Закон про державну мову: чому Донбасу не треба його боятись

Чому Україна потребує ухвалення мовного закону? Чи відчувають російськомовні українці дискримінацію у своїй країні? Та чому жителям Донбасу не варто боятися української мови? Разом із членом робочої групи з розробки законопроекту про державну мову №5670 Сергієм Осначем та співзасновником  «Сильних громад» Павлом Островським в ефірі Громадського радіо згадуємо ухвалення закону Ківалова-Колесніченка в 2012 році та обговорюємо зареєстрований у Верховній Раді новий законопроект про мову.

Павло Островський: Я знаю, що в Донецьку спілкуватися українською в 2012 було немодно, мене це засмучувало завжди. Навіть у нас деякі викладачі, попри норму закону питали: «А давайте проведемо опитування, як ви хочете слухати лекцію, українською чи російською?» Там було двоє-троє студентів із 60, які хотіли слухати українською. Отак, маніпулюючи громадською думкою, викладачі залишалися в своїй зоні комфорту. Російська мова не потребує на Донеччині якогось захисту чи спеціального статусу, оскільки вона абсолютно вільно використовується всюди без законодавчих норм.

На Донеччині склалася така парадоксальна ситуація, коли проросійські місцеві еліти дуже маніпулювали громадянами і розповідали, що «русский язык притесняют». Насправді в пригнобленому стані була саме українська мова. Не лише на Донеччині, так само Харківщина, Миколаївщина, Херсонщина, Одещина, Київ. Цей закон ухвалювали виключно для того, щоб поляризувати суспільство, щоб «Партія регіонів» могла набрати результат. На той момент у 2012 році найпопулярнішим блогером на Донеччині був Денис Казанський, він написав текст російською мовою «Я не нуждаюсь в вашей защите». Це був на той момент один із найпоширюваніших текстів на Фейсбуці, він пояснював, що «я живу в Донецке и общаюсь на русском и мне не нужен особый статус русского языка».

Сергій Стуканов: Але в 2012 році все-таки закон Колісніченка-Ківалова було ухвалено, при чому з порушеннями процедурними. В лютому цього року Конституційний суд визнав цей закон неконституційним, відповідно, він втратив чинність. Кілька днів тому прокуратура Донецької області відправила в Донецький окружний адміністративний суд позов з вимогами визнати протиправними рішення місцевих рад від 2012 року про запровадження російської мови як регіональної в Донецькій області. Тільки тепер по суті прокуратура оскаржує ці рішення.

Насправді я не думаю, що цей закон тоді щось змінив в плані прав людей. Він прискорив процес русифікації, яка тоді й так була. До війни більша частина Донеччини була україномовною. Після війни вже був курс на те, щоб посилювати позиції російської мови, були поправки в Конституції СРСР, інших республік. І в 1977 році була прийнята нова Конституція СРСР, а у 1978 – національні Конституції. Намагання радянської влади зробити грузинську мову в Грузії необов’язковою викликало масові протести. Там вдалося відстояти позиції. На жаль, тоді в окупованій СРСР Україні не було такої можливості. Бо всі, хто хотів боротися за  українську мову (Василь Стус, Олекса Тихий, Левко Лук’яненко) були в таборах. Активна частина, яка могла очолити цей спротив – була просто репресована. Ті процеси, які закладалися як міна сповільненої дії, і наслідки ми маємо зараз.

Сергій Стуканов: Є сенс поговорити про один із законопроектів, який стосується державної мови. Чому його не варто боятися на Донбасі? В нас у студії один із розробників цього законопроекту Сергій Оснач.

Сергій Оснач: Я прийшов на етер зі звісткою, що мовного закону не треба боятися насправді нікому. Власне  почну з того, чому ухвалення мовного закону нині неминуче. Конституція України вимагає, що застосування мов в Україні регулюється законом, це прописано в 10 і 92 статтях. Це означає, що без закону, а Україна нині живе без мовного закону, всі ці питання застосування мов залишаються поза законодавчим регулюванням. Чому це погано? Це призводить до підвищеної конфліктності, вона поширюється на всі нерегульовані сфери.

Ми маємо дуже наочний приклад Криму, окупованої частини Донбасу, щоб зрозуміти, що мова – це не просто питання і забаганка філологів, письменників і предмет інтересу цих людей. Мова – це питання національної безпеки, чинник єднання української держави, нації. Держава мусить піднести українську мову на той рівень, щоб вона була пріоритетною.

В мене є навіть дослідження на цю тему: «Мовна складова гібридної війни». Річ у тім, що людина, яка говорить українською, або лояльна до української, вона більше асоціює себе з українським народом, культурою, етносом. Втрата мови – так би мовити перший крок до втрати ідентичності.

Сергій Стуканов: У нас через русифікацію чимало українців на Сході не обирають мову. Я, на приклад, народився в Донецьку і з дитинства говорив російською… Але уже в свідомому віці перейшов на українську, адже розумів, що потрібно інтегруватися в український інформаційно-культурний простір.

Сергій Оснач: Я народився в Києві, в мене така сама ситуація.

Павло Островський: Відновлення української мови повільно йде. Зростає кількість школярів, які навчаються українською. Я запитував нещодавно статистику в містах Донеччини: зростає кількість україномовних класів, бо батьки розуміють, що дитина матиме більше можливостей, якщо вона вільно володітиме українською мовою.

Так само в Дружківці, Краматорську в одній з мереж магазинів був день української мови, коли продавці обслуговували виключно українською. Я бачив усі відгуки, стежив на сайтах, у Фейсбуці. Всі відгуки були позитивними. Люди готові до того, щоби більше було української мови. Група «Рейтинг» має соціологічне дослідження про те, що на Донеччині 27 % підтримують посилення позицій української мови.

Сергій Стуканов: Озвучу цифри. В цілому в Україні 61% українців підтримує українську як єдину державну мову. Це опитування було оприлюднене в лютому цього року. 20% стверджують, що російській можна надати статус офіційної в окремих регіонах. Якщо взяти Донецьку і Луганську області, то 27% і 22% відповідно вважають, що українська має бути єдина державна. 33% в Донецькій і 26% в Луганській вважають, що російська мова може мати статус державної.

Сергій Оснач: Питання статусу російської мови – це питання скоріше вже для соціологів, які досліджують певні тенденції, це питання вже неактуальне. Українська мова державна, це закріплено Конституцією. 70% українців вважають, що на всій території України або в тих місцевостях, де поширена українська мова, держслужбовці, надавачі послуг і продавці мають відповідати українською на українську. Це одна з головних тез. Якщо клієнт, покупець, споживач звертається іншою мовою, ніж державною, надавач послуг за законопроектом, який ми розробили, може надавати ці послуги мовою клієнта.

З одного боку, люди підтримують відродження вжитку української мови, але з іншого боку – є певна мовна інерція. Люди, особливо це стосується великих міст – продовжують вживати російську, і люди, які потрапляють до цих середовищ, також мусять переходити на російську мову. Це знову ж таки підтверджують дослідження, які показують, що вдома українську вживають 50%, а на роботі чи в спілкуванні з колегами і друзями – лише 39%. Це тривожний показник того, що українська мова не має належного становища, права україномовних громадян порушені. І, безперечно, це треба врегулювати законодавчо.