Японці були переконані, що аварії, як на ЧАЕС, у нас ніколи не буде — Джумпей Такахаші

Землетрус

Аварія на Першій Фукусімській АЕС сталася у березні 2011 року. Почалося все із землетрусу. Японці звикли до землетрусів і знають як поводитися під час них, оскільки острови розташовані у сейсмічно активній зоні, проте це були найсильніші поштовхи за останні 100 років, магнітуда сягнула максимальних 9 балів за шкалою Ріхтера. Від сильного струсу впали опори електропередач, у містах на узбережжі префектури Фукусіма зникло світло. 

На Першій Фукусімській АЕС без електрики зупинились три енергоблоки, на решті ж проводилася профілактика. Спрацював аварійний захист, живлення відновили від резервних дизельних електростанцій. Проте менш ніж за годину стіни заввишки 5 з половиною метрів, які захищали АЕС від океану, накрила величезна хвиля висотою з п’ятиповерхівку. Вона виникла в океані майже за 130 км від узбережжя, там відбувся злам тектонічних плит.

У National Geographic пояснюють: коли трапляється зсув, вивільняється енергія, вона рухає величезні обсяги води — так виникають хвилі, які розходяться в усі сторони. На глибині водні маси набирають швидкість — приблизно 800 км на годину, проте висотою сягають не більше 60 сантиметрів. Тож корабель їх навіть не помітить. Коли вода доходить до мілин, похиле дно зменшує швидкість хвиль, проте збільшує їх висоту. Кадри, які транслювали людям у Токіо, знімали на узбережжі, з багатоповерхівок та гелікоптера. Тоді швидкість хвилі сягала 8 км/ сек. 

У місці ураження перебували 5 японських АЕС, Фукусіма була найбільшою з них і стояла на березі. Вона прийняла удар першою. Проектувальники передбачали цунамі заввишки шість метрів, але не 15. Попри те, що реактори зупинились, ядерне паливо продовжувало виділяти значну кількість тепла. Від землетрусу утворились тріщини в блоках. У підвальному приміщенні станції одразу загинули двоє співробітників. 

Вода затопила АЕС і знищила дизельні генератори та паливні баки. Відтак зникло світло, а без нього не можна подати холодну воду в реактори, щоб охолодити стрижні. Без охолодження їх металеві оболонки, зроблені з цирконієвого сплаву, почали плавитися. Власники АЕС — компанія TEPCO — повідомили уряд про небезпеку 1-го рівня.

Японці ж були переконані, аварія подібна до Чорнобильської в них ніколи не станеться, розповідає координатор японсько-білоруської співпраці щодо впливу радіації на здоров’я людини Джумпей Такахаші:

«Японці, і спеціалісти, і неспеціалісти, вважали, що чорнобильська аварія відбулася на тлі російської, радянської технології або людської помилки. Японці вважали, що у нас ніколи не відбудеться подібної аварії».

Такахаші говорить, після Чорнобиля на початку 90-х японці приїжджали в Україну, Білорусь і Росію проводити скринінг захворювань щитоподібної залози у дітей.

Наукова співпраця була необхідною для нашої країни, оскільки в Україні і Білорусі боролися з наслідками аварії на ЧАЕС, а Японія ще пам’ятала ядерні бомбардування Сполученими Штатами міст Хіросіма та Нагасакі 6 та 9 серпня 1945 року. Тоді 90% населення цих міст загинули  впродовж 7 днів внаслідок вибуху та ураження радіацією. Тож аби не повторювати досвід України, коли йшлося про будування АЕС, японці взяли до уваги сейсмічну активність свого регіону. в 60-ті роки фундамент для реакторів з 1-го по 5-й заклали у землі на глибині 25 метрів, щоб захистити їх від землетрусів. Японці були переконані, вони врахували все, розповідає Джумпей Такахаші:

«Багато наших друзів в Україні пам’ятають, що один з наших лікарів, спеціалістів із захворювань щитоподібної залози висловився тоді, що в Японії така аварія ніколи не відбудеться. Це було на початку 90-х років. Досі люди пам’ятають, особливо коли відбулася подібна аварія, це було дуже прикро, але це доводить, що ніяка техніка, ніяка технологія не бездоганна».

