За сім років окупації Криму в Україні так і не з’явилося розуміння того, як убезпечити журналістів на півострові — Ібрагімов

У цій темі добре обізнаний журналіст Тарас Ібрагімов, який під час окупації до 2020 року працював у Криму.

Тарас Ібрагімов — журналіст UA:Крим і Крим.Реалії. Протягом років окупації Криму Тарас висвітлював судові процеси над кримськими татарами, яких на окупованому півострові російські силовики переслідують за їхні релігійні і суспільно-політичні погляди і діяльність. Врешті, у січні 2020-го року окупаційна влада Криму заборонила Тарасу Ібрагімову в’їзд на територію окупованого півострова на 35 років, до 30 травня 2054-го року.

Ігор Котелянець: Ви декілька років займалися журналістикою на території Криму, і у 2020 році окупаційна влада заборонила вам в’їзд на територію півострову. Що сталося?

Тарас Ібрагімов: Ця історія тривала майже п’ять років, коли я їздив у Крим як кореспондент. По кілька місяців я був у Криму, місяць — в Києві, відновлюючи своє психологічне здоров’я, адже це направду непроста робота. Кілька разів мене затримували співробітники Центру протидії екстремізму і співробітники поліції, звертали увагу також судові пристави. Вони бачили мій щоденний «графік», адже я постійно ходив на судові засідання. Я жив цими судами і співробітники поліції це бачили. Я думаю, вони цю інформацію фіксували і в підсумку це вилилося у те, що вони вирішили заборонити мені в’їзд. Остання крапка, певно, була, під час судового засідання стосовно Лутфіє Зудієвої та Муміне Салієвої, коли їх у 2019 році судили за адміністративними статтями — за начебто публікацію екстремістських матеріалів у соцмережах. Мене тоді затримали під судом, доставили у відділок поліції і сказали, що я займаюся нелегальною трудовою діяльністю та виписали штраф у 2 тисячі рублів. Тоді я зрозумів, що це буде моя остання поїздка до Криму, і зрештою так і трапилося.

Ігор Котелянець: Але ж ви працювали під псевдонімом, як вони вас виявили?

Тарас Ібрагімов: Ну вони щодня бачили, що виходить Курбедінов із суду, а поруч стоїть Ібрагімов. Або Ібрагімов постійно ходить на одні і ті самі засідання — виключно політично мотивовані.

Ігор Котелянець:  А потім з’являються репортажі на «Радіо Свобода»?

Тарас Ібрагімов: Так.

Наталія Каплан: Чим вам аргументували заборону в’їзду у Крим?

Тарас Ібрагімов: У мене відбулася дуже цікава розмова на «кордоні». Молодий співробітник ФСБ відвів мене у «будку» і сказав: «Ну вы же понимаете, за что мы вам запрещаем въезд». Я відповів, що розумію. Він вручив мені папірець, де було написано, що моя присутність на території Російської Федерації несе небезпеку РФ.

Наталія Каплан: Ваша присутність у Криму на судах якось допомагала родичам політв’язнів?

Тарас Ібрагімов: Хороше питання. Після того, як мені заборонили в’їзд, для мене це була травма, адже мої п’ять років роботи у Криму здавалися мені певною місією. Сам факт присутності під судом, спілкування з рідними, розуміння, що ти розділяєш із ними ті ж ризики, які і вони несуть під судом, надає певної залученості. А рідні, особливо у перші тижні, місяці, коли стикаються з обшуками, судами, бачать увагу з боку журналістів, які ці ризики з ними розділяють, мають в обличчі цих людей певне плече, на яке можна покластися. Це окрема історія, окрім просто професійного висвітлення.

І тут варто було б говорити про те, що, на мою думку, за ці сім років окупації в Україні так і не з’явилося розуміння того, як убезпечити журналістів у Криму, і як дати їм можливість там працювати на більш-менш легальних підставах. Це добре ілюструє справа Єсипенка, Семени та інших журналістів. Хоча я вважаю, що тут немає нічого неможливого — можна за бажанням забезпечити роботу якщо не корпункту, то принаймні якоїсь групи українських журналістів, які б там системно висвітлювали історію Криму. Думаю, на рівні МЗС України та Росії можна було б погодити акредитацію одного-двох журналістів. Я за п’ять років був фіксером у десятків закордонних журналістів — від Канади до Німеччини, і всі вони працюють там за акредитацією. І те, що мене оштрафували на дві тисяч рублів – це як раз історія про неакредитованого журналіста, коли журналіст працює там на свій страх і ризик та змушений працювати під псевдонімом.

