За 20 років благодійності потреби людей не сильно змінилися — голова БО «Центр милосердя»

У рубриці Своїми руками в ефірі Ранкової хвилі говорили з головою БО «Центр милосердя» Галишин Русланою.

Якщо переважно у рубриці Своїми руками ми говоримо про ініціативи, які сконцентровані у столиці, і трохи менше уваги приділяємо, наприклад, містам, які у нас прийнято називати провінційними, то сьогодні ми будемо говорити про таке місто, як Дрогобич Львівської області і Благодійний фонд «Центр милосердя».

Місто Дрогобич досить велике, як на Львівщину, а саме друге за чисельністю після Львова. Тож чим займається ваша організація  і які найбільші є потреби в людей у місті, розташованому недалеко від кордону з Польщею?

— Наша організація створена у далекому 1999 році, зареєстрована 1 квітня, і це був не жарт, бо вже 20 років ми працюємо досить активно та інтенсивно. Ті цілі, які ми ставили при створенні організації, на жаль, досі є актуальними, навіть і в 2018 році. Ми є благодійна організація соціального спрямування, і наша місія — надання матеріальної допомоги тим родинам, які її потребують, і за 20 років через наш Центр пройшли близько 5 тисяч дрогобичан та мешканців околиць Дрогобицького району.

Найчастіше, це надання матеріальної підтримки та соціальних послуг. Наприклад, перукарня, прокат засобів реабілітації для людей, які тимчасово втратили працездатність, пральня. Ми також щоденно вимірюємо артеріальний тиск чи цукор у крові експрес-методом для людей, які цього потребують. Колись функціонувала благодійна їдальна. Зараз ми лише розносимо обіди для лежачих людей. З 2009 року у нас повноцінно розпочав роботу дитячий напрямок: три дитячі групи – післяшкільного дозвілля та вивчення англійської мови.

Ви сказали, що фактично за 20 років вашої діяльності потреби людей у місті не змінилися. Якщо ми говоримо про 90-ті роки, то вони для України часто асоціюються із важкими часами. І майже 20 років минуло. Ми перебуваємо в іншому тисячолітті. Чому, на вашу думку, потреби залишилися тими самими?

— Я не можу сказати, що не змінилися. Наприклад, якщо ми розпочинали нашу діяльність просто зі створення банку одягу, і раніше ми отримували гуманітарні вантажі з-за кордону, то з 2008-року ми відмовилися від цього, бо ці потреби повністю забезпечиили дрогобичани. Коли була благодійна їдальня, я кажу, що зараз її нема, і не тому, що вона не потрібна, але є інші благодійні організації, які надають цю послугу. І кількість людей, які її потребують, все ж скоротилася.

У нас є програма «Домашня опіка», у рамках якої наші соціальні працівники відвідують немобільних людей вдома і надають їм певний спектр соціальних послуг, зокрема і матеріальну допомогу. Йдеться саме про людей, які хворіють. Навіть не варто говорити про те, скільки коштують ліки зараз. Ми маємо можливість завдяки програмам, які підтримують наші донори, вирішувати ці питання, і допомагати. Ми не ставимо за мету вирішити усі питання, бо це неможливо.

Наше місто є депресивним. У нас не працює жодне промислове підприємство. Раніше було 5 або 6 великих заводів, а зараз жодне не працює. Бюджетоутворюючою організацією міста був Дрогобицький університет.

Нині високий відсоток безробіття, дуже багато людей, які виїжджають на заробітки, і це складно. На дрібний бізнес розраховувати… добре, що ці люди дають собі раду і можуть виживати, але що робити з людьми пенсійного віку, як вирішувати їхні соціальні потреби?

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі або дивіться у відеотрансляції зі студії Громадського радіо