«Громадське радио»
Говорили про це з головою правління Кримської правозахисної групи Ольгою Скрипник.
Про тортури, які застосовують ФСБ у російських тюрмах, ми запитали у російського правозахисника, голови Комітету проти тортур Ігоря Каляпіна.
Ольга Скрипник — координаторка Кримської правозахисної групи, правозахисниця, кримчанка. До окупації Криму жила в Ялті, викладала і займалася правозахистом. У березні 2014-го року Ользі і її чоловіку довелося виїхати з півострову. На збори їм дали кілька годин. Кримську правозахисну групу Ольга з колегами створила у 2015 році. Із того час вони моніторять і документують порушення прав людини і воєнні злочини в окупованому Криму.
Ігор Котелянець: Кримська правозахисна група — дуже відома правозахисна організація, на документах якої базується багато документів та звітів. Завдяки роботі вашої організації світ дізнається про те, що саме відбувається у Криму. Не так давно ви опублікували звіт за 2020 рік. Як змінився Крим за цей період? Що там відбувалося за час пандемії і що ви спостерігали в контексті порушення прав людини?
Ольга Скрипник: На жаль, порушень прав людини менше не стало. Весь цей звіт про те, що порушення продовжуються, більш того, є нові «тренди» Російської Федерації — нові напрямки переслідування людей. І в цілому ми бачимо, що стан із правами людини лише погіршився.
Можу навести декілька прикладів, які про це говорять. Перший, і це одна з найбільших проблем — насильницькі зникнення.
Ігор Котелянець: Що таке — насильницькі зникнення?
Ольга Скрипник: Не все зникнення буде насильницьким. Є відповідні стандарти, міжнародні документи, які кажуть, що якщо зникнення є насильницькими, то вони є відповідальністю держави, у даному випадку — держави-окупанта. Тобто це коли людина була арештована або викрадена за участі або безпосередньо органів влади або агентів впливу. Наприклад, «кримська самооборона» — це угруповування, яке формується, контролюється спецслужбами Росії. І тому те, що вони чинили у 2014-15 роках, це теж є насильницькі зникнення.
І перша відома жертва — це Решат Аметов, який був викрадений і вбитий. І тут дуже принциповим є те, як розслідувалася ця справа. Всі бачили відео, як викрадають Решата Аметова. Це було серед білого дня 3 березня 2014 року. Люди його саджають проти волі до машини і він зникає. Через два тижні 15 березня його знайдуть вбитим зі страшними слідами тортур. Так ось ці дві людини, які його викрали, отримали у російському слідстві просто статус свідків. Жодна людина за викрадення та вбивство не була притягнута до відповідальності.
Якщо говорити про цифри, то Управління Верховного комісара ООН говорить про 43 жертви насильницьких зникнень. Більшість з них вже звільнені, наприклад, такі як Андрій Щекун і Анатолій Ковальський, які були викрадені у 2014 році. Але доля щонайменше одинадцяти людей і досі залишається невідомою. Правозахисники говорять, що таких людей насправді більше, але родичі не знають, де вони перебувають, і винних так і не покарано. Здебільшого це активісти.
А далі практика змінилася на політично мотивоване переслідування, і це йдеться про тих людей, яких ми називаємо політичними в’язнями. І тут, якщо говорити про тенденції 202-го року, то кількість таких людей лише збільшилася. У 2019-му році Росія звільнила 11 політв’язнів, а у 2020-му році заарештувала 26 нових наших громадян, і це тільки за кримськими кримінальними кейсами. І якщо ми додамо ще лютий 2021-го року, то це ще шість кримських татар були ув’язнені та плюс нова жертва політичного переслідування була заарештована — Владислав Єсипенко. Тобто Росія постійно накопичує цих заручників.
Про ці цифри ми говоримо на кожному міжнародному заході, доводячи, що з Росією неможливо домовитися. Вона не спроможна на виконання своїх домовленостей, тому треба шукати механізми тиску і звільняти всіх, інакше в нас постійно буде оцей фонд заручників, яких Росія буде використовувати.
Наталія Каплан: У нас на зв’язку правозахисник Ігор Каляпін, з яким ми хотіли б поговорити про тортури, які застосовують проти своїх та українських громадян в Російській Федерації. Пане Ігорю, маємо свіжу історію про застосування тортур у Криму проти Владислава Єсипенка, якого душили пакетом та застосовували проти нього електричний струм. Наскільки такі методи популярні в ФСБ?
Ігор Каляпін: Саме такі методи і є найбільш популярними. У нас цим грішить і поліція.
Наталія Каплан: Якими є найжорстокіші тортури?
Ігор Каляпін: Будь-які тортури, які повторюються не один раз, можуть бути дуже жорстокими і гарантовано призведуть до виконання вимог ФСБ. Наприклад, при удушенні поліетиленовим пакетом людина може або задихнутися і померти, або, якщо людина і не задихнулася, після того, як це повторюють декілька разів, людину доводять до такого стану, що вона буде готова на все. Те саме можна сказати і про тортури електрострумом — їх теж неможливо витримувати довго. Напругу можна дати таку, що це призводить до судом, до неконтрольованої дефекації. Людина сидить у власній сечі, у власних випорожненнях. Також це може призвести до зупинки серця чи втрати свідомості. Будь-яку з цих тортур неможливо витримати.
Наталія Каплан: Що стосується психологічного тиску, які з них можна віднести до тортур?
Ігор Каляпін: Знову-таки, спектр дуже широкий. Наприклад, один з увезених, якого потім звільнити, бо з’ясувалося, що він невинний, визнав спочатку свою провину навіть на суді. Коли його запитали, чому так, він пояснив, що після того, як його побили, йому пригрозили, що просто зґвалтують його дружину. І дійсно його дружину привезли у поліцейський відділок, почали зривати з неї одяг, а він у цей момент перебував у кайданках, прив’язаний до стільця. І коли він зрозумів, що це не просто погрози, а її дійсно можуть зґвалтувати, він погодився дати свідчення проти себе. Це психологічні тортури, адже особисто з ним нічого не робили, окрім побиття.
Ігор Котелянець: Пані Ольго, за що у Криму переслідуються «свідки Ієгови»?
Ольга Скрипник: Це те, що не вкладається в голові. Тренд 2020 року — те, що «свідки Ієгови» вперше отримали реальні вироки. Спочатку Російська Федерація визнала «свідків» екстремістами. Цьому немає жодних нормальних обґрунтувань, адже ми знаємо, що у всіх країнах спокійно діє ця організація і жодної загрози суспільству вона не несе. Чомусь Росія вирішила інакше і заборонила цю організацію. Потім були адміністративні переслідування, невдовзі почалися і кримінальні справи. А у 2020-му році були перші вироки, які шокували навіть мене. Я розуміла, що буде якийсь вирок, але ми не очікували, що це буде шість років реальної колонії для двох кримчан. Навіть у Росії не за кожне вбивство дають такі терміни.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо: