За швидкістю зміни інформації ми нібито повернулись до 2014 року — Олександра Ляшенко
Наскільки виправдані позитивні настрої українців щодо напрямку, у якому рухається Україна? Чи мають вони економічне підґрунтя? Соціологічне опитування коментує докторка економічних наук, професорка Олександра Ляшенко
— Оприлюднено дані соціологічного дослідження, яке свідчить про те, що рекордна кількість українців вважають, що країна рухається у правильному напрямку. Це люди, які проголосували за президента Зеленського, а потім за партію «Слуга народу», чи інші?
— Щодо опитування, яке ви згадали, то я була на презентації цього дослідження. Ймовірно, що це люди, які віддали свої голоси і за чинного президента, і за домінуючу партію, але в самому опитуванні питання «За кого ви голосували?» не ставили. Щодо правильності руху, то у мене виникає питання, що є вектором правильності. У чому правильність руху? З позиції економічного зростання? З позиції суб’єктності держави на політичній арені? З позиції зміцнення національної безпеки? З ремонтування доріг? Кожен, хто відповідав на це питання, під правильністю руху розумів щось своє.
— Ми як журналісти дуже часто цитуємо усілякі соціологічні опитування. Зараз ми кажемо, що рекордна кількість українців (понад половина) вважає, що ми рухаємося у правильному напрямку. Наскільки виправдано ми надаємо цьому значення?
— Справа у тому, що саме опитуванням, які проводяться фондом Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва, можна довіряти, тому що у нього є всі ознаки стабільності. Це фонд, який з’явився не учора, не одночасно з появою фільму «Слуга народу», він існує давно, у нього є стабільна репутація. Щодо результатів цього опитування, то половина — це багато.
На будь-яке дослідження, як і на це, потрібно дивитися у всій сукупності чинників, які були зазначені. Мова йде також про те, що є рекордна кількість людей, які мають обнадійливу позицію і думку щодо ситуації в Україні тепер і рекордне збільшення кількості людей, які почали довіряти владі. Ці процеси взаємопов’язані. Треба розуміти, що це дуже добре, але водночас не треба забувати, що всі показники, про які ми говоримо, нематеріальні. Квантовий перехід від віри і надії до конкретних дій може бути не таким щасливим, як це очікує більшість.
— А що може стати матеріальним доказом, що народ не розчарується і не відступить за першої невдачі?
— Багато чого буде залежати від того, якою буде надалі поведінка влади. Те, що мене не перестає непокоїти, це занадто велика емоційність, довіра, яка зашкалює. Підхід до матеріального я б розглядала з контроверсійного підходу. Найбільшу довіру будуть заслуговувати ті дії влади, які будуть пов’язані з фінансовою стабілізацією населення. Якщо не будуть створюватися нові робочі місця, якщо не будуть підвищуватися прожиткові мінімуми, то швидкість скорочення амплітуди коливань від довіри до недовіри може бути дуже високою. Якщо скоротиться відтік робочої сили та настрої, пов’язані з міграцією, хоч трохи пригальмуються, це буде ознакою довіри.
— Наскільки швидко ми можемо очікувати змін у показниках, на які звертають увагу серйозні дослідники і дослідниці? Ви є прихильницею індексу економічної свободи.
— Я думаю, що швидко в індексі економічної свободи ми стрибок не зробимо. Не тільки тому, що протягом майже 30 років Україна мігрувала між деспотичною або майже невільною економікою. Якщо економічну свободу дуже швидко отримати, ймовірно, виникне традиційне питання: не буде зрозуміло, що з нею робити. Треба розуміти, що все, що пов’язано з економічною свободою, не завжди таке популярне, як здається. Тому що це означає, що пенсійне забезпечення буде також «вільним», його майже не буде, державне утримання в університетах також буде «вільним». Не треба скидати з ваг, що Україна перебуває у стані війни.
— Вчора з’явилися повідомлення про те, що «команда Зе», яка хотіла поміняти геть усіх в уряді, готова залишити там трьох міністрів (міністерку фінансів, міністерку охорони здоров’я і міністра внутрішніх справ). Правда, під вечір уже з’явилися варіанти цих варіантів.
— У нас знову продовжується 2014 рік. Я маю на увазі швидкість зміни інформації. На день раніше збирались залишити тільки одного міністра, потім вже трьох.
Знову змінити абсолютно всіх міністрів і поставити нових людей — це дуже ризикований крок. Ми багато разів це проходили, але ситуація ускладнюється. У нас поки ситуація з професіоналізмом в усіх сферах, в політичній особливо, є дуже тривожною, тому що професійність не накопичується. Як на мене, поміняти геть усіх — це все час. Якби міняли тільки міністра, але ймовірно, і команда буде заходити абсолютно нова. Тоді виникає питання, що рутинну діяльність будуть виконувати люди, які мають вчитися всього цього. Як це буде сприяти прогресу? Я дуже за те, щоб з’являлися нові професіонали, але я дуже за те, щоб був сплав молоді та старшого покоління.
Всю розмову слухайте в доданому звуковому файлі.