Такахаші координує співпрацю між науковцями Білорусі та Японії вже 10 років, він почав працювати ще до аварії на АЕС Фукусіма. Такахаші мав досвід роботи і в Росії, там вивчив мову, коли запропонували працювати з Білорусією, він погодився, їздив в уражені білоруські ліси, приїжджав і в Чорнобиль. Але японська аварія і для нього стала несподіванкою.

«Нам довелося зізнатися, що у нас таке відбулося. Це був дуже складний етап. Ми вважали, що певні уроки нас не стосуються, але виявилося, що це наше спільне. Одразу почали вивчати уроки чорнобильської катастрофи та ліквідації наслідків аварії».

Вибух на першому реакторі та подальші події

12 березня вибухає будівля, в якій розташовано перший з шести реакторів на Фукусімі. У решті реакторів теж виникають пошкодження. 13 березня — наступний вибух руйнує будівлю третього реактора. На наступний день — вибух і пожежа на 4-му реакторі. Стрижні перегрілись, стався викид радіації. Вертольоти ллють воду на реактори, вона змиває радіацію в океан. Загалом для охолодження використали близько 100 тонн води. Про аварію кілька днів говорять в усьому світі.

Катастрофу визнали радіаційною аварією максимального сьомого рівня за Міжнародною шкалою ядерних подій. Близько 470 тисяч людей довелося евакуювати із зони ураження. Внаслідок аварії в атмосферу потрапили 770 тисяч терабеккерелей радіації, повідомило Агентство з ядерної і промислової безпеки Японії. Це приблизно 7% від аналогічних викидів внаслідок аварії на ЧАЕС. Зона примусового виселення сягала спершу 10, потім 20 кілометрів довкола АЕС, до 30 км діяла зона добровільної евакуації. 5 сіл поза межами цих зон також евакуювали. З центрального міста префектури Фукусіма — за 60 км від АЕС мешканці виїжджали за власним бажанням. Більшість забруднюючих речовин випали в море, розповідає координатор  Джумпей Такахаші.

За кілька тижнів незначне підвищення радіації зафіксували і в Україні та в Європі. в серпні 2011 року, тобто на кілька місяців раніше, ніж сліди радіації принесло до США течією та вітром, дослідники зі Стенфордського університету знайшли сліди цезію-137 та цезію-134 в 15 тунцях неподалік міста Сан-Дієго. Тунець приніс радіацію під час природної міграції від берегів Японії, де у березні сталася аварія на АЕС.

Яка ситуація на місці аварії зараз?

Наразі минуло 8 років з моменту аварії, більшість міст досі покинуті, і схожі на Чорнобильську зону відчуження у 90-і, порожні вулиці, в будинках розкидані речі, вивіски біля кав’ярень досі запрошують гостей, проте всередині все розтрощене. 

У 2015 році за 19 кілометрів від АЕС відкрили для проживання містечко Нараха. Наразі там проживає менше ніж половина від 7 400 колишніх мешканців, повідомляє National Geographic. Через півтора року влада скоротила виплати вимушеним переселенцям, в такий спосіб намагалась стимулювати людей повернутись додому.  І все ж багато людей вирішили залишитись на новому місці.

У 2016 році в регіоні Фукусіма стався ще один потужний землетрус, проте шкоди АЕС він не завдав.

У березні 2017 року уряд скасував режим евакуації для центральної частини міста Наміє, яке розташоване за 10 км від АЕС. Однак мало хто ризикнув повернутися, пише американське видання The Washington Post. Повернулися всього 873 людини — менше 5% від колишнього населення містечка. Багато хто боїться — і не без очевидних підстав — що і їхні будинки, і околиці все ще є небезпечними. Більшість репатріантів — літні люди. 

Цього року дозволили селитись вже на відстані 5 кілометрів від АЕС, розповідає японець Джумпей Такахаші. Для японців маленька батьківщина не менш важлива за велику, тож вони намагаються відродити свій регіон якнайшвидше.

Чотири п’ятих географічного району Наміє — це гори та ліси, які неможливо дезактивувати — тобто очистити від радіоактивного забруднення і які, як і раніше, вважаються небезпечними для повернення. Коли йде дощ, радіоактивний цезій з гір потрапляє до річок та підземних джерел води неподалік від міста. «Минуло вісім років. Ми сподівалися, що тепер все владнається, — каже 66-річний Хонда. Однак зараз найгірший час, найболючіший період».  За даними оператора «Фукусіми-1» Tepco, рівень випромінювання на території АЕС значно впав. Дослідник радіації Езбі Браун має доступ до станції Фукусіма і говорить, рівень радіації навіть зараз біля реакторів в тисячі разів перевищує забруднення у зоні відчуження, а очищення триватиме роками. З ним спілкувалась кореспондентка каналу National Geographic Маріанна Ван Целлер.

«Насправді там працюють 5 тисяч людей. Це масштабні роботи з очищення. В деякі приміщення станції вони можуть входити, в інші ж відправляють роботів, щоб зняти відео чи виконати роботу. Людям заборонено туди входити, таким високим є рівень радіації. Він в тисячі разів вищий, ніж тут. Скільки часу людина могла б там перебувати? Кілька хвилин, там так багато радіації, вона опромінює і вбиває вас, так що органи почнуть відмовляти. Можливо за 20 років знайдуть спосіб очистити все і зробити територію придатною для проживання, але це неймовірно складне завдання».

У рисових зернятках з префектури Фукусіма у 2011 виявили радіоактивний цезій. Представники влади стверджували, жоден кілограм цього рису в продаж не потрапив. Заборони стосувались і молока, розповідає координатор японсько-білоруської співпраці Джумпей Такахаші. 

Фукусіма — сільськогосподарський регіон, а внаслідок забруднення радіацією ґрунти стали непридатні для рослинництва. Оскільки допоки немає механізму деконтамінації землі, влада Японії наказала збирати ґрунт у пластикові пакети та зберігати їх у 10-кілометровій зоні відчуження, розповідає художниця Маріко Гельман. Розмову з нею читайте за посиланням.

Джумпей Такахаші розповідає, що спершу ґрунти хотіли фільтрувати та очищати, щоб вирощувати на них рослини. Таке рішення збурило громадськість, тому ґрунти почали збирати в мішки.

Наразі уряд будує місце для тимчасового перепоховання цих мішків з ґрунтом. Новий могильник планують розташувати за 2-3 кілометри від АЕС. Наразі японський уряд уже оголосив безпечними вирощені в регіоні продукти. У відкритих містах наново збудували школи. Їжу для школярів щодня перевіряють на радіацію. Перевірка одного інгредієнта триває 30 хвилин. Якщо продукт чистий, його дають дітям. Такахаші розповідає, море теж моніторять.

Фукусіму хочуть зробити привабливою для туристів. Ще в 2014 році на станції почали проводити екскурсії, розповідає Такахаші. Давали тонкі спецкостюми, особливих масок не було. З автобусів туристів тоді не випускали. Такахаші тоді здивувало, як швидко будували баки для консервації забрудненої води з-під реактора і скільки людей працювали.

На АЕС і досі працюють як літні, так і молоді ліквідатори. У 2011 році будівельників направляли на відновлювальні роботи тільки за їх згоди. Аби заохотити людей йти на ризик, компанія-власниця станції запропонувала оплату вищу за середню ринкову, розповідає Такахаші.

Минулого року в Японії помер перший потерпілий від радіоактивного випромінювання. В чоловіка діагностували рак легенів. На станції він відповідав за вимірювання рівня радіації після того, як сталась аварія. Родині померлого пообіцяли виплатити компенсацію.

Японський уряд намагається вийти за рамки трагедії і використати Токійську Олімпіаду 2020 року як символ надії та відновлення. Шість олімпійських ігор з софтболу та один бейсбольний матч пройдуть у Фукусімі — жвавій та вільній від радіації столиці префектури, звідки почнеться також естафета Олімпійського вогню. Однак для Наміє, розташованого значно ближче до атомної станції, це свято — лише порожній звук, кажуть його мешканці. В міжнародній організації Greenpeace запевняють, рівень радіації в тих частинах Наміє, де було скасовано режим евакуації, у 2017 році становила від 2 до 11 мілізіверт на годину, тоді як норма — 1 мілізіверт на рік. Тобто два роки тому радіація подекуди в сотні разів перевищувала норму. Це підвищує ризик лейкемії та інших видів раку до «невиправдано високого рівня», особливо для дітей, таку інформацію опублікував Greenpeace у звіті за 2017 рік.

Більше про аварію на Фукусімській АЕС слухайте у сьомому випуску подкасту ECO SAPIENS.