показали не того Петлюру, яким він був насправді. Міграційний Петлюра показаний не такий, яким він випливає з історичних документів і фактів.

Епізодичні ролі — Грушевський, Винниченко, Пілсудський

Це епізодичні особи, вони особливої ролі у фільмі не відіграють і, як на мене, візуальна подібність є. Щодо гри акторів, нехай це оцінюють спеціалісти з кіномистецтва, але Бенюк, як на мене, вийшов гарний в ролі Грушевського, а міністр Нищук (міністр культури Євген Нищук — ред.) трохи переграв Винниченка, був занадто театральним, особливо в останній сцені, де він пускав скупу сльозу з приводу смерті друга Симона. Щодо Пілсудського, то тут варто сказати, що фамільярності в спілкуванні двох лідерів просто не було. Зустрічаються лідери двох суверенних держав, які говорять про укладання політичного союзу. І це покладання руки на плече, звертання на «ти»… По-перше, це було непритаманне Пілсудському, і Петлюра б цього просто не дозволив, та й цього просто не було.

Болбочан

З Болбочаном трохи переплутана хронологія, тому важко зрозуміти, про що там йдеться. І теж – справа Болбочана не розкрита. Але я чудово розумію авторів фільму – за дві години втиснути все дуже важко. Тому, на мою думку, тут можна було б зробити прекрасний серіал про життя Петлюри серій на 20 і розкрити роль Болбочана, а можна було б зосередитися на обставинах вбивства, судового процесу – там теж була своя інтрига і драматургія. А вони об’єднали дві частини під одним дахом: 17-20-ті роки – це одна історія, а еміграційний Петлюра 20-25-го року – трохи інша. Намагання їх поєднати і дало, на мою думку, невідповідність.

«На цей фільм йти потрібно, але перед тим варто почитати історію»

На цей фільм йти варто. По-перше, це українське кіно, яке в нас не так часто знімається. По-друге, це перший фільм про Петлюру, який взагалі був знятий в Україні, і один з фільмів про Петлюру, який був знятий взагалі. Але перед тим, як йти, я б почитав шкільний підручник за 10-ий клас, щоб розібратися в хронології — що за чим відбувається і про що йдеться в цьому фільмі.

Чи був щоденник у Петлюри?

Історикам такий спогад невідомий — в його листах та творах щоденник не згадується. Але в даному випадку художник має абсолютне поле для фантазії для того, щоб у цікавій та зрозумілій формі подати матеріал глядачеві.

Розмову провели ведучі Євгенія Гончарук та Любомир Ференс