• Можна за бажанням забезпечити роботу якщо не корпункту, то принаймні якоїсь групи українських журналістів, які б там системно висвітлювали історію Криму

Наталія Каплан: А як ви потрапляли у суди? Там же теж потрібна акредитація.

Тарас Ібрагімов: Я туди потрапляв, як слухач. Мені там не дозволяли знімати, лиш один-єдиний раз мені дозволили зняти одного з політв’язнів. На закритих засіданнях я завжди був під судом. Приміром, по всіх справах по Хізб ут-Тахрір всі судові засідання з 2017 року закриті.

Ігор Котелянець: Працюючи в Криму, ти усвідомлював, що з тебе теж можуть зробити такого ж Панова, Сущенка, Штиблікова тощо — просто звинуватити у шпигунстві за те, що ти займаєшся журналістикою?

Тарас Ібрагімов: У якийсь момент я над цим замислився — після другого, третього затримання, що ця історія може перерости у дещо складніше за наслідками, ніж просто затримали і відпустили, допитавши. Але, мені здається, я випрацював для себе якийсь глобальний підхід. Якщо подивитися на статистику Міжнародного комітету захисту журналістів, який фіксує, скільки журналістів вбито і за ґратами, то ми там побачимо сотні імен. Тому ти просто робиш вибір — або ти обираєш цю історію і працюєш, або ні.

Наталія Каплан: Протягом п’яти років, коли ви так прискіпливо спостерігали за Кримом, настрої кримчан якось змінилися?

Тарас Ібрагімов: Це питання дуже побіжно перебувало у фокусі моєї уваги, тому що я був повністю зосереджений на судових процесах. Але є моменти, які запам’ятовуються, і це, наприклад, якісь пам’ятні дати для Криму — 18 травня, 9 травня. За місяць до 9 травня весь Сімферополь вже заклеєний георгіївськими стрічками, місто готується до цього «побєдобєсія», Аксьонов і Константинов йдуть переможним маршем вулицями, де збирається величезна кількість людей. І через два тижні — 18 травня, яке дуже відрізняється. Це абсолютно стигматизована історія для тамтешньої влади про те, що не можна відзначати цю дату, і з 2015-го року жодного разу окупаційна влада не дала дозвіл на проведення хоч якогось мітингу кримським татарам. Але вони, тим не менше, завжди збираються на свій страх і ризик і вшановують своїх предків.

Ігор Котелянець: Для того, щоб колись все-таки відбулася деокупація Криму, важливо, щоби півострів, як мінімум, був присутнім у інформаційному просторі. Як ти вважаєш, чи присутній він на сьогодні в достатній мірі в українському інформаційному просторі?

Тарас Ібрагімов: Я озвучу непопулярну точку зору. Я знаю статистику про те, що Крим перебуває в українському інформаційному полі на рівні 1-2%. Але мені здається, що українські ЗМІ роблять доволі достатньо для того, щоби слухач, якому цікава історія політв’язнів і Криму, знав про це щось. У нас є Громадське радіо, Крим.Реалії, UA:Крим, АТR. Тобто історія про ЗМІ, які висвітлюють події в Криму, є. Я не вважаю, що треба з бубнами танцювати і давати якусь додаткову цукерку слухачу чи глядачу, щоб він зацікавився темою Криму. Це вже більше про те, чи цікаво слухачу. Мені здається, що пропозицій достатньо в інформаційному полі, а от чи є попит на цю інформацію — це вже питання до соціологів: наскільки українське суспільство зацікавлене у складних темах, де треба розуміння, співчуття тощо.

• Мені здається, що українські ЗМІ роблять доволі достатньо для того, щоби слухач, якому цікава історія політв’язнів і Криму, знав про це щось

Ігор Котелянець: Як ти думаєш, коли ти реально повернешся в Крим?

Тарас Ібрагімов: Поняття не маю, але мені здається, однозначно раніше, ніж через 35 років. Я відповім так: я однозначно буду висвітлювати деокупацію Криму, мені дуже цікаво, що буде відбуватися у ці турбулентні дні.